Замки Закарпаття – сива давнина,
І по них – в анналах горді імена,
А було ж чимало їх у нас!
Знищили їх війни, чвари феодальні,
Десь зорять ще в небо залишки печальні,
Звинувачують людей і Час…
Софія Малильо
Уже традиційно перший і другий курси істориків Ужгородського університету під керівництвом доцента кафедри археології, етнології та культурології Ігоря Прохненка вирішили провести свої вихідні з користю та відвідати ці прекрасні архітектурні пам’ятки Закарпаття. Через розкиданість замків по всій області молодь не могла відвідати їх усіх одного дня, але це не засмутило: більше днів, проведених у подорожах, – більше спогадів і яскравих студентських вихідних, щоб згадувати ці вояжі в майбутньому.
Першим замком, на який звернули увагу юні науковці, став Невицький. Твердиня ж усього-на-всього за 12 км від обласного центру. Ця пам’ятка архітектури національного значення не залишила байдужим нікого. Послухавши коротку лекцію від викладача-керівника, почувши багато версій легенди про володарку замку Погану Діву, розпитавши про розкопки на території охоронної зони пам’ятки й роздивившись, як пройшли перші реставраційні роботи, студенти зробили чимало фотографій і зійшлися на думці ще й вийти на Анталовецьку галявину. Тут, сперечаючись, що було найкращим моментом у подорожі (лідерами стали розповідь про Погану Діву та коментарі щодо реставраційних робіт), юні історики домовилися, що наступна поїздка буде до селища Середнього, де другокурсник Артем Салко вже проводив свої власні дослідження й був готовий обмінятися враженнями.
Саме під керівництвом і за допомогою Артема та його команди, молоді люди дізналися більше про історію споруди; у чому причина її теперішнього стану, що було знайдено на археологічних розкопках декілька років тому; довідалися, чому замок збудували не тамплієри та як з’явилася ця версія. А після розповіді про можливі гранти щодо врятування пам’ятки більшість замислилася, що вони можуть зробити для порятунку замку та розквіту археологічної царини. Отож після повчальної лекції, студентство вирішило набирати обертів і на наступний маршрут запланувало вже дві нові локації!
Зібравшись о п’ятій годині ранку на залізничному вокзалі в Ужгороді, одягнувшись у найтепліші куртки та пальта (хто ж знав, що жовтень підведе та вдарить морозцем?!), студенти вирішили тримати курс на село Карпати. Ледве стримуючись, щоб не заснути міцним сном, послідовники музи історії обмінювалися вже відомими їм знаннями й цікавими фактами про унікальний палац австрійських графів Шенборнів.
Урешті, прибувши на місце, не змогли стримати захоплення від архітектурної витонченості й величності споруди. Особливу цікавість викликали символічність і відданість будівників та архітекторів замку-маєтку: тут є 365 вікон, як днів у році, 52 димарі, як тижнів у році, 12 веж, як місяців, та навіть 7 основних входів, як днів у тижні… Довго милуючись красою й згенерувавши чимало фотографій, вирішили також зробити підйом на Чорну гору, щоб побачити слов’янське капище.
Оскільки адреналін у молодих історичних серцях, які так і прагнули вивчення нового, ще не згас, то студенти першого та другого курсів вирішили не зупинятися тільки на цих пам’ятках. Цього ж дня звернули свої погляди на Чинадіївський замок, або палац «Сент-Міклош», до якого постановили собі дістатися пішки.
«Господар» споруди художник Йосип Бартош прийняв юних дослідників старовини з широко розпростертими руками. Ласкаво запросивши на екскурсію, він першим чином дозволив молодим науковцям пройти одним із потаємних ходів, від чого одразу стало зрозуміло : художник-господар знає, як зацікавити аудиторію, навіть таку перебірливу, як сучасна молодь. Одразу після цього Йосип Бартош почав показувати студентам кімнати, наголошуючи на найцікавіших моментах з історії володарів замку та власне споруди, а також особливу увагу приділяючи актуальним проблемам реставрації пам’ятки. До того ж екскурсовод зупинився на персоналії княгині Ілони Зріні та історії її кохання. Розповідь була настільки цікавою, що подих затамували навіть ті, хто чув її не вперше.
Здавалося, що минуло тільки кілька хвилин від початку екскурсії талановитого Йосипа Бартоша, але годинник показував, що минула ціла година. Із сумом в очах, але із задоволенням під побаченого студенти мусили йти на вокзал та повертатися додому, щоб наступного дня піти на пари.
Не зменшуючи темпу, через два тижні молоде покоління науковців вирішило також за один вихідний день відвідати два замки мальовничої Виноградівщини. Один – у славетному селі Королеві, інший – безпосередньо у Виноградові. Оскільки першокурсники через карантинні обмеження ще не мали можливості відвідати перші студентські розкопки під керівництвом Ігоря Анатолійовича, то другий курс радо показував усім охочим найцікавіші місця, зокрема знайдену торік піч XVII століття, а також розказував історії, як було знайдено аж цілі «три мішки» кераміки. Пізніше всі приєдналися на традиційну лекцію викладача та, підкріпившись, рушили до Виноградівського замку-монастиря. Тепер, на жаль, ця пам’ятка вже майже знищена. Але, на відміну від Королівського, Виноградівський руйнує байдужість людини до історичної спадщини – камінь, розкрадений зі споруди, був використаний для будівництва терас. І хоча ці мандри закінчилися на сумній ноті, це не зупинило молодих науковців від нових пригод. Попереду на них чекав улюблений замок багатьох – мукачівський «Паланок», який вирішили відвідати вже наступного тижня.
Перлина Закарпаття, тисяча років самотності, один з найцікавіших замків Закарпаття… Синонімів можна дібрати безліч, але варто сказати, що Паланок у нас один унікальний. Ця фортифікаційна споруда, увібравши до себе чимало різноманітних архітектурних стилів, приваблює око вже обізнаного мукачівця, який проходив повз нього багато разів; зацікавленого туриста, який уперше відвідує місто; художника, який вирішив попрактикуватися з мольбертом і зміцнити свої навички; та маленьку дитину, якій так і хочеться зрозуміти, що чому ця споруда така величезна… Зацікавив замок і наших студентів, хоч багато з них тут бували не вперше. «Бувалі» провели екскурсію «зеленим», а потім з радістю та гордістю спостерігали за реакцією останніх. Новачки засипали тоннами запитань, на які перші ледь встигали відповідати. Знову ж таки працювали всі разом, адже спогади також будуть спільними…
І хоч наостанок студенти не перевершили свій рекорд, відвідавши тільки один замок, залишилися задоволеними, адже це не закінчення наших подорожей. Нові мандри вже чекають.
студентка ІІ курсу факультету історії та МВ