Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»

0 1 723
Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»
Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»
«Мені здається, що я недопрацьовую», – з ноткою суму в голосі каже Оксана Ганич у свої 82. Відразу жартує з цього приводу, мовляв, син нерідко запитує, коли вже вона буде менше трудитися і більше відпочивати. Річ у тім, що заслужений діяч науки і техніки України, заслужений професор УжНУ, доктор медичних наук, професор кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб, директор Науково-дослідного інституту фітотерапії Оксана Ганич не може сидіти склавши руки навіть у такому поважному віці.

Сьогодні вона переймається захворюваннями опорно-рухового апарату в дітей на фоні йододефіциту, розробляє програму оздоровлення для закарпатців, очолює НДІ фітотерапії… Має чимало інших планів, при цьому зауважує, що часу дуже не вистачає.

Оксана Миколаївна 25 років віддала громадській роботі з жінками, 20 – працювала хормейстером та головним диригентом студентської хорової капели, ще 20 – в  Науково-дослідному інституту фітотерапії. Саме в УжНУ 1992 року організували перший в Україні дослідницький підрозділ такого типу. З того часу на базі інституту вивчено понад 100 лікарських рослин, апробовано понад 15 ефективних зборів для лікування та профілактики захворювань внутрішніх органів.

Оксана Ганич вважає фітомедицину основою підтримання якості життя. Свого часу вона розробила концепцію, схвалену Вченою радою МОЗ України, з оздоровлення потерпілих від аварії на ЧАЕС, яка базується на використанні фітопрепаратів та фітопродуктів. Оксана Миколаївна є почесним членом Наукового товариства гастроентерологів Чехії, член правління Асоціації терапевтів та гастроентерологів.

Нагороджена орденом Княгині Ольги (2000), відзнакою «За гуманізм» («Союз Чорнобиль Україна»), медаллю «За трудову доблесть» (1991), «Ветеран праці» (1984), є номінантом «Золотої книги України» (2000). Має почесні грамоти Міністерства освіти і науки, обласної держадміністрації та обласної ради. За успішне керівництво найкращою науковою студентською роботою нагороджена дипломом Міністерства вищої освіти СРСР (1975). Є автором або співавтором 14 винаходів та патентів, 15 рацпропозицій, автором понад 300 наукових праць, 12 монографій, 20 навчальних посібників та підручників.

Колись вона близько спілкувалася з В’ячеславом Чорноволом, давала поради його дружині Атені Пашко: «Ми відпочивали разом у санаторії. Пригадую, вони завжди до їдальні на обід несли з собою часник і додавали його до страв. З ними взагалі було дуже цікаво».  Найяскравіші спогади Оксани Миколаївни має про Авґустина Волошина, якого надзвичайно поважала і сьогодні радо пригадує.

Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»

 

На все життя запам’ятала благословення Авґустина Волошина

  • Початок усього, що людина робить у житті, – у дитинстві. Знаємо, що у Вас воно позначене важливими подіями. Розкажіть про те, що досі хвилює душу, коли згадуєте. Яким є той найперший спогад, з якого все розпочинається у Вашому житті?

– Перші спогади… Та, мабуть, село Верхні Ремети, де мені було вже три рочки. Запам’яталося, що до нас із Праги приїжджала Софія Русова. Мої батьки працювали вчителями і показували їй, як на селі працюють жінки. З цього моменту, думаю, бере початок громадська робота з жінками, якою я займалася протягом 25 років, – керувала жіночою організацією «Союз українок».

Друге, що запам’яталося, – як із бабкою ходила збирати рослини. Вона мала знахарські здібності: за батьком була з Великого Бичкова, розумілася на рослинах, уміла лікувати жовчнокам’яну хворобу. Інша бабка – з Перечина – теж уміла збирати і використовувати рослини, тому я завжди їм допомагала.

Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»

Запам’яталася і Хустська гімназія в часи проголошення Карпатської України. Малою була присутня на тому засіданні, коли Августин Волошин став Президентом Карпатської України, а мій батько, як посол Сойму Карпатської України, голосував за її незалежність. Пригадую, що в залі гімназії було дуже багато людей у вишиванках.

На все життя також запам’яталася рука, яку поклав на мою ще дитячу голову в Празі 1945 року Авґустин Волошин. Коли мені стає важко від чогось, пригадую його руку під час благословення. Волошин сказав тоді нам з батьком (наша сім’я збиралася повертатися після війни з чеської еміграції в рідний край, тож ми зайшли попрощатися): «Я обов’язково повернуся на Закарпаття. Нічого злого людям не зробив. Чекайте мене вдома».

Але вийшло так, що за два тижні його вивезли з Праги до Москви проти його волі, і з радянського полону отцю Авґустину живим вирватися не вдалося. Цей момент дуже запам’ятала. Коли за життя часом втомлювалася чи мала головний біль, часто пригадувала тепло його руки або ж сідала за рояль –  і могла працювати далі. Такі три спогади у моєму житті дуже важливі.

  • Виходить, що постать Авґустина Волошина вплинула на Ваше життя… Яким  його пам’ятаєте?

– Так, дуже вплинула. Коли батько їздив до нього у Прагу, іноді брав мене з собою. Пам’ятаю, що Волошин ходив у вбранні священика. А той хрест, який висів при вході до його кімнати, я пізніше зуміла через його родину передати до музею Авґустина Волошина. Маю позитивні спогади про його племінницю Ольгу Дудкову. У неї вдома я слухала, як проводить репетицію хоровий оркестр – пані Ольга на громадських засадах керувала в еміграції капелою. Я певний час співала у неї в хорі. Пізніше наслідувала Ольгу Дудкову в її уподобанні і довго керувала хоровою капелою студентів медичного факультету нашого вузу. Покинула цю громадську роботу, коли сталася Чорнобильська катастрофа…

  • Ви допомагали хворим після цієї страшної аварії. Розкажіть, чим лікували їх?

– У той час до мене звернулися фахівці з Києва, які знали, що я розуміюся на лікарських рослинах, і попросили, аби допомогла у лікуванні хворих. Поїхала до Київського інституту медичної радіології і висловила прохання побувати в зоні. Так я потрапила до Чорнобиля через місяць після трагедії. Викопала там для дослідження корінь кульбаби лікарської, який вбирає в себе з ґрунту різноманітні шкідливі речовини. Такий же корінь викопала в зоні Хрещатика у столиці. Вони, звичайно, виявилися надзвичайно забрудненими. Тоді ми вирішили взяти незабруднений корінь цієї рослини з чистої області – Закарпатської, а як природний сорбент додати до нього ті лікарські рослини, які діють синергічно. Так був створений дезінтоксикаційний фіточай «Карпати».

Це була перша помітна розробка НДІ фітотерапії. Фіточай виводив з організму до 70% накопичених радіонуклідів, інші токсини. Навіть ті, хто приїздив до нас із Прип’яті, після вживання чаю почувалися краще, а жінки згодом навіть народжували здорових дітей. Формулу фіточаю врешті вдалося запровадити у виробничу практику. Словацька компанія «Агрокарпати» налагодила його випуск, бо в Україні, попри численні позитивні відгуки і обіцянки, на той час ніхто не схотів займатися таким виробництвом: воно було малоприбутковим і не давало швидкого збагачення.

Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»

Покійний ректор УжНУ Володимир Сливка свого часу дуже хотів, аби на базі нашого вишу організували Інститут фітотерапії, що й відбулося 1992 року. Міністерство фінансувало нас, доки могло, а в останні чотири роки ставлення до університетської науки в країні різко погіршилось, дістати держбюджетне фінансування під проекти стало майже нереально. Нині я єдиний працівник цього Інституту на безоплатній основі, навіть лаборанта не маю. Мені здається, що могла би зробити набагато більше, якби мені допомагали 1–2 штатні працівники.

Інститут має хороші напрацювання і досвід співпраці з Аграрним університетом Словаччини. Щороку проводимо спільну конференцію. Також співпрацюємо з фармацевтичним факультетом Кошицького ветеринарного університету. Зберігаємо тісні контакти з науковцями  Академії наук України. Щороку підсумовуємо те, що зробили.

Чаї для оздоровлення дітей в умовах Закарпаття за нашою рецептурою нині успішно виготовляє місцева філія компанії «Hipp»: виробляють фіточаї серії «Бебівіта». У зв’язку з ситуацією на Сході маємо намір надіслати в зону АТО фіточаї для дорослих і дітей – одну з партій вже відправили. Наші фіточаї спрямовані на профілактику захворювань, а всі ми знаємо, як вона потрібна восени. Крім того, у солдатів, які сьогодні в окопах, є чималий ризик застудитися. У дітей, які перебували тривалий час у підвальних приміщеннях, починаються ще й проблеми з органами травлення, тому такі чаї їм дуже потрібні.

  • У Вашій біографії зазначено, що Ви перша жінка на Закарпатті, яка стала доктором наук. Як і чому вирішили піти в науку?

– Мені в житті таланило, бо зустрічала розумних людей, хороших наставників, які хотіли допомогти. Мій чоловік на початку 60-х рр. минулого століття вступив до аспірантури в УжДУ після роботи на селі: запросив його до себе на кафедру професор Микола Бакшеєв – науковець республіканського рівня. Я ще певний час продовжувала працювати в Міжгір’ї районним терапевтом, паралельно вела хорову капелу Міжгірського району в Будинку культури.

Тодішній ректор УжДУ Дмитро Чепур дізнався про це й запропонував переїхати до Ужгорода, до чоловіка, вести хор медичного факультету, одночасно працюючи асистентом. Так завдяки ректору Чепуру я потрапила в УжДУ. Незабаром у виші відкрили клінічну ординатуру, куди я вступила. Паралельно з написанням кандидатської продовжувала вести хор.

Захистила кандидатську дисертацію й відразу взялася за написання докторської. Часто їздила на конференції, мала хороші зв’язки з відомим терапевтом – академіком Володимиром Василенком. Провела два роки у нього в докторантурі в Москві, вивчаючи передракові стани шлунка. Вже мала подавати завершену дисертацію до спецради в Москві, але у зв’язку з великою чергою захисту потрібно було чекати цілий рік.

Перед цим поїхала на конференцію в Ригу. Там мені сказали, аби не чекала дозволу Москви, а захистилася за два місяці в них. Так воно і сталося. Пізніше завдяки темі моєї докторської я стала єдиною жінкою з України, яку запросили на конференцію до Академії наук СРСР.

За життя стала науковим керівником багатьох дисертаційних робіт, маю 17 захищених кандидатів медичних наук та п’ять докторів. Думаю, ще змогла б допомагати на шляху в науку молодим людям – немає відчуття, що час для мене зупинився.

Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»

 

В людському організмі все дуже взаємопов’язано…

  • Сьогодні чимало людей скаржаться на осінню депресію, погіршене самопочуття через найрізноманітніші причини. Що порадите вживати для підняття тонусу?

– Екологія в нас погана. Хімічна фармакологія сьогодні не може повністю допомогти хворим. В аптеках часто трапляються фальсифікати. Але для оздоровлення маємо й інші, природні, засоби і можливості. Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї. Треба вміти поєднати традиційну медицину із застосуванням лікарських рослин та інших природних помічників. На жаль, медицина недооцінює фітотерапію.

Чимало закарпатців страждають через йододефіцит, і пігулки – не вихід із ситуації. Всім відомий «Йодомарин» сьогодні заборонений за кордоном, бо хімічну сполуку йоду, що міститься в ньому, досить легко передозувати і мати побічні ефекти. Натомість в Україні його досі рекомендують. Спільно з одеською компанією, яка займається виготовленням препаратів з морської водорості ламінарії, ми взяли участь в розробці й апробації натурального препарату «Ламідан» – він має повністю природне походження й рекомендований нині до застосування Міністерством охорони здоров’я України.

Препарат допомагає не тільки при дефіциті йоду, а й інших мікроелементів, зокрема, корисний для профілактики остеохондрозу. Бо в людському організмі все дуже взаємопов’язано. Також добре і безпечно коригує йододефіцит оригінальний препарат водорозчинного йоду «Йодіс-концентрат», розроблений українськими вченими. Ми досліджували й підтвердили його ефективність для дорослого і дитячого контингентів жителів Закарпаття. Ми запропонували також спеціалізований ряд ефективних засобів рослинного походження на базі «Йодіс-концентрату» – «Йодіс-календула» для оздоровлення жінок, «Йодіс-фітометабол» та інші.

Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»

Навіть у молоді дуже часто трапляється підвищений тиск. Осінь – період дозрівання калини, то беріть ті ягідки і їжте. Трохи кисленькі, але тиск нормалізують.

Чорноплідна горобина теж доспіла вже. У ній є природній йод, як і в буряку. У яблуку в зернятах він теж є, тому не викидайте їх,а з’їдайте по зернятку. Це такі зовсім прості рецепти профілактики йододефіциту.

Із кущових – дуже багатий на нього кизил. У ньому багато мікроелементів і вітамінів. Окиснево-відновлювальні процеси організму найкраще відбуваються під впливом кизилу. Сьогодні займаємося науковими дослідженнями цієї рослини.

Від депресії добре рятує китайський лимонник, листя і плоди якого слід вживати в робочий час для підтримання тонусу організму. Робіть на ніч чай із меліси. Я готую його наполовину з м’ятою і додаю трохи плодів калини.

Неодноразово мені надсилали рецепти фіточаїв на перевірки. Часом трапляється стільки невивірених компонентів… Мені не шкода – виправляла їх: хай люди п’ють на здоров’я збалансовані збори лікарських рослин. Не можу переглядати реклами чаїв для схуднення, бо такого просто не буває. Люди можуть схуднути й оздоровитися в інший спосіб. Я вивчала цю проблему багато років, сьогодні підготувала до друку друге видання книжки про розвантажувальну дієтотерапію. Там описана ціла програма лікування: три дні потрібно пити тільки воду, а після цього харчуватися здоровою їжею. Детальніше про це можна прочитати у книжці.

Із задумів, які досі не реалізовані, – програма оздоровлення дітей, яку впроваджуємо спільно з сином – професором Тарасом Ганичем – на базі Ужгородської ЗОШ № 5. У сучасних дітей дуже рано розпочинаються проблеми з хребтом. Я переконана, що потрібно розробити масову програму, яка би запобігала сколіозу та іншим хворобам природними методами. Цілий рік ми досліджуємо цю проблему, та сьогодні, на жаль, немає коштів на дальші розробки. Роботу все одно будемо продовжувати.

  • Зважаючи на Ваші дослідження передракових станів, чи можна запобігти онкозахворюванню?

– Можна. До прикладу, чистотіл має протипухлинні властивості, антиспастичний ефект, сприяє нормалізації обмінних процесів, які є в печінці, хоча його самостійно заготовляти і застосовувати не можна у зв’язку з ризиком побічної дії. Корінь кульбаби запобігає онкогенезу в органах травлення. Американці успішно впроваджують у виробництво ліки з цієї рослини. Але універсально щось порадити не можна. Треба знати, що з чим поєднується і потенціюється. Щоб з рослин зробити класичний препарат від певних видів раку, потрібен не один рік. І все одно він не буде універсальним.

Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»

«Щастя — це бути потрібним людям»

  • Чи можна хоча б теоретично бути здоровим від початку до закінчення життя?

– Теоретично можливо, а практично це важко при нашій системі медицини. Якщо говорити про початок життя, то жінкам-годувальницям, які не мають достатньо молока, допомагають корінь любистку і фітозбори з його вмістом. Одночасно любисток сприяє нормалізації травних і метаболічних процесів в жіночому організмі. Лікарськими рослинами можна запобігти токсикозу у вагітних, а також значною мірою народженню дітей із вадами. Це велике багатство, яке часто недооцінюється.

  • Маєте чимало нагород і відзнак, зокрема, орден Княгині Ольги. Як ставитеся до таких похвал?

Оксана Ганич: «Людина не може жити без природи, а сьогодні чомусь забуває про неї»

Оксана Ганич

– Не зациклююся на орденах. Коли йшлося про 25-річчя Чорнобильської катастрофи, чоловік змусив мене одягнути медаль, яку маю від організації «Союз Чорнобиль України», «За гуманізм». Маю також орден Княгині Ольги, ще ряд закордонних відзнак. Але не люблю показувати ці нагороди, не надаю їм великого значення.

  • У такі поважні роки чи оглядаєтеся на життя? Чи є щось, про що сьогодні шкодуєте?

– Коли була молодша, то могла працювати більше. Тепер уже про це думаю. Але на противагу мала приємні спогади від багатьох інших речей. Я читала лекції в закордонних вишах – Грузії, Вірменії, Азербайджані, Таджикистані, Польщі, Чехії, Словаччині, Німеччині, Канаді, Росії. Володію чеською мовою, трохи знаю німецьку. Не шкодую за тим часом. Мені декілька разів пропонували залишитися працювати за кордоном, але я відмовлялася і поверталася. Багато подорожувала завдяки науці, їздила на конференції.

  • Як гадаєте, у чому полягає людське щастя?

– Щастя – це, по-перше, бути потрібним людям. По-друге, щоб бути щасливим, потрібно намагатися бути здоровим. Буде здоров’я – буде все. Здоров’я – це збалансована сукупність фізичного і психологічного аспектів існування людини. По-третє, звичайно, потрібно мати хорошу сім’ю, бо це теж складова щастя. Нарешті, потрібно любити свою роботу.

Я оформила пенсію, коли мені було вже 70, хоч тоді ще виходили в 55. Не оформляла її, бо не хотілося – почувалася щасливою і без цього. У міру своїх фізичних сил намагаюся працювати на викладацькій та науковій нивах і далі.

Розмовляла Наталія Каралкіна
Фото Віталія Завадяка

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.