Перш ніж випускники приступили до складання присяги, завідувач кафедрою військової підготовки Василь Олійник наголосив: «Клятва у вірності своїй Батьківщині споконвіку була для кожного воїна тим непорушним і недоторканим словом, ціна якого більша за життя. Саме вам продовжувати славні бойові традиції, охороняти мирну працю та спокій українського народу, бути надійною опорою у розбудові незалежної України та її Збройних сил. Здоров’я вам, сил та натхнення. Будьте завжди вірними народу України та словам військової присяги».
Цього дня присягу склали випускники-піхотинці, артилеристи, спецпризначенці та два взводи психологів.
Привітати своїх випускників прийшла і представниця Природничо-гуманітарного коледжу УжНУ Галина Пащук: «Серед випускників сьогодні дуже багато моїх колишніх студентів і студенток та мій зять. Мені дуже приємно, адже, певно, частково і я причетна до того, що студенти вирішили присвятити два роки життя навчанню на кафедрі військової підготовки – ми активно співпрацювали і проводили багато спільних заходів. Щороку наші випускники охоче йдуть на військову кафедру і часто продовжують військову кар’єру, працюють у поліції та інших підрозділах. Я рада, що для них виконання військового обов’язку – це не примус, це – внутрішній стан».
Серед цьогорічних випускників є один, що виділяється з натовпу. Микола Марчишак – учасник АТО, голова Консультативної ради у справах ветеранів війни, родин загиблих захисників України при Закарпатській ОДА. Нині Микола отримав професійну військову освіту спецпризначенця, каже: «Я ніколи не обирав професію військового, потрапив на війну у рамках першої хвилі мобілізації. Але війна триває і у випадку загострення я розумію, що доведеться повертатися на фронт. Я маю бойовий досвід і хотів би його застосувати вже у ролі офіцера – за цим і прийшов на кафедру. Тут більшість викладачів атовці, бойові офіцери. З викладачем кафедри Петром Марком, наприклад, ми навіть разом були у бою. І під час занять я щоразу дізнавався нове. Ці люди мають бойовий досвід в Іраку, АТО і в них завжди можна навчитися нового. Тож здобутий досвід і знання надзвичайно цінні».
Останні настанови викладачів, квіти, вітання рідних та близьких, кілька фото на згадку і один із хлопців у військовій формі каже: «Все, пацани. Дякую, було приємно», – вони тиснуть одне одному руки.