Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Спомини про професора, який вражав силою духу і добротою…

Михайлові Сюську – 85!

0 1 723
Портрет Михайла Сюська, художник — С. Усик, 1997
Портрет Михайла Сюська, художник — С. Усик, 1997
Кремезний, суворий на вигляд, вимогливий, як і належить керівнику, і водночас доброзичливий, щирий, товариський, творчий… Великий і величний, вчитель і наставник. Простий сільський хлопчина, який досяг значних успіхів винятково наполегливою працею, без особливих умов та, як кажуть, не завдяки, а всупереч. Штрихи до портрета Михайла Сюська – доктора філологічних наук, професора, декана філологічного факультету, багаторічного завідувача кафедри української мови – написані його непростою і щасливою долею, котра віддячила сторицею за те, що віддавав іншим.

Майже пів століття Михайло Іванович пропрацював в Ужгородському університеті, до якого вступив у 1955 році. Виходець із гірського Голятина, що на Міжгірщині, самостійно й успішно здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури на філологічному факультеті. Після цього кілька років працював учителем і завучем. Утім доля знову повела його до вишу: вступив до аспірантури та під керівництвом знаного вченого Й.О. Дзендзелівського у 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Система іменних частин мови у говорах Закарпатської області». В аспірантурі, до слова, зустрів свою половинку – дружину Раїсу. Докторську працю «Сучасна українська народна зоонімія (Зоонімікон українців району Карпат)» захистив у червні 1991 р.

В університеті пройшов шлях від аспіранта – до професора. Майже 14 років керував кафедрою, при якій розвивався як науковець, 5 років був деканом філологічного факультету, 6 років очолював спеціалізовану вчену раду із захисту докторських і кандидатських дисертацій. Працював завідувачем кафедри у Закарпатському державному університеті, Мукачівському державному університеті, Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ. Мав звання академік АН ВШ України, «Заслужений працівник освіти України», «Відмінник освіти України», заслужений професор Ужгородського національного університету.

М.І. Сюсько серед очолюваного ним колективу кафедри української мови
М.І. Сюсько серед очолюваного ним колективу кафедри української мови

Михайло Сюсько був автором близько сотні наукових публікацій у галузі діалектології, ономастики, історії мови, підготував до друку два лінгвістичні атласи та словник зоонімів українців району Карпат. Активну діяльність вів до останнього, мав чимало ідей, планів… Відійшов у засвіти в лютому 2018 року.

Ярослава Шебештян
Ярослава Шебештян

Ми попросили доньку Михайла Івановича й наукових дітей колег поділитися спогадами про одного з велетів філологічного факультету.

Особливі спомини, безсумнівно, мають його рідні, адже Михайло Сюсько понад усе ставив інтереси сім’ї. Його дочка – доцент кафедри журналістики Ярослава Шебештян – розповідає, яким був поза університетом, що цінував, за що вболівав і чим жив в останні роки:

– Думаю, завжди складно говорити саме про найближчих людей, яким завдячуєш усім – тим, що ти є і ким ти є. Запам’ятала батька – Михайла Івановича Сюська – добрим, розумним, працьовитим. Без особливої опіки, підтримки, як тепер кажуть, «соціальних ліфтів і трамплінів», він цілком самостійно обрав свій шлях, зміг здобути добру філологічну освіту, осягнути секрети наукової роботи, стати, я вважаю, чудовим викладачем і наставником. Дотепер пригадую його ясні, точні, логічні пояснення багатьох мовознавчих понять, уміння розтлумачити найскладніші дискусійні питання, викликати інтерес до фундаментальної науки, зокрема й ономастики.

Михайло Іванович дуже любив і цінував родину: своїх батьків, сестру та братів, дружину Раїсу Василівну, дітей, тобто мене і брата Костянтина, онуків – Ольгу та Михайла. Радо спілкувався з дітьми, бавив онуків, читав і розповідав казки, співав пісень… Завжди захоплювалася його доброю пам’яттю, знанням українського фольклору – від найдавнішого, дохристиянського «Звіриного епосу» до пісень на зразок «Їхали козаки…» чи «А в циганки червоні топанки». До речі, батько мав добрий музичний слух і колоритний голос.

М.І. Сюсько та В.В. Німчук прекрасно співали
М.І. Сюсько та В.В. Німчук прекрасно співали

Шкодував, що так і не долучився до університетського «хору хлопчиків» (не раз туди запрошували).

Пройшовши частину (і вже більшу) свого шляху, маючи вже певний життєвий досвід, я більш-менш об’єктивно можу стверджувати, що таких інтелектуальних, ерудованих, творчих людей, до яких належав і мій батько, виявляється, на цьому світі не так уже й багато. Михайло Іванович знав і любив філософію, цікавився різними її питаннями. Гадаю, саме поєднання глибоких знань мовознавства і філософії сформувало його як неординарну наукову особистість, виявилося у ґрунтовності, концептуальності мислення. Хоча більшість праць стосується улюбленої ономастики, жвавий інтерес викликали й різноманітні інші питання. Зокрема, Михайло Іванович активно пропагував доробок закарпатських діячів, часто писав про них у календарях «Просвіти», місцевій пресі, фахових наукових виданнях. Так, серед інших особливо цінував постать Василя Ґренджі-Донського, відзначав його роль у становленні національної свідомості закарпатців, розумінні ідентичності, розвої української мови у краї.

