Яким був УжНУ у свій 20-й день народження

9 факультетів, 51 кафедру, 10 науково-дослідних лабораторій, близько 100 добре обладнаних навчальний лабораторій і кабінетів та стільки ж аудиторій, розміщених в 12 навчальних корпусах; 8 тисяч студентів, 400 викладачів і майже 6,5 тисяч випускників мав університет через два десятиліття після відкриття

26.10.2020

Цьогорічний жовтень для Ужгородського національного університету ювілейний – альма-матер відзначає 75-річчя. Вік для вишу, як і для людського життя, поважний: є що згадати, про що розповісти, проаналізувати, оглядючись на пройдений шлях, підбити проміжні підсумки. УжНУ зустрів свій день народження одним із провідних університетів України, когортою випускників різних поколінь, які стали інтелектуальною елітою нашої країни, надбаннями у різних галузях науки, участю у міжнародних проєктах, завдяки чому наш заклад знають і за кордоном. І, звичайно, новим поколінням студентів і викладачів, котрі продовжують розвивати університет за вимогами нового часу. До таких висот Ужгородський національний університет ішов поступово, крок за кроком. Тож Медіацентр УжНУ розпочинає серію публікацій – екскурсів у минуле вишу: як розбудовувався, чим жив і пишався університет в різні десятиліття ХХ століття. Починаємо із ретроспекції про святкування одного з ювілейних днів народження. Тож ласкаво просимо – стежте за нашою добіркою.

У жовтні 1965 р. тоді ще юний Ужгородський державний університет відзначав 20-річний ювілей. Таку подію, безумовно, не оминули увагою тогочасні медіа. Одна з урочистих програм вийшла 17 жовтня 1965 р. з 8.30 до 8.58 на обласному радіо. Її сценарій зберігся в Державному архіві Закарпатської області. Підготували випуск працівники редакції громадсько-політичних передач. Попри те, що на рівні тексту відчувається піднесення, притаманне радянській добі, для сучасників сценарій цікавий тим, що докладно розповідає про успіхи вишу упродовж перших двох десятиліть.

Як і на сценаріях всіх програм, допущених до прямого ефіру, на титульній сторінці документа збереглася відповідна печатка Головліту, що свідчить про цензурування. Чимало тексту зі сценарію вилучили, утім, як можна побачити на сторінках справи, така інформація була вузькогалузевою, не стосувалася теми і загалом програма від цього не втратила. Власне, перша частина програми за жанром є радіоінтерв’ю з тодішнім ректором Дмитром Чепуром. ВІдтак тривали включення з п’яти підрозділів УжДУ. Ці фрагменти мають ознаки радіорепортажу.

На початку передачі диктор на прізвище Якимчук нагадував слухачам про дату відкриття вишу – 18 жовтня 1965 р., порівнював матеріально-технічну базу на час заснування і через 20 років. Прогрес, безмовно, відчувався, що вигідно підкреслювало для слухачів й успіхи радянської влади.

Так, університет розпочинав роботу в приміщеннях колишньої гімназії в Ужгороді (про її історію – в одній із наступних публікацій). На той час в УжДУ було 168 студентів, 14 кафедр, на яких працювало 39 викладачів – і серед них тільки 20 доцентів і кандидатів наук. Диктор зауважував, що про лабораторії, наукове обладнання й устаткування, бібліотеку, музеї тоді лише мріяли. Натомість через 20 років в університеті навчалися вже 8 тисяч студентів, працювали понад 400 викладачів, з-поміж яких було 15 професорів і докторів наук, 130 доцентів і кандидатів наук. Вищу освіту в ньому здобули 6421 випускник, половина з яких навчалися заочно. У радіопрограмі лунали прогнози, що в найближчі 2–3 роки кількість студентів зросте до 10 тисяч, а викладачів – до 500. Безумовно, перспективи були пов’язані з наступною п’ятирічкою, під час якої передбачалося будівництво навчальних корпусів і лабораторій, допоміжних установ тощо.

