Студенти-історики на науковій конференції говорили про фальсифікації в історії

Форум розпочав декан підрозділу Віталій Андрейко, який висловив захоплення ініціативою молоді організувати такий важливий захід: «Сьогодні багато чуємо про фальсифікації й пропаганду. Історики, як ніхто інший, повинні вміти критично оцінювати джерела інформації, відкидати маніпуляції й шукати істину. Адже саме знання правди допомагає нам формувати об’єктивну картину минулого й будувати краще майбутнє. У наш час інформаційний шпіонаж і наклепи, на жаль, є актуальними проблемами. Тому особливо важливо розвивати в собі критичне мислення й уміння відрізняти правду від вигадки. Бажаю всім нам плідної роботи й нових відкриттів у царині історії».

Професорка кафедри модерної історії України та зарубіжних країн Наталія Радченко зазначила: «Тема фальсифікації для нас дуже близька, і викладачі акцентують увагу на її наявності в історії. Кожен із вас, обираючи цю тему, долучається до важливої місії: розкрити таємниці минулого, зрозуміти мотиви тих, хто фальсифікував історію. Адже за кожним підробленим артефактом, сфальсифікованим документом чи вигаданою особою стоїть конкретна мета».

Доцент кафедри модерної історії України та зарубіжних країн Володимир Фенич зауважив, що у світі, де інформація поширюється зі швидкістю світла, вміння відрізняти правду від вигадки є ціннішим, ніж будь-коли. «Сьогодні ми зібралися, щоб зануритися у захопливий світ історичних міфів і маніпуляцій. З часів наших далеких предків люди прагнули до перебільшення, вигадували легенди й створювали фальшиві документи. Закарпаття, як і багато інших регіонів, не стало винятком. Наше завдання, озброївшись критичним мисленням, відсіяти зерна істини від полови».

Модераторка конференції та голова СНТ «Кліо» Іванна Бабинець виступила першою з доповіддю «Лист Арістея до Філократа» як приклад містифікації часів античності».

«Лист Арістея» протягом століть був предметом жвавих дискусій науковців, тож його включення до програми конференції свідчить про інтерес до питань автентичності давніх текстів. Студентка докладно охарактеризувала епоху еллінізму, відносини між євреями та греками, а також роль птолемеїв у культурному житті Єгипту. Згадала про традиційне розуміння «Листа Арістея» як історичного джерела та про аргументи, які висували на його підтримку. Найважливішим завданням Іванни стало демонстрування доказів псевдоепіграфічного характеру твору. Це лінгвістичні, історичні, богословські та літературні аргументи. Студентка висунула гіпотези щодо того, хто міг бути автором «Листа Арістея» і з якою метою він створювався, оцінила вплив цього твору на розвиток юдаїзму, християнства та біблійних студій.

Студент IIІ курсу Максим Наровський виступив з пізнавальною доповіддю «Констянтинів дар: право папства на владу». Вибір «Констянтинового дару» як прикладу містифікації є цілком обґрунтованим. Цей підроблений документ, який нібито надавав папі Сильвестру I владу над Західною Римською імперією, слугував ідеологічною основою для посилення папської влади протягом Середньовіччя. Юний історик занурив аудиторію в тодішню епоху Константина Великого, процес християнізації Римської імперії та відносини між Церквою й державою в IV столітті. Розкрив основні положення «Констянтинового дару», його літературні особливості та ідеологічні засади. Простежив, як з’явився цей документ, хто міг бути його автором і як він поширювався в середньовічних колах. Студент намагався оцінити значення цього документа для легітимації папської влади, розколу між Західною і Східною церквами та для розвитку папської держави. Також описав працю італійського гуманіста Лоренцо Валли, який у XV столітті довів фальшивість «Констянтинового дару».

Четвертокурсниця Катерина Шишканинець запропонувала присутнім доповідь «Велесова книга як один із поширених фальсифікатів про слов’ян», у якій представила докази, що свідчать про псевдоісторичний характер твору. Це лінгвістичні, історичні та літературні аргументи. Захопливим є вплив цього твору на націоналістичні та неоязичницькі рухи, а також на популяризацію певних уявлень про давню історію слов’ян. Цей псевдоісторичний текст, що нібито містить записи давніх слов’ян, протягом тривалого часу вважався автентичним джерелом. Однак сучасні дослідження дозволяють віднести його до категорії літературних підробок, створених з метою підтвердження певних ідеологічних концепцій.

Не менш цікавою стала доповідь студента ІІ курсу Тимофія Шеремата «Конкістадори і їхня брехня про новий світ». Теза про «брехню конкістадорів» дозволяє дослідити, яким чином історичні наративи можуть бути використані для виправдання загарбницьких дій та приховування жорстоких реалій колоніального панування. Студент розглянув приклади того, як конкістадори перебільшували свої досягнення, прикрашали факти й виправдовували насильство над корінним населенням. Особливо цікавою була інформація про те, як конкістадори та інші мандрівники описували Америку у своїх щоденниках, листах та інших джерелах та які стереотипи про корінне населення й природні багатства Нового світу формувалися в Європі.

