Петро Мідянка та Людмила Загоруйко за прилавком «Кобзаря» розповіли про любов до Срібної землі
Інь і Ян закарпатської літератури про елітарне читання та постріл Бога в Широкий Луг
Зустріч із ними – справжня, щира, якась особлива. Така, наче прийшов у гості до добрих друзів. Воно й не дивно: до пана Петра й пані Людмили завітало чимало знайомих. Із ними діляться планами, обговорюють то важливе, то швидкоплинне… І така щирість не тільки до «своїх». Бо лиш кілька хвилин – і ти теж ніби давній знайомий: слухаєш про сокровенне, а то й дискутуєш.
Карантинний період видався для Петра Мідянки доволі плідним: видав дві книги – ліричну збірку «Посланія від Петроса» та збірку есе «Срібна флейта Срібної землі». Однак зізнається: «Щодо комунікації, презентацій, поїздок я б не сказав, що карантин вплинув позитивно. Ми завжди виривалися у ближнє зарубіжжя, планували й на це літо подорож. Але… Тож доводилося занурюватися в тексти. Вони писалися. Та не були такі оптимістичні. Може, вік до того схиляє… Проте є певний наслідок праці. Дві книжки – це добрий результат у ковідний період».
Утім від нестачі уваги читача не страждає, каже письменник: «Роблю публікації у Фейсбуку – такий я нетерплячий. Люблю поширювати те, що зробив, одразу. Але поезія – це обмежене читання, елітарне, сказати б, читання. Тож не скаржуся, що не маю читача, поки я є онлайн».
Якби описувати свою творчість одним реченням, каже Петро Мідянка, назвав би любов’ю до Срібної землі.
Любов до Закарпаття – це, власне, і про книгу Людмили Загоруйко «Конец географии». Тут, зізнається авторка, «…сказала про закарпатське село те, чого ніхто в Україні не сказав. Не думаю, що, змінивши Ужгород на Широкий Луг, я якусь жертву зробила. Вважаю, що я себе збагатила. Хоч фізично у селі дуже працюю. Та збагатила себе морально – з’явилося багато друзів по світу. Не можу сказати, що «Кінець географії» – Широкий Луг – для мене став кінцем географії. Для інших він кінець географії. А для мене це відкриває світ».
Авторка розповідає, що в книзі йдеться про життя звичайного закарпатського села, без прикрас. Буденність у ньому не завжди така романтична, як хотілося б уявляти, однак не без гумору й дотепних ситуацій. І хоч каже, що життя з Мідянкою не впливає на її творчість, починається збірка «Конец географии» твором «Мой» Мидянка».
«Я на нього дивлюся – він геніальний. Мідянку взагалі любить Бог! Він не напружується – воно в нього саме пишеться!» – захоплюється Людмила Загоруйко. І веде далі: «Не знаю, чого Бог вистрелив у той Широкий Луг – свого часу майже неписьменний. Його мати мала 4 класи, а батько – лісоруб. І Він вистрелив у Мідянку – це унікальне явище!»
Із перших хвилин розмови навіть незнайомцю стало б зрозуміло: Петро Мідянка неймовірно начитаний. Розповідає: «Я завжди любив книжки. Батьки часом казали: «Не дивися в книжку, коли їж!». Пізніше купував і такі, що коштували цілу мою зарплату. Вірю, що попри всі потуги цифрового засилля Україна не втратить читача. Бо ні аудіокнижка, ні оцифрована книжка не є такою, як та, котру береш у руки, бачиш перед собою той папір, той текст, ту віньєтку»…
Нагадаємо, акція «Письменник за прилавком» відбувається щодня у будні з 14:00 у книгарні «Кобзар». Уже цього тижня за прилавком побувають:
- 14 грудня – Андрій Дурунда
- 15 грудня – Олена Пекар
- 16 грудня – Микола Пігуляк
- 17 грудня – Михайло Рошко
- 18 грудня – Олександр Гаврош