Великоднє диво і вміння гуртуватися: майже пів тисячі сімей ВПО в гуртожитках УжНУ відсвяткували Великдень

«Спочатку ми ставили за мету пригостити людей пасками — головною стравою Великодня, — пояснює Марина Сташина-Неймет. — Написали пост про збір пасок у Фейсбуку. Мріяли, щоб хоч по шматочку великоднього хліба скуштували всі нинішні мешканці гуртожитків УжНУ. Але щире бажання допомогти, помножене на вміння гуртуватися, коїть дива! З’ясувалося, що значну частину смаколиків, у тому числі і паски, вже допомогли волонтери з Харкова.

Ми очікували, що небайдужі містяни приноситимуть паски, можливо, м’ясні вироби та сир. Та мабуть, наша мрія про те, щоб подарувати людям свято далеко від дому, виявилася дуже сильною! У перший же день Віталій Ковтуненко та Віра Варцаба запропонували, а згодом і дали кошти на придбання традиційних великодніх смаколиків. Олена Маленда посприяла, щоб великодній стіл був із фруктами — ароматними закарпатськими яблуками. Також збір солодощів, яблук і пасок організувала Наталія Реплюк на юридичному факультеті. Майже щодня наші колеги приносили паски, солодощі, ковбасу.

Коменданти кожного з гуртожитків знають, скільки ВПО в них мешкає, де є діти. Це допомагало зрозуміти, скільки продуктів потрібно докупити, щоб не обділити нікого. Врешті смаколики отримали всі 432 родини, у яких на всіх – 485 діток».

Волонтеріат — не єдиний ініціатор святкового настрою в мешканців гуртожитків. За кілька днів до свята великодні атрибути в гуртожитки привезли і члени однієї родини: харків’янки Ірина Качур-Кутявіна, Марія Качур та ужгородець Василь Кепич. Цікаво, що цю ініціативу підтримало багато харків’ян — вони відгукнулися на допис у Facebook і надіслали кошти для придбання смаколиків.

Юрій Бобик пригадує: «Волонтерська родина Качурів та Кепичів привезла в кожен гуртожиток і нам зокрема паски, домашню ковбасу пікницю і крашанки. Паску ми давали на кімнату — їх у нас заселено 138, крашанку на кожну людину індивідуально, а дітям ще роздали по «Кіндеру». Крім того, малечі давали смаколики: сік, яблука та печиво. На додачу їм дісталися ще й іграшки. Більшість наших жителів залишилися освячувати й святкувати Великдень у стінах гуртожитку, по-сімейному. Знаю, що незначна частина людей і в навколишні церкви пішли вранці. Спостерігав, що настрій у людей був святковий — навіть у такі темні часи промінчик добра радує».

«Важко сказати, що відчували люди, для яких призначені продукти. Проте для нас це була особлива мить — гуртування, прагнення допомогти, подарувати свято, підтримати. Події останніх двох місяців спонукають дивитися на світ інакше. І щось мені підказує, що люди з різних куточків країни також по-іншому оцінюють Закарпаття, бо наша область, наше місто стали для них другою домівкою. Пригадую, як десять років тому я й сама вперше святкувала Великдень тут. Було цікаво, незвично. І всі страви смакували зовсім інакше, адже все було вперше. Сподіваюся, у цей новий та прикрий досвід ми змогли внести трохи радості, яку ці люди пригадають і через роки», — резюмує Марина.