Побачив світ науковий щорічник «Українська гунґаристика»

Серед членів редколегії збірника – авторитетні вітчизняні фахівці зі всесвітньої історії та гунґаристичних досліджень, зокрема доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, директор Центру медієвістичних студій Мирослав Волощук та доктор історичних наук, професор кафедри модерної історії України та зарубіжних країн ДВНЗ «УжНУ» Іван Мандрик. Рецензентами видання виступили кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції ДВНЗ «УжНУ Ласло Зубанич і кандидат історичних наук, доцент кафедри культури та соціально-гуманітарних дисциплін Закарпатської академії мистецтв Іван Міськов.

В Україні інтерес до історії та культури Угорщини має давні традиції. Втім наукові дослідження беруть початок з праць Степана Томашівського, Михайла Грушевського, Дмитра Дорошенка тощо. Значну увагу цій проблематиці приділяли й історики Закарпаття. Зокрема, це добре помітно на тематиці праць, починаючи з кінця XVIII ст. – початку XIX ст. З 20–30-х рр. ХІХ ст. місцеві автори вміло «вписали» історію Закарпаття у загальну схему історії Угорщини (Йожеф Балайті, Кароль Мейсарош та інші).

Наукову гунґаристику у нашому регіоні започаткували в другій половині ХІХ ст. – початку ХХ ст. праці Тиводара Легоцького, Іштвана Сіладї, Шандора Бонкало, Андраша Комаромі, Антала Годинки та інших. Державно-політичні зміни бурхливого ХХ ст. вплинули на характер історичних студій і не завжди позитивно. Своєрідним рубежем у розвитку історичних досліджень в цілому та гунґаристичних пошуків зокрема можемо вважати 1945 р., коли було відкрито перший вищий навчальний заклад краю – Ужгородський університет. Хоча радянська марксистсько-ленінська ідеологія суттєво «коригувала» історичні дослідження, акцентуючи увагу на історії класової боротьби, «радянського народу» та радянської держави, раз у раз народжувалися якісні праці у сфері гунґаристики. Звичайно, не кожна праця може претендувати на зразкове історичне дослідження. Втім важливо вже й те, що радянська ідеологія не змогла повністю знищити зацікавлення минулим та культурою угорського народу. Варто згадати вчених радянської доби, які зробили значний внесок у сфері історичної гунґаристики, а це Андрій Ігнат, Микола Лелекач, Іван Коломієць, Ілля Шульга, Томаш Сопко, Яків Штернберг, Михайло Троян, Іваг Гранчак, Едуард Балагурі, Іван Король та інші. Їхні праці репрезентують українську радянську гунґаристику.

Після 1991 р. в історичній науці суттєво переорієнтувалася наукова увага вчених. Незважаючи на те, що джерельна база архівів (ДАЗО, фонди Закарпатського краєзнавчого музею) та бібліотечних сховищ (відділ стародруків і рукописів УжНУ, відділ Карпатики та інші), близькість і доступність бібліотек й архівів Угорщини відкривають широкі можливості для досліджень, гунґаристика й сьогодні не фігурує серед пріоритетних проблем закарпатської історіографії.

Запропонованим збірником прагнемо відродити і якісно покращити напрямок української гунґаристики. У дебютному випуску «Української гунґаристики» свої наукові доробки презентують вже досвідчені вчені, а також молоді дослідники. За хронологією статті охоплюють тривалий історичний період від Середньовіччя і до недавнього минулого, за тематикою – представлена міграція Середньовіччя, роль міст у торговельний процесах, церковно-релігійна проблематика, тема комеморації та багато інших не менш захопливих і цікавих проблем.