Робота Олени Рудловчак продовжує жити у дослідницьких проєктах школярів

Тоді, шукаючи потрібні матеріали у відділі «Карпатика» Наукової бібліотеки УжНУ, наштовхнувся на «Науковий збірник музею української культури у Свиднику» за 1983 рік. Там була надрукована стаття Олени Рудловчак «Три збірки О. Митрака». Дослідниця писала, як на початку 1980-х рр. у фондах Львівської наукової бібліотеки знайшла три рукописні збірки під назвою «Народныя песни угорских русинов». Жодна зі збірок не була підписана, але, порівнявши тексти та почерк, написане у рукописних збірниках та матеріали, надруковані Я.Головацьким, вчена прийшла до висновку, що ці роботи належать саме О. Митраку. Пані Олена знайдені рукописи описала: «Збірники І і ІІ переписані начисто, збірник ІІІ має вигляд чернетки, робочого примірника. Всі три збірники містять цінні примітки Митрака, які стосуються передусім значення окремих слів і виразів, специфічної їм вимови у місцевій говірці».

Постать дослідниці настільки мене заінтригувала, що я почав цікавитися її біографією та творчим доробком. Тому, коли прочитав інформацію про створення при Науковій бібліотеці УжНУ музею Олени Рудловчак, куди (за заповітом вченої) зі Словаччини привезли її архів, одразу звернувся з проханням до своєї однокурсниці, деканеси філфаку УжНУ Галини Шумицької дати мені можливість попрацювати з його матеріалами.

Галина Василівна посприяла в отриманні дозволу на роботу зі спадщиною дослідниці. Тому протягом кількох тижнів у серпні 2018 року ми з дочкою Юлією (на той час студенткою філфаку УжНУ) мали змогу буквально заглибитись у світ творчості та, у якійсь мірі, особистого життя пані Рудловчак. На початку робота була хаотичною: без розбору, практично нічого не розуміючи, перебрали близько двадцяти ящиків з архівом вченої. Це були листування, чернетки статей, рецензій, досліджень, фотоплівки і т.д. Десь на третій день почала вироблятися якась системність та послідовність: вже впізнавали деякі прізвища, розуміли, які матеріали з якими пов’язані, пробували їх класифікувати. Я вже тоді починав усвідомлювати, де і як дам хід знайденому. А цікавого зібралось чимало.

Тому вже з осені того ж 2018 року, вибравши двох учнів для роботи в МАНі, я почав ознайомлювати їх зі знайденими та опрацьованими матеріалами. Першу дослідницьку роботу на тему «Щоденник Митрака – єреміада кінця XIX ст.» ми готували з ученицею нашої школи Анастасією Йовбак. Мало не половина матеріалів, використаних у дослідженні, були з архіву Олени Рудловчак. Так само як і в роботі «Зоря на небі, над головою штранґ, або громадсько-політичні прагнення Адольфа Добрянського та їх фіаско», над якою я працював разом з Віктором Редніком (нині студент-історик УжНУ), застосували знайдені у музеї фрагменти рукопису «Щоденника» О. Духновича.

Цей і наступний навчальний рік також з двома «юними академіками» – сьогоднішніми десятикласниками Анатолієм Бомбушкарем та Романом Хвастою працюємо над епістолярною спадщиною Духновича та його мемуаристикою. Крім подарованих директором видавництва «Ґражда» Іваном Ребриком «Творів» Олександра Духновича (IV т.), у дослідженнях також плануємо використати матеріали, знайдені у музеї О.Рудловчак.

У майбутньому хочемо – у рамках проєктів МАН та інших схожих досліджень – працювати з науковими розвідками пані Рудловчак, які стосуються життя й творчості Олександра Павловича, Івана Сільвая, Анатолія Кралицького, Юлія Ставровського-Попрадова, Адольфа Добрянського та інших закарпатських будителів. Це стосується і роботи дослідниці над історією закарпатської журналістики та ще не друкованої (також знайденої у фондах Львівської наукової бібліотеки) збірки малих фольклорних форм і т.д. Щоправда, над цими темами вже працювали: написані цілі дисертації, у яких використані також дослідження з музею О. Рудловчак. Але часто свіжий погляд на першоджерела дає шанс на новий виток у дослідженні, на нове відкриття, нове життя.