Третьокурсник Микола Гладиш виступив із насиченою доповіддю «Справа Дрейфуса як індикатор подій у Франції». Справа Дрейфуса – це не просто судовий процес, а цілий комплекс проблем, які віддзеркалювали глибокі суспільні суперечності й викликали широкий резонанс у європейському суспільстві. Доповідач розкрив основні етапи судового процесу – від звинувачення до реабілітації Дрейфуса. Розповів, які були докази «провини», про розвиток громадської думки і вплив цієї справи на політичну систему Франції, відносини між державою і церквою, розвиток республіканських ідей.

Студентка-четвертокурсниця  Надія Роуканич  розповіла про «Протоколи сіонських мудреців» – збірку сфальшованих текстів. Доповідачка розпочала з екскурсу в період кінця XIX – початку XX століття, коли й з’явилися «Протоколи». Поширенню фальшивки сприяли певні соціальні, політичні й культурні фактори, що породили антисемітизм. Не існує жодних достовірних доказів того, хто є автором “Протоколів”, багато ідей і сюжетних ліній у «Протоколах» були запозичені з інших літературних творів, таких, як антиутопічні романи і сатиричні пародії на політичні інтриги. У текстах міститься безліч суперечностей, а також історичних і географічних неточностей, що свідчить про його штучне походження. У ході доповіді стало очевидним, що історична фальсифікація є радше ідеологічною зброєю, яка використовувалася для розпалювання ненависті та дискримінації.

Не може не привернути увагу й тема доповіді четвертокурсниці Мирослави Могорити «Заперечення масштабів Голодомору як частина сталінських репресій». Студентка довела, що заперечення Голодомору є не просто історичною помилкою, а свідомим маніпулюванням фактами з метою політичної пропаганди. Через характеристику політики колективізації в СРСР, причини та наслідки Голодомору, а також реакцію світової спільноти на цю трагедію стає зрозуміло, що тема доповіді вкрай актуальна і важлива для розуміння української історії. Голодомор 1932–1933 років – це геноцид українського народу, організований сталінським режимом. Спроби заперечити його масштаби й штучний характер є не лише історичною фальсифікацією, а й спробою виправдати злочини тоталітарного режиму.

Доречним продовженням стала доповідь студентки III курсу Патріції Карташової «Пропаганда арійської вищості у висловлюваннях Адольфа Гітлера». Аналіз висловлювань Адольфа Гітлера дає можливість глибше проникнути в його світогляд, зрозуміти механізми пропаганди й виявити джерела антисемітизму та расизму в нацистській ідеології. Проаналізовано расову теорію нацистів, поняття «арійської раси» та її роль в ідеології націонал-соціалізму, а різні висловлювання Гітлера, зокрема з «Майн Кампф», промови, інтерв’ю є показовими і дають розуміння, як вони використовувалися для пропаганди ідеї арійської вищості. Студентка показала, як пропаганда арійської вищості вплинула на формування масової свідомості в Німеччині, прийняття расових законів, а відтак здійснення Голокосту. Вивчення пропаганди арійської вищості має на меті запобігання повторенню таких злочинів у майбутньому. Розуміння механізмів маніпуляції свідомістю є важливим для боротьби з екстремізмом і фашизмом.

Третьокурсниця Світлана Бучок мала доповідь на тему «Депортація кримських татар: радянська пропаганда як спосіб приховати правду». Депортація кримських татар стала злочином проти людяності, і заперечення цього факту є спробою переписати історію. Вивчення цієї теми має на меті збереження пам’яті про жертв депортації й запобігання повторенню таких трагедій надалі. У доповіді наголошено на тому, як пропаганда вплинула на формування ставлення до кримських татар в СРСР,  їхню долю в місцях депортації й на історичну пам’ять. Світлана розкрила офіційні причини депортації, які озвучувала радянська влада (колабораціонізм, допомога німцям) і порівняла їх з реальними мотивами.

Тетяна Мотрунич, студентка IV курсу, презентувала доповідь «Фейки про євреїв створені в СРСР». Ця тема має велике значення для розуміння складних історичних процесів і боротьби з сучасними проявами антисемітизму. Глибокий аналіз дозволяє виявити коріння ненависті йдискримінації, а також розробити ефективні стратегії протидії їм. Доповідачка простежила довгий ланцюг геноцидного характеру, адже газети, радіо, телебачення використовувалися для систематичної дискредитації євреїв, підручники та університетські лекції містили антисемітські стереотипи. Вкотре це нагадує нам, що антисемітизм – це не просто історичне явище. Його коріння сягає глибоко у минуле і, на жаль, продовжує впливати на сучасний світ.

