Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Тетяна Літераті: «Мої книги вже купують і для колекції»

Додатковий тираж книги «Втрачений Ужгород. Невигадані історії» вийде навесні, «Втрачений Ужгород. Мандрівка старим містом» з’явиться вже наприкінці грудня, найсвіжішу, третю, книгу «Втрачений Ужгород. Професії та підприємства» планують додрукувати на початку січня

0 54
Тетяна Літераті
Тетяна Літераті
її розповідями про Ужгород зачитуються, а книги не лише дарують, а й колекціонують. За прилавком книгарні «Кобзар» журналістка Тетяна Літераті розповіла Медіацентру про свою наступну книгу, довидання попередніх, а також про історії, які ще чекають на публікацію.

Цієї осені Тетяна Літераті розпочала серію публікацій про міських голів Ужгорода. Розповідає: «Неочікувано для мене завдяки серії публікацій про мерів назбиралася така кількість невивчених і недосліджених раніше матеріалів, що їх можна оформити у наступну книжку. Я, вже й лягаючи спати, думаю, якою вона буде. Хотіла би, щоб кожна історія починалася з підпису мера. Мені здається, що через підпис видно і характер людини. Тому важливо показати не лише фото. Хоча в деяких історіях у нас немає ні фото, ні підписів».

Тетяна Літераті: «Мої книги вже купують і для колекції»Серія про міських очільників завершилася, тож Тетяна вже планує наступні публікації, бо, каже, ідей та матеріалів назбиралося чимало.

«Є в Ужгороді кілька знакових будинків, власників яких мені не вдається знайти. І розказуючи про Ужгород, їх не можна оминути увагою, – ділиться журналістка. – Наприклад, на Духновича, 19 є дуже красивий дім, який часто фотографують. Я дізналася, що колишній господар будинку Вірані Шандор був одним із найбагатших землевласників Унґварського комітату. Потім у нього сталися якісь проблеми, він намагався застрелитися в тому домі, його врятували, але через деякий час чоловік таки помер. Куди поділася його родина і що з ними сталося далі?.. У будинку їхнього сліду немає. І як склалося їхнє життя від початку радянських часів, нам невідомо. Це ті крупинки, які я познаходила в газетах, адже родина була дуже знаменитою. Але фотографій чи якоїсь іншої інформації наразі нема. Я би дуже хотіла розповісти історії ось таких знакових будівель, тому шукаю інформацію про цих людей.

Тетяна Літераті: «Мої книги вже купують і для колекції»А ще в мене є цікаві дані про історію ромської родини з Ужгорода. Такого я ще ніколи не писала. Я знайшла фотографії і представників із ромського табору на Шахті, які розповіли мені, як жили в Ужгороді роми до Другої світової війни».

За роки роботи над циклом «Втрачений Ужгород» Тетяна Літераті пропустила крізь себе чимало історій місцевих родин. Назвати особливу для себе, каже авторка, складно, бо «це як обирати улюблену дитину». Втім далеко не всі розповіді завершувалися щасливо. Тетяна зізнається: «Були моменти, про які змовчувала на прохання родичів. Вони не завжди хочуть відкривати родинні таємниці, чогось соромляться».

Знайти книги Літераті у книгарнях майже неможливо – їх активно розкуповують і в подарунок, і для сімейних бібліотек. Примірники вже давно мандрують світом: є у Мексиці, США, Ізраїлі, Великобританії, Португалії, Туреччині та країнах ближнього зарубіжжя – найбільше в Угорщині, де проживає багато вихідців із Ужгорода.

Журналістка всміхається: «Схоже, мої читачі купують книжки вже з колекціонувальним інтересом. Їм хочеться мати вдома всі примірники».

Тетяна Літераті: «Мої книги вже купують і для колекції»Тому на шанувальників «Втраченого Ужгорода» чекає приємна новина: всі три книги невдовзі довидадуть. Додатковий тираж першої книги «Втрачений Ужгород. Невигадані історії» вийде навесні, «Втрачений Ужгород. Мандрівка старим містом» з’явиться на полицях книгарень уже наприкінці грудня, а найсвіжішу, третю, книгу «Втрачений Ужгород. Професії та підприємства» планують додрукувати на початку січня. Змін у перевиданнях не буде.

По свій примірник із автографом до «Кобзаря» прийшов доцент кафедри археології, етнології та культурології ФІМВ Павло Худіш. Каже: «Тетяна Літераті робить надзвичайно важливу справу. Вона створює так звану історію знизу – історію, яка йде від першої особи. Це досить новий і популярний тренд в історіографії – описувати не загальні процеси чи події, а долі конкретних людей. Це унікальні речі. Не кожен історик може так працювати з історичними джерелами, як це робить вона. У своїх екскурсіях я теж іноді використовую персональні історії, про які пише Таня. Людям це дуже цікаво».

Ксенія Шокіна
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.