Тодішній ректор УжДУ Дмитро Чепур у розмові з диктором зазначав, що на 20 році існування в університеті було 9 факультетів, 51 кафедра, 10 науково-дослідних лабораторій, близько 100 добре обладнаних навчальний лабораторій і кабінетів та стільки ж аудиторій, розміщених в 12 навчальних корпусах. Бібліотека налічувала 600 тис. томів. Працювали навчально-експериментальні майстерні, ботанічний сад, високогірна біологічна база, зоологічний музей, станція спостережень за штучними супутниками Землі, обчислювальний центр, кріогенна лабораторія, бетатрон, мікротрон, лабораторії електронної мікроскопії, фізики електронних і атомних зіткнень, біохімії, біофізики, каталізу, фізики і хімії напівпровідників та багато інших. Перші договори про співробітництво університет мав із Сегедським педагогічним інститутом Угорської народної республіки і Кошицьким університетом імені Шафарика Чехословацької Соціалістичної республіки. За 20 років в УжДУ відбулося понад 20 всесоюзних і республіканських конференцій. Науковці представили більш ніж тисячу доповідей на різних конференціях і з’їздах.

Щоб підготувати другу частину передачі, кореспонденти обласного радіо побували в п’яти підрозділах вишу, де поспілкувалися з працівниками. У сценарії позначено шуми, музичні вставки, що вказує на жанр радіорепортажу (присутність на місці події, прагнення передати враження, динамічність тощо). На кафедрі мікробіології біологічного факультету екскурсію проводив В. Петрус, який докладно розповідав про актуальність спеціалізації, яку здобували тут студенти. У розрахунковій станції її завідувач Р. Любченко демонстрував електронну розрахункову машину і пояснював особливості роботи. На кафедрі нормальної фізіології і біохімії медичного факультету завідувач О. Пащенко інформував про нещодавню конференцію патофізіологів і представлену на ній доповідь про біохімічний синдром атеросклерозу. Затим у радіопередачі йшлося про кафедру хімії напівпровідників хімічного факультету, що була наймолодшою в університеті та однією з таких у країні, а працювали на ній молоді спеціалісти, які щойно завершили університет. Про роботу цієї кафедри звітував її завідувач, випускник УжДУ М. Головей.

Ще одну частину радіорепортажу підготували на факультеті іноземної мови, на кафедрі англійської філології. Запис відбувався в кабінеті аудіовізуального навчання. Лаборант В. Фролов пояснював кореспонденту ефективність прослуховування записів Лондонського лінгафонного курсу, записів п’єс англійською мовою, перегляду фільмів для навчання майбутніх філологів. Під час програми диктор наголошував, що ужгородські філологи почали одними з перших у країні широко застосовувати технічні засоби у навчальному процесі. Ентузіастом цієї справи був декан факультету О. Рот. Такий інноваційний досвід на той час вивчали навіть закордонні фахівці. Так, під час запису цього фрагменту радіопередачі на факультеті перебували болгарські науковці.

20-річний УжДУ називали справжнім центром творчої наукової думки. Імовірно, в університеті вистачало і проблем, якщо не матеріально-технічних, то свободи самовираження, якої апріорі не могло бути в тоталітарній державі. Мету діяльності вишу в політичному контексті підкреслено в останньому реченні радіопередачі: «…колектив університету всіма помислами, всіма своїми практичними ділами іде в ногу з часом, перетворюючи в життя накреслення програми комуністичного будівництва».

Незважаючи на патетичний тон програми, ідеологічне забарвлення, вона свідчить про гідне минуле цьогорічного ювіляра – Ужгородського національного університету. Його внесок у розвиток Закарпаття важко переоцінити, бо саме тут здобули вищу освіту десятки тисяч випускників, життя яких назавжди змінила Альма-матер чи, як мінімум, залишила яскраві спогади про студентство – один із кращих періодів людського життя.