До речі, колись ми з батьком обговорювали й проблему «безіменності» нашого університету (м’яко кажучи, трохи дивною є конструкція ДВНЗ «УжНУ»), навіть підготували обґрунтування можливості присвоєння йому з огляду на значущість доробку, знаність у світі, загальноєвропейський масштаб імені Василя Ґренджі-Донського. Дуже шкода, що така ініціатива далі вченої ради філологічного факультету не пішла. Можливо, саме тепер час до цього питання повернутися. Бо російсько-українська війна ще раз довела – імена мають значення, суттєвим є, як і що ми називаємо, нам не «какая разніца».

М. І. Сюсько серед учасників ономастичної конференції в Ужгороді. 2009 р.
М. І. Сюсько серед учасників ономастичної конференції в Ужгороді. 2009 р.

Професор Сюсько працював майже до останнього дня, мав плани щодо кількох оригінальних праць, з яких удалося підготувати й видати 2017 р. «Словник невідмінюваних в українській мові іменників». У свої вісімдесят зберігав ясний розум, продукував цікаві наукові ідеї, залишався небайдужим до світу. Книжки батька (переважно мовознавча література), з ремарками його рукою, характерними позначками на полях – «?!», «?» і найчастішим «N.B.!» – ніби й тепер підтримують мій зв’язок з ним, промовляють до мене: nota bene – «зверни увагу», «запам’ятай», «зауваж».

Професори М.І. Сюсько та В.І. Добош
Професори М.І. Сюсько та В.І. Добош

Безсумнівно, кожна людина – всесвіт. Згадане тут – це лише якісь фрагменти, окремі скельця у складній мозаїці. Назагал додам: батько ніколи не марнував часу, гідно пройшов складний та зовсім не безхмарний, змістовний і цікавий життєвий шлях.

Дякую за цю можливість висловитися! І спасибі всім, хто пам’ятає Михайла Івановича Сюська, цікавиться його науковими роботами, знаходить у них натхнення й ідеї для власних розвідок!

Наталія Венжинович
Наталія Венжинович

Завідувачка кафедри української мови, професор Наталія Венжинович – наукова дочка Михайла Івановича. Нині продовжує гідні справи, розпочаті наставником, і зберігає в серці щемливі спогади про нього:

– Михайло Іванович по-батьківськи піклувався про кожного студента. Особливо це стосувалося дітей горян-земляків. Знаючи, як непросто навчатися дітям із гірських районів, він завжди сприяв їм, проводив додаткові консультації, тлумачив незрозуміле. Важко підрахувати, у скількох юних душах запалив Михайло Іванович любов до рідного слова, скільки випускників університету з теплотою згадують його. Вони стали прекрасними педагогами, керівниками різних рівнів і завжди пам’ятають, якими неперевершено майстерними були лекційні й практичні заняття, що їх проводив професор Сюсько.

Був надзвичайно доброю, щирою людиною. Завжди доброзичливо ставився до підлеглих. Коли заходив на кафедру, відразу всім ставало світліше, навіть якщо за вікном згущувалися хмари. У Михайла Івановича була прекрасна риса – завжди робити людям добро, не пам’ятаючи зла. У великому колективі постійно могли виникати якісь проблеми. Михайло Іванович мав надзвичайний хист спілкування й переконання у своїй слушності. Він завжди уважно вислуховував, довго розмірковував, а тоді приймав рішення – і воно завжди було найоптимальнішим.

Традиційними на кафедрі є відзначення пам’ятних подій у житті окремих викладачів, а також кафедральних свят. Михайло Іванович завжди брав найактивнішу участь у цих заходах. Його напутні слова,  побажання були такими очікуваними, такими влучними, вони додавали наснаги, давали сили для щоденної нелегкої викладацької праці.

Керуючи кафедрою майже 14 років, доклав титанічних зусиль, щоб примножити започатковані до нього успіхи, щоб сформувати потужний науковий центр, у якому злагоджено працюють наші викладачі – доктори та кандидати філологічних наук.

Добрі діяння Михайла Івановича проросли в наших душах щедрими зернами. Вони спонукають нас бути схожими на нього.

Ольга Миголинець
Ольга Миголинець

Кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Ольга Миголинець – колишня студентка, колегиня Михайла Сюська сьогодні продовжує його курс для студентів філологічного факультету:

– Спомини – як скельця розбитого дзеркала, що залишаються замість цілісного, довершеного зовнішнього життя й внутрішнього духовного світу. Споминами ми забезпечуємо Життю безсмертя. Хай фрагменти біографії нашого колеги й Учителя хоча б частково внесуть правки в його особистість.

