Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

У силовому полі апології Чину

Побачила світ книга літературознавчих портретів, статей, рецензій Наталії Ребрик

1 46

РЕЦЕНЗІЯ

на наукове видання Наталії Ребрик «Невичерпальність Духу.
Літературознавчі портрети, статті, рецензії»
(Ужгород, видавництво «Ґражда», 2021, 690 с.)

У силовому полі апології Чину

«Все мине! Тільки добре зроблене діло залишається», – ці слова Василя Довговича, дослідженням творчості якого й відкривається аналізоване видання, вповні стосуються і його авторки. Наукова, освітянська, мистецька громадськість Закарпаття знає Наталію Ребрик як блискучого педагога зі значним досвідом роботи на різних ділянках науково-навчальної царини (школа, коледж, академія, заклад післядипломної освіти); талановиту літерату­ро­зна­вицю, що проникає глибоко й ґрунтовно в сутність творчого підходу митця й уміє донести це до широкого загалу; громадську діячку, яка щиро вболіває за збереження літературно-мистецької, культурної спадщини рідного краю.

У її науковому доробку понад дві сотні видань, серед яких дві монографії, два підручники, навчальні посібники, наукові статті, рецензії тощо. Численні публічні доповіді Наталії Йосипівни, виступи на радіо й телебаченні, інформації в соціальних мережах засвідчують її систематичну й системну працю в завидній гармонії (принаймні так виглядає) з фаховою зайнятістю за місцем роботи.

У новій книжці з промовистою назвою «Невичерпальність Духу», що вийшла у видавництві «Ґражда» цього року, Наталія Ребрик залишається в силовому полі апології Чину. Самі лише прізвища постатей, яким присвячені наукові розвідки авторки (Василь Довгович, Олександр Духнович, Василь Ґренджа-Донський, Діонизій Зубрицький-Торисин, родини Русових, Зарицьких, Микола Грицак, Орест Зілинський, Микола Лелекач, Юрій Боршош-Кум’ятський, Юрій Бадзьо, Юрій Станинець, Василь Свида, Петро Скунць, Кирило Галас, Микола Мушинка, Петро Мідянка та низка інших, постаті Т. Шевченка, І. Франка в літературі Закарпаття) засвідчують етапність видання, яке охоплює десятиліття літературознавчої праці. Долучаємося тут до думки Тараса Салиги про те, що «дослідниця вміє акцентувати на гідних ува­ги й пошанування текстах, знайти від­по­від­ний методологічний підхід до митця, щоби плас­тично, яскравими барвами змалювати ці­лі­сний його портрет на тлі суворої епохи» (Т. Салига. Рідними дорогами літературного Закарпаття. Передмова // Н. Ребрик. Люби своє: Апологія Чину. 2011. 552 с.).

Окремої уваги, на наш погляд, заслуговують статті, присвячені іншим видам мистецтва, крім літератури, – живопису, театру – та їх синтезу. Йдеться передусім про розвідку «Мистецьке самовизначення Закарпаття», присвячену розвитку образотворчого мистецтва на Закарпатті та Пряшівщині, а також дослідження «Антон Кашшай та Іван Долгош: синтез мистецтв» і «Петро Скунць і Василь Скакандій: творчий тандем» – про особливості співпраці митців з різними виражальними інструментами. Цінними є й статті «Лицар української сцени» про Миколу Садовського і Закарпаття та «Закарпатська журналістика в дослідженнях Олени Рудловчак», яка, за висновком професора Юрія Бідзілі, однією з перших зламала традиційні стереотипи щодо розвитку соціально-культурної ситуації на Закарпатті у ХІХ ст.

Вражає бачення авторки художнього втілення «війни як злочину і війни як Чину» у творчості Петра Скунця, Дмитра Кременя… І Бориса Гуменюка, для якого війна як Чин розпочалася в добровольчому батальйоні «Азов» 2014 року. Його, зокрема, письмо для Наталії Ребрик – «це – надривно-заклично-заклинальний Маланюківсько-Ольжичівський дух, це – нескореність карпатських січовиків, це – «нас тут триста, як скло, товариства лягло» чи «окропіте-кров’ю=Шевченкове-заповітне», це – безстрашна козацька душа, це – самодостатність, народження воїна…». Наведена цитата слугує доброю ілюстрацією й авторського письма самої літературознавиці – науково вивіреного, публіцистично пристрасного, художньо проникливого.

У царині літературознавства й культурології Наталія Ребрик активно присутня вже понад три десятиліття. Можна б акцентувати на її тематичній карпатоцентричності, але дослідницький інтерес вченої виходить за локальні межі на загальноукраїнські та європейські простори. Навіть побіжне ознайомлення з бібліографією публікацій упевнює в свідомій авторській настанові творення системного культурологічного канону української духовної історії.

Явища, події, персоналії, про які говорить дослідниця, не лише вимальовують картину нашої мистецької минувшини, а й аргументовано впорядковують генеалогію, детермінованість культурного буття українства на своїх етнічних територіях та поза їх межами. Петро Скунць охарактеризував справу Наталії Ребрик так: «виробила свій погляд на ті постаті в нашому духовному житті, які довго витравлювались з національної самосвідомості». І це справді так.

У когорті сучасних науковців Наталія Ребрик має свій особливий голос, осібний статус, авторитет. І йдеться тут не лише про якийсь змагальний момент – він також є. Мистецький простір відкритий для всіх. Можливостей для фахового осягнення вистачає. Невичерпальність духу, про яку мовить Наталія Ребрик, – перед нами.

Щиро вітаю пані Наталію з виходом книги! Захоплююся її вмінням танцювати під дощем без очікування на закінчення грози: слова Вівіана Ґріна, що стали епіграфом до її праці про першого українського академіка за кордоном Миколу Мушинку, характеризують, як на мене, і життєву стилістику авторки.

Галина Шумицька,
доктор філологічних наук, професор кафедри журналістики
1 Коментар
  1. У силовому полі апології Чину | Галина Шумицька

    […] Галина Шумицька, доктор філологічних наук, професор кафедри журналістики Медіацентр УжНУ […]

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.