Систему моніторингу експерименту з упровадження в Україні багатомовної освіти розробляли у Києві представники чотирьох областей
Від Закарпаття участь у семінарі взяла і деканеса філфаку УжНУ, регіональна наукова консультантка проекту Галина Шумицька
З цією метою у Києві відбувся практичний семінар з розробки системи моніторингу експерименту «Формування багатомовності дітей та учнів: прогресивні європейські ідеї в українському контексті» з участю представників чотирьох областей: Одеської, Запорізької, Чернівецької та Закарпатської. Від нашого краю участь у роботі семінару взяли завідувачка обласного методичного центру при департаменті освіти та науки Закарпатської ОДА, регіональна координаторка проекту Андріанна Лукач, завідувачка кабінету координаційно-методичної діяльності ЗІППО Олена Ціник та деканеса філологічного факультету УжНУ, регіональна наукова консультантка проекту Галина Шумицька.
На Закарпатті, де педагоги мають свій корисний і цікавий досвід роботи з вивчення другої чи третьої мови, зумовлений історичними, соціальними, демографічними, та й ментальними особливостями краю, до експерименту долучаються ще дві школи – Виноградівська ЗОШ І–ІІІ ст. №3 імені Жігмонда Перені та Білоцерківська ЗОШ І–ІІІ ст. Експеримент, а також відкриття нових освітніх програм в Ужгородському університеті показує, що мовна ситуація, зокрема в освітній сфері, може бути цілком спокійно й конструктивно врегульована.
Учасники семінару, а це й представники МОН України, ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти», Академії педнаук України, під керівництвом експертів офісу Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин Марини Грубо та Андрія Гончака, визначали фокус моніторингу, фактори, які впливають на успіх програм багатомовної освіти, розробляли інструментарій пілотування моніторингу – індикатори і методи їх збору.
Марина Грубо, яка має значний досвід у сфері освітньої політики, працювала в освітніх міністерствах Грузії, Латвії, Бельгії, сама викладала чотири мови, у тому числі англійську як першу в Америці, розповіла багато цікавого з власного досвіду в аспекті мовної політики. До прикладу, що тільки у двох країнах у світі – Люксембурзі і Сингапурі – всі три мови мають однаковий статус й однаково розвиваються. Інші, де функціонують кілька мов, мають свої труднощі – не все так просто, та й полілінгвальна освіта як наука почала розвиватися тільки останні 50 років. У Бельгії, скажімо, французькомовні школи не включають у навчальну програму голландську мову, у той час як голландськомовні французьку – завжди. А ще 10 років тому тут мало хто хотів здобувати вищу освіту – вистачало професійної.
У Казахстані (теж цікавий приклад!) у класах, де перша мова російська, вчаться переважно хлопці, а там, де мова нацменшин, – переважно дівчата. І це результати моніторингу, які дають змогу аналізувати ситуацію, спрямовувати її у державницьке русло, адже моніторинг суттєво відрізняється від оцінки тим, що провадиться постійно і відповідає на питання: де ми тепер у реалізації програми? що міняється у напрямку визначених цілей? для чого ми хочемо провести дитину через систему багатомовної освіти? Очевидно, тут має йтися не лише про інтеграцію в суспільство, бо можна знати 12 мов і не бути інтегрованим у нього. Ідеться і про здобуття освіти мовою, яку дитина обирає, і про вибір професії відповідною мовою тощо, тобто про розширення можливостей для дітей.
Світлана Харченко, головний спеціаліст відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України, закликала всіх учасників експерименту до спільної активної роботи, яка може дати українській освіті добрі результати.