Студентка-третьокурсниця  Вікторія Ковальова розглянула тему «Фальсифікований суд над Н. Чаушеску: поворотний момент румунської історії». Безсумнівно, ця подія була одним із найдраматичніших епізодів Румунської революції. Та чи був цей суд справді фальсифікованим і які наслідки він мав для Румунії? Тут студентка акуратно подала дві сторони цієї події. Так, підозріло судовий процес був надзвичайно коротким, що не дозволило належно розглянути всі докази, багато хто вважає, що суд був організований з політичних мотивів, а деякі історики сумніваються в тому, що дії Чаушеску підпадали під визначення геноциду. З іншої точки зору, режим Чаушеску дійсно скоїв багато злочинів проти власного народу, включаючи репресії, обмеження свобод та економічну руйнацію. Навіть прискорений процес відповідав міжнародним стандартам того часу щодо судочинства над колишніми диктаторами. Питання про те, чи був суд над Ніколае Чаушеску сфальсифікованим, залишається відкритим.

«Фідель Кастро: пропаганда заради боротьби проти лібералізму» – захоплива доповідь третьокурсника Михайла Лендела. Пропаганда Кастро була надзвичайно ефективною, особливо в перші роки революції. Вона дозволила мобілізувати маси на боротьбу проти батистівського режиму й створити культ особистості Кастро. Однак з часом ефективність пропаганди знизилася, і багато кубинців стали критично ставитися до режиму. Пропаганда Кастро часто перекручувала факти, використовувала демагогічні прийоми для досягнення своїх цілей. Це один із ключових інструментів, які Фідель використовував для боротьби з лібералізмом і утвердження свого авторитарного режиму на Кубі. Хоча вона була ефективною в короткостроковій перспективі, у тривалій призвела до стагнації країни й обмеження свобод її громадян.

Привернула увагу й тема «Фальсифікація живопису у ХХ столітті та співучасть нацистів у цьому процесі», яку вправно представила студентка IV курсу Анастасія Мігалко. ХХ століття стало особливим періодом, коли масштаби підробок сягли небаченого рівня. На це вплинуло багато факторів, зокрема бурхливий розвиток ринку мистецтва, дві світові війни та поява нових технологій, які дозволяли створювати високоякісні копії. Нацисти створювали фальшиві твори мистецтва, які відповідали їхній ідеології. Наприклад, вони підробляли картини німецьких художників, щоб підкреслити культурну велич Німеччини, вивозили твори мистецтва з окупованих країн, замінюючи їх підробками. Це дозволяло їм позбавити інші народи їхньої культурної спадщини. Підробляли підписи відомих художників на полотнах, щоб зробити їх більш цінними. Підробки підірвали довіру до ринку мистецтва й ускладнили атрибуцію творів. Фальсифікації зробили проблемнішим дослідження історії мистецтва і спотворили наше уявлення про творчість багатьох художників.

Четвертокурсниця Галина Карій виступила з доповіддю «Підміна історичних фактів у зверненнях росіян». росія вдається до різних спотворень історичних фактів та поширює міфи про себе і свій народ. Активно генерує наративи про те, що росія постійно зазнає нападок з боку інших країн, а її історія – це історія безперервних страждань. Крім того, йдеться про постійне зменшення ролі інших країн у перемозі над нацизмом, виправдання сталінських репресій, замовчування злочинів нацистської Німеччини, співпраці з нею. Натомість – ідеалізація радянського періоду, замовчування репресій, голодомору, культу особистості Сталіна. Підміна історичних фактів – це серйозна проблема, яка загрожує не тільки окремим країнам, а й усьому світові. Тому боротьба з нею має бути систематичною і комплексною.

Студент IV курсу Андрій Шворак точно зауважив, що світ археології й історії часто буває сповнений загадок і дискусій у своїй доповіді «Як нас обманюють артефакти. Фальшива історія». Знахідки стародавніх артефактів можуть розкривати таємниці минулого, проте нерідко стають предметом маніпуляцій і підробок. Фальсифікати можуть призвести до неправильних висновків про розвиток цивілізацій, культури та суспільства і підірвати довіру до археологічних та історичних досліджень. Досвідчені археологи та історики можуть виявити підробки за зовнішніми ознаками, як-от нехарактерний для певного часу стиль, використання сучасних матеріалів або невідповідність стилю іншим відомим творам того ж майстра. Застосовуються й наукові методи, які дозволяють визначити вік артефакту, матеріал, з якого він виготовлений,  технологію обробки. Потрібно пильно ставитися до інформації, яку отримуємо. Справжні артефакти – це скарби, які допомагають краще зрозуміти наше минуле.

Участь у конференції, без сумніву, посприяла розвитку критичного мислення студентів, їх здатності аналізувати інформацію й відрізняти факти від вигадок. Юні дослідники ще раз повторили для себе вагомі аспекти вітчизняної та світової історії, ознайомилися з сучасними методами історичних досліджень. А підготовка доповіді та участь у дискусіях допомагають розвинути навички публічних виступів й аргументації своєї позиції, стають поштовхом до наступних наукових досліджень у галузі історії.