Про журналістські стандарти й інтолерантність під час війни дискутували науковці й медійники з різних міст України

Модерував дискусію Юрій Бідзіля, доктор наук із соціальних комунікацій, професор кафедри журналістики, декан філологічного факультету УжНУ. У першій частині йшлося про прояви толерантності й інтолерантності у тиловому поліетнічному регіоні. Результати дослідження таких явищ і власний погляд на проблему представила Маріанна Колодій, старша викладачка кафедри політології і державного управління, керівниця Центру гендерної освіти. Другу частину дискусії присвятили темі журналістських стандартів. Про те, як Суспільний мовник Закарпаття дотримується їх в умовах війни й поширює інформацію про Україну за кордон, – розповіли продюсер і філії АТ НСТУ «Закарпатська регіональна дирекція» Євген Тичина і менеджер регіонального мовника Мирослав Поляковський.

Рівень толерантного ставлення і сприйняття на Закарпатті досить високий

«Для мене толерантність – це не терпимість, а прийняття. Хочу сказати, що і толерантність, й інтолерантність – це не ціль, а процес, цінність, принцип, – зазначила на початку свого виступу старша викладачка кафедри політології і державного управління Маріанна Колодій. – Прояви нетолерантної поведінки бувають дуже різні: етнічна, вікова, релігійна тощо. Колеги з інших регіонів часто запитують, як у такому поліетнічному регіоні, історично насиченому подіями, як Закарпаття, вдається зберігати елементи толерантності. Нова хвиля матеріалів з ознаками інтолерантності у нас з’явилася після 24 лютого, коли приїхали перші внутрішньо переміщені особи».

Подібні матеріали з ознаками нетолерантного ставлення до ВПО спонукали викладачку та її колег до досліджень такої поведінки. Вирішили провести опитування, адже попередні дослідження періоду 2014–2022 рр. підтверджували, що проявів інтолерантності на Закарпатті, та й Україні, майже немає.

Аналіз повідомлень про конфлікти з переселенцями в період із 24 лютого до 8 березня та опитування у період 21–27 березня, свідчать, що масових інтолерантних проявів на Закарпатті немає, але поодинокі випадки трапляються. Частина нетолерантних повідомлень виявилася фейками. Один із факторів появи такого ставлення – це брак інформації, вважає викладачка. Тому наголошує на важливості роботи комунікаційників, журналістів. Коли в медіа зросла кількість матеріалів про переселенців – зменшилася кількість нетолерантних матеріалів. Тому журналістська спільнота може бути і вже є активною учасницею процесу зміни суспільства, ставлення до переселенців.

Під час дослідження настроїв всередині спільноти внутрішньо переміщених осіб також підтвердилася теза про те, що Закарпаття – регіон із досить високим рівнем толерантного ставлення і сприйняття. Із 255 осіб в Ужгороді, що взяли участь в опитуванні з 21 до 27 березня, лише 8 % сказали, що пережили відверто інтолерантне ставлення. 89 % не стикалися з такими проявами і 3 % опитаних було важко відповісти.

Високий рівень тривожності провокує агресію, злобу й випадки нетолерантного ставлення, які трапляються в області. Подібні прояви можуть бути спрямовані проти близьких, знайомих, вірників, переселенців тощо. Але це не характеризує суспільство як інтолерантне. Якщо в майбутньому будуть випадки нетолерантного ставлення, то це стосуватиметься однієї етнічної групи – росіян, – вважає Маріанна Колодій.

Журналістів, які «перевзуваються», треба приймати як елемент пропаганди

Частина дискусії була присвячена питанням толерантності в медіасередовищі. Запитання про те, чи варто толерувати поведінку журналістів, які в минулому працювали на ворожі медіа, – виніс на обговорення професор Львівського національного університету імені Івана Франка Василь Лизанчук. Він переконаний, що в журналістиці неприпустимо миритися з тероризмом, ворожнечею, з приниженням національної гідності, підривом державної єдності тощо. «Якщо свобода слова спрямована проти України, то вона нам не потрібна, бо це на руку зовнішнім і внутрішнім ворогам. Якщо ми всі за українську соборну демократичну правову державу, то давайте дискутувати, як таку державу побудувати. Свобода слова сьогодні має базуватися на українськоцентричних засадах», – вважає В. Лизанчук.

