Василь Німчук і Любомир Белей прописалися в ужгородському ландшафті
Розмірковую про те, що першими стали саме Василь Німчук і Любомир Белей. Обидва не просто блискучі фундаментальні мовознавці – державницькі мужі з глибоким аналітичним мисленням і принциповою громадянською позицією. Їх не вистачає. Особливо тепер. Коли сподівання на переломний момент в українській історії такі високі, а схематозників, які намагаються використати момент для власної ефемерної вигоди, теж немало.
Інформаційний простір просто рве від інформаційних потоків, у яких все перемішано, як у карпатських ріках під час паводку, – і вода, і фекалії, і сміття, і трупи… І треба в цьому не зламати собі голову й не стати заручником чиїхось технологій, які вкотре запускаються. Правда, старі лекала не дуже працюють у нових умовах, але ж спроби є. Тому й бракує аргументованих і виважених слів як Василя Васильовича, так Любомира Омеляновича, які написали чимало про ті самі технології, – було б кому читати.
Наші любі наставники прописалися в ужгородському просторі – і це надихає. Сподіваємося, що клопотання Ужгородського університету до Довжанської ТГ про встановлення меморіальної дошки з барельєфом Василя Німчука на школі у с. Довгому, гроші на який частково зібрали й передали громаді учасники всеукраїнського наукового зібрання до 85-річчя вченого ще влітку 2018 року, теж буде підтримане.
Що ж до найменування їхніми іменами вулиць, хочеться подякувати Олександрові Гаврошу, Андрію Любці, Маріанові Токарю, Михайлу Сирохманові, Вадиму Позднякову, іншим громадським активістам, які обрали принципову позицію від самого початку цього процесу й докладають чимало зусиль для позитивного його перебігу.