Учасниками заходу є близько двадцяти студентів-істориків та кілька науковців з УжНУ й обласного скансену. Традиційно дослідників цікавили більш віддалені околиці Закарпаття. Як наслідок, близькі до Ужгорода та Мукачева місцини мали не надто багато уваги етнографів. Однак ця локація навіть тепер зберегла чимало унікального й особливого. Це й стало однією з причин вибору місця етнографічних обстежень цьогоріч.
Тимчасовою домівкою дослідників стало село Бобовище, за що учасники експедиції вдячні працівникам місцевої ЗОШ, голові села Володимиру Козаку та представнику Мукачівської райдержадміністрації Олександру Богіву. Власне, з Бобовища історики й розпочали свої дослідження, поступово розширюючи географію за рахунок сусідніх населених пунктів. Упродовж 1–6 липня шукали етнографічний та усно-історичний матеріал в таких селах, як Бобовище, Лохово, Жуково, Копинівці, Щасливе, а також у невеликих, однак не менш цікавих локаціях – Їльківцях, Грибівцях, Розтов’ятах та Микулівцях.
Підсумком першого тижня експедиції стала більш ніж сотня інтерв’ю на різні теми усної історії, традиційної народознавчої проблематики, сучасного життя і побуту людей. Крім того, внаслідок численних випадків дарувань зібрано чимало експонатів, які поповнять фонди обласного скансену й етнографічної лабораторії УжНУ. Серед них – фурчак (своєрідний ручний вогнемет), зразки народної вишивки, предмети праці, артефакти радянської доби тощо.
У пошуках велику поміч надають місцеві краєзнавці, історики, працівники закладів культури та освіти: Дмитро Болдижар – історик з Бобовища, Людмила Когутич – завідувачка будинку культури з Лохова, Ганна Біличко – завідувачка бібліотеки з Копинівців, Ірина Бабіля – завідувачка бібліотеки з Микулівців.
Студенти, які беруть участь в експедиції, мають можливість застосувати на практиці набуті під час лекцій навички. Вони дізнаються багато цікавого про події минулого століття від людей, які пережили Другу світову війну, застали Голокост, радянізацію, були учасниками подій Празької весни тощо. Цікаво й те, що у Бобовищі в хорошому стані збереглося чимало панно радянських часів відомих художників, які віддзеркалюють ідеологічні та естетичні цінності того періоду.
Окрім усних особистих історій людей, в бесідах із співрозмовниками розкриваються різні аспекти народної матеріальної чи духовної культури мешканців Мукачівщини. У всіх населених пунктах молоді показували вишивані й ткані перебирані рушники («пулки»), у Копинівцях – довгі рушники («гайтки»). Зафіксовано й зразки як традиційних керамічних виробів, так і виготовлених на цегельному заводі в Іванівцях. У досліджуваних селах є ще кілька старих будинків, зведених у 20–30-х рр. ХХ ст. На жаль, у більшості випадків вони вже запустілі чи навіть напівзруйновані. Для науковців їх фіксація цінна для визначення системи забудови, матеріалів, що використовувались у будівництві, інтер’єрного планування. Старожили посприяли й запису багатого фольклорного матеріалу, зокрема весільних пісень.
Окрім піших походів у пошуках оповідачів, студенти та їх викладачі мають час і на дозвілля. Зокрема, неподалік бази експедиції є озеро, в якому можна купатися. Саме на його березі в ніч із 6 на 7 червня було організовано символічну реконструкцію свята Івана Купала. Спалювали Марену, закохані пари стрибали через купальський вогонь. Якраз цього дня до учасників етнографічної практики приєдналися колеги – завідувачка кафедри Надія Керецман, доцент Юрій Данилець, а також лаборант та аспіранти кафедри археології, етнології та культурології.
Павла Леня та Василя Коцана