М.І. Сюсько вітає випускницю філологічного факультету 2005 року з одержанням диплома
М.І. Сюсько вітає випускницю філологічного факультету 2005 року з одержанням диплома

Дуже добре пам’ятаю свої студентські роки й той час, коли нас вчив Михайло Іванович. Він тоді був деканом факультету і читав у нас предмет «Вступ до мовознавства». Мине зовсім небагато років – і саме я стану спадкоємицею його курсу. І стануть мені ще у великій пригоді і його мудрі слова, і конспекти з лекціями.

Відзначу, що ми трохи побоювалися Михайла Івановича, але дуже його поважали, по слушну пораду йшли саме до нього. Він був відвертою людиною: якщо щось не подобалось, казав у вічі. Проте міг похвалити й підбадьорити, якщо студент заслуговував на це. Професор щиро вболівав за справи своїх студентів, цікавився їхніми інтересами, радів з успіхів своїх випускників.

Пригадуються дещо анекдотичні ситуації про зловживання студентами спорідненістю професора з верховинською землею. Між студентами ходили чутки, що для того, щоб не дістати двійку на іспиті, треба сказати, що він з Міжгірщини. Яка була несподіванка, коли моя однокурсниця, яка вчилася посередньо, таки підтвердила свою «двійку». Не допомогло й чарівне слово.

З приємністю згадую свої перші роки роботи на кафедрі української мови і наші факультетські вечори, в яких Михайло Іванович (тодішній наш завідувач) брав безпосередню участь. Одного разу наша кафедра посіла перше місце в конкурсі співочих талантів, навіть не готувавшись до нього. Пісня «Вівці мої, вівці» з головним вівчарем Михайлом Івановичем викликала справжній фурор.

Михайло Іванович був мудрим керівником, уважним у стосунках із колегами-науковцями, вимогливим і водночас м’яким, ненав’язливим. Таким він і залишиться в пам’яті тих, кому випало щастя бути його учнем, колегою, товаришем.

Ярослав Галас
Ярослав Галас

Професор Михайло Сюсько був наставником для шести аспірантів, які успішно реалізували себе, захистивши кандидатські дисертації. Крім цього, завдяки його зусиллям захистила наукові праці ціла низка здобувачів, адже два терміни поспіль очолював спеціалізовану раду. Серед його наукових дітей – відомий журналіст, нині пресофіцер 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Ярослав Галас:

– Пригадую, як Михайло Іванович вперше зайшов до аудиторії – солідний, із гучним голосом. Коли читав лекцію, любив жестикулювати. Студенти дивилися на нього благоговійно і трохи з острахом, бо можна було й налякатися від такого голосу і статури. У часи мого навчання саме вийшла перша серія голлівудського фільму про Шрека. Михайло Іванович дуже нагадував цього персонажа. Шрек – людожер, якого мали б усі боятися, але насправді це дуже добрий, позитивний герой. Михайло Сюсько був таким. Коли в студентів були «зальоти», вони знали, що, звернувшись до декана, можуть бути певні: він стане на їхній бік, захистить, якщо це буде виправдано і можливо.

Він був моїм науковим керівником як аспіранта і паралельно тоді завідував кафедрою української мови на філологічному факультеті. Вважаю, мені пощастило, бо, як науковий керівник, він контролював процес написання дисертації і всіляко стимулював, а по-друге, тоді ж добився відкриття спеціалізованої ради на філологічному для захисту кандидатських дисертацій, задіяв ще й організаторські здібності. І це допомогло мені захистити роботу в УжНУ, що було важливо – вдома і стіни допомагають.

На місці вічного спочинку М.І. Сюська
На місці вічного спочинку М.І. Сюська

Після захисту я не працював в університеті, але ми регулярно спілкувалися з паном Михайлом і його дружиною Раїсою, яка теж була моєю викладачкою, працювала на кафедрі української літератури. Вже в останній рік Михайло Іванович подарував мені книжки зі своєї бібліотеки, які стосувалися теми моєї дисертації – українська лексикографія на Закарпатті ХІХ–ХХ ст. (до 1945 року). Загалом у мене дуже приємні, світлі спогади про Михайла Сюська і про його дружину Раїсу Сюсько і як про людей, і про нього як керівника, а про неї – як про викладачку.

…Кажуть, людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Спогади, зафіксовані в цьому матеріалі, – дуже мала частка пам’яті про Михайла Івановича й водночас подяка за те добро, яке він зробив упродовж свого життя. Таких споминів насправді багато, бо в серці кожного випускника філологічного факультету, молодого дослідника, викладача, з яким працював Михайло Іванович, він залишив особливий слід. Та ще більше зробив для майбутніх поколінь, які черпатимуть знання і мудрість професора з його праць.

Підготувала Наталія Толочко
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.