Роздуми про буття України: родина закарпатців зі США презентувала в Ужгороді дві книги
В обласній бібліотеці культурна спільнота Ужгорода з перших уст дізнавалася про творчі доробки Петра Часта та його дружини Любові
Презентація відбулася 21 серпня в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Федора Потушняка – в тематичному залі «Вікно в Америку». Модерував зустріч журналіст і письменник Олександр Гаврош.
Родина Частів приїжджає до України щороку, але вперше презентує видання у такому широкому складі. Автор «Чому бути» – Петро Часто – попри поважний вік (84 роки) досі працює журналістом (раніше був редактором) найдавнішої українськомовної газети світу «Свобода». Він народився на території Польщі, навчався у Львові, розпочинав медійну кар’єру у воловецькій районній газеті, згодом працював у Мукачеві й Ужгороді як журналіст «Закарпатської правди», а також у муздрамтеатрі – завлітом. Упродовж років був редактором видавництва «Карпати». Відтоді пише книги. Є автором оповідань, новел, есеїв. Разом із дружиною виховав трьох дітей. Переїзд Часто до США в 90-х роках був зумовлений хворобою дочки. Родина планувала повернутися до Ужгорода й досі не продала тут квартиру.
Книжка Петра Часта вийшла друком в ужгородському видавництві «Тімпані». Автор досить скромно розповідає про нове видання: «Можу сказати, що я одну книжку в житті написав. Кожна наступна уточнювала, доповнювала попередню. У назві закладено відому сентенцію «Чому бути, того не минути». На мою думку, все триває саме так, як має бути».
Дехто з присутніх на презентації вже встиг ознайомитися з виданням і ділився відгуками. Так, голова крайового товариства «Просвіта», відомий учений-етнолог, історик, музеєзнавець, громадський, культурний і політичний діяч Павло Федака зазначив, що Петро Часто представляє в новій книзі дуже багато цікавих наукових фактів, роздумовує над проблемою – бути чи не бути Україні й людській цивілізації загалом. Що чекає світ при тій загарбницькій політиці, яку бачимо нині? Петро шукає пояснення ворожих дій Росії. На його думку, проблема української лівизни – це проблеми її історії. Він простежує наслідки важливих історичних подій. Як публіцист, подає різні думки. За словами Павла Федаки, у новій книзі П. Часта продовжується тема, висвітлена в одній із перших – «Звідки ж ти, Росіє, і куди».
На думку журналіста, багаторічного редактора «Закарпатської правди» Віктора Дрогальчука, в новій есеїстичній збірці Петро Часто не зраджує собі: «Він молодіє, пише красиво, іноді страшно, але чесно. Я вчився на його книгах. «Чому бути» прочитав поки що коротко – за дві години. Деякі розділи зацікавили – дуже актуальні й суголосні. Таку книгу треба читати на самоті, мати час на роздуми. Автор подає цілу палітру думок багатьох філософів, які підсилюють основну ідею. Розмірковує над причинами жорстокості сусідньої країни. Зауважує, що впродовж століть ми не розуміли масштаб проблеми і глибину. І приходить до висновків, що без серця не буде цивілізації».
Ще один друг П. Часта – фольклорист, краєзнавець, літературознавець Іван Сенько –пригадав на презентації історію їхнього знайомства, що відбулося понад пів століття тому. Позитивно відгукнувся про есеїстичну збірку «Чому бути» та подарував Петрові книгу про свою родину. Підписав видання так: «Петрові Часто, з котрим зустрічаємось не часто, та не забуваємо про пошуки істини в щирих розмовах. На згадку про зустріч на Міжгірщині в давні тоталітарні, та не без добра часи…». На думку Івана Сенька Петро Часто робить багато для того, щоб ми зробили правильний вибір, і його нова книга – чергове тому підтвердження.
Поет і видавець Іван Ребрик зауважив, що значний період творчості Петра Часта переплетений із біографією Дмитра Кременя, якому мало б виповнитися 70 років саме в день презентації книги. Варте уваги їхнє листування, бо це справжній філософський діалог між двома митцями. З листування видно, що Кремінь боготворив товариша, його авторитет був неймовірним. Видавець провів паралелі і з собою, бо на його становлення також справив значний вплив Петро Часто: «Він привів мене у видавництво, вишколював, навчав і, без перебільшення, оберігав дуже часто. Я мусив мати когось, із ким міг ділитися своїми думками. Зізнаюся, що мене навіть тішило те, як Петро переживав за мене, як застерігав від небезпек».
Друга презентована книга в Ужгороді – дитяча збірка Любові Дмитришин-Часто – є продуктом родинної співпраці. Вірші проілюструвала дочка Петра й Любові – художниця Еріка Слуцька. Комп’ютерним оформленням і дизайном займався зять, журналіст Степан Слуцький. Книга надрукована в заснованому Любою видавництві «Українська книжка» поки що в обмеженій кількості.
Еріка розповіла, що над ілюстраціями до віршів працювала три роки. Зізналася, що дуже щаслива вирости в такій родині, у відповідній атмосфері, яку створили батьки, за що безмежно вдячна. Її чоловік – Степан Слуцький – штатний працівник двох найвідоміших українських газет США – «Свобода» та «The Ukrainian Weekly». Під час презентації розповів про особливості видань для українців Америки. За його словами, «The Ukrainian Weekly» сьогодні популярніша, ніж «Свобода», бо українці в 2–3 поколіннях все ж асимілюються, віддають перевагу англомовній газеті. Редакція надсилає її на скриньки політиків із групи підтримки України.
Дочка Еріки й Степана – Юлія – працює фотожурналісткою. Протягом 7 років займається сімейним фото-, відеопроєктом – прагне створити образ сім’ї, що переїхала до США й нині бере активну участь у житті діаспори. На початку війни дівчина написала статтю та зробила фото представників української діаспори, котрі опублікували на цілій шпальті у «The Washington Post». З початку повномасштабного вторгнення Юлія приїжджає до України, фотографує війну. Їздила також до Шотландії, готувала публікації про переселенців.
Іван-Юліан – перший народжений Слуцький в Америці. Він керує в Нью-Йорку релігійно-культурним центром та допомагає біженцям у США.
Збірку «Весняний дощ» журналістки і письменниці Любові Дмитришин-Часто вже високо оцінили закарпатські літератори. Зокрема педагогиня, письменниця Олена Пекар зауважила, що ілюстрації до видання приємно вражають: «Книга виглядає свіжо, колоритно, її приємно взяти до рук. У нас справді бракує таких якісних видань. У мене теж виходить збірка дитячих поезій, але довго працює ілюстратор. Хотіла б цю книгу показати в школі».
Присутня на презентації акторка, екскерівниця драмтеатру Любов Оленчук розповіла, що познайомилася з Петром Частом багато років тому в муздрамтеатрі. Згодом доля звела їх знову – у США. «Знаючи Частів багато років, можу впевнено сказати, що вони є прикладом для всіх нас. Дай Боже, щоб таких українців було багато! Українство – яким воно має бути – вони показують там, в Америці», – переконана Любов.
Представники родини Частів своїм патріотизмом не хизуються. Але за їхніми ділами й словами зрозуміло, що країна, в якій народилися, та Ужгород, де професійно зростали, посідають особливе місце в серцях. Протягом трьох десятиліть вони інформаційно й мистецьки допомагають Україні зі США та роблять усе можливе для кращого сьогодення нашої держави.