Маріанна Колодій підтримала професора, зауваживши, що не можна концептом толерантності закрити прогалину ідентичності. Маємо спочатку визначитися з важливими поняттями, цінностями нашої держави і підтримувати те, що не буде шкодити країні.

Модератор дискусії Юрій Бідзіля додав, що Європа сьогодні не усвідомлює рівня зазомбованості російського споживача інформації, всієї проблеми деструктивної інформації, яка поширюється в медіа.

Суспільний мовник Закарпаття дбає про стандарти під час війни і транслює новини для закордонної аудиторії

У частині дискусії про дотримання журналістських стандартів у поліетнічному середовищі під час війни виступили представники філії АТ НСТУ «Закарпатська регіональна дирекція». Продюсер Євген Тичина зазначив, що мовник дотримується стандартів так само, як і до війни, не перестав виконувати свої функції незалежного медіа. Щодо програм мовами етноспільнот, то після початку воєнних дій не було можливості видавати їх, бо мовлення організували у форматі єдиних новин.

«Після 24 лютого ми вирішили залучити представників нацспільнот до висвітлення подій, що відбуваються в Україні, для закордонної аудиторії, зосередилися на поширенні інформації для сусідів, партнерів. Наші радіостанції мовлять у прикордонних районах, тому запустили новини мовами етноспільнот», – пояснив продюсер. Щодо інтолерантного ставлення, працівники Суспільного мовника спостерігають такі прояви до угорської і ромської спільнот, зокрема в коментарях під матеріалами.

«Суспільне працює, забезпечує інформацією Угорщину, Словаччину, Румунію. Всі хочуть знати, що відбувається на Закарпатті, щоб краще зрозуміти, що відбувається в Україні. Війна змінила багато чого, але Закарпаття залишається тією домівкою, де можуть співіснувати багато національностей. Суспільне завжди працює для інтересів держави. Сигнал є в кабельних мережах Словаччини, і не тому, що там проживає багато людей, які виїхали з України, а й через те, що вони хочуть знати більше про українців. Так будемо працювати з аудиторією і на румунській, і на угорській території», – розповів Мирослав Поляковський, менеджер філії АТ НСТУ «Закарпатська регіональна дирекція».

Актуальну тему під час дискусії порушила доцентка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Богдана Носова – нагадала про навички журналістів прогнозувати розвиток ситуації в майбутньому часі, працювати з аналітикою. Сучасна медіакомунікація, на її думку, позбавлена погляду в майбутнє, ґрунтовного аналізу подій. Причини – різні, зокрема брак інтелектуального підґрунтя, щоб проектувати програми, ток-шоу, статті з позицій аналітики, стратегії завтрашнього дня.

Представники Суспільного мовника Закарпаття зауважили, що з початком повномасштабної війни справді зосередилися передусім на інформації, утім із минулого тижня почали новий інформаційно-аналітичний проєкт – регіональний телемарафон, де прогнозування та аналітика – одна зі складових.

Чи буде Суспільне й після війни мовити на закордон – місцеві керівники поки що не знають, це залежить від центральної дирекції. Ще одне питання, яке виникає в контексті такої діяльності – ресурси. На роспропаганду у світі виділяють багато грошей. Суспільне не має таких коштів, щоб впливати на громадську думку за кордоном. До того ж це не є метою його роботи.

Наприкінці дискусії до учасників звернулася членкиня Комісії з журналістської етики Тетяна Лебедєва. Вона подякувала за високий рівень заходу модератору й спікерам та нагадала про актуальність таких зустрічей: «Багато кого дратує нагадування про стандарти, але під час війни це має ще більше значення, ніж до. Ми працюємо з суспільством зболеним, тому говорити про толерантність та інтолерантність дуже важливо».

В умовах повномасштабної війни стали виразними прогалини в журналістській освіті, тому після перемоги доведеться переосмислити, скорегувати навчальні програми медійників, – зазначили під час дискусії. Актуальним було й залишається формування державної інформаційної політики, серед важливого – вдосконалення навичок спростування фейкової, неправдивої інформації, а також стресостійкість, уміння працювати в кризових ситуаціях та інші професійні риси, які мають значення і в мирний час, а під час війни – й поготів.