Дорогою говорили про письменників, що жили і творили у місцях, за якими й вибудували маршрут, а це передусім представники Міжгірщини Василь Ґренджа-Донський, Авґустин Волошин, Петро Скунць, інші таланти нашої Срібної землі. Розповідали досвідчені науковці, активно долучалися студенти. Скунцеве «Студентське» у виконанні Павла Компанійця, інші поезії сприймалися тут, в автобусі, дещо по-іншому, ніж в аудиторії.
Надзвичайно цікавим місцем для молоді став і реабілітаційний центр бурого ведмедя. Там мали змогу переконатися, що людина не тільки творить, а й руйнує, бо ці величні тварини, які є символом Закарпаття, тепер потребують захисту людини від неї ж самої.
Попереду було славнозвісне озеро Синевир – одне із семи природних чудес України. Величні й мальовничі краєвиди довкола водного дзеркала справили надзвичайно приємне враження, особливо на тих, хто побував тут уперше. Адже саме ця водойма, що утворилася на висоті 989 м над рівнем моря, є найбільшим і найглибшим високогірним озером України та відомою туристичною атракцією однойменного національного парку.
За легендою, людина, яка загадає бажання і мовчки обійде весь Синевир, неодмінно стане щасливою, а її бажання збудеться. Мріялося студентам та їх наставникам дуже добре…
Декан філологічного факультету Галина Шумицька поділилася своїм враженнями:
– Цінність такої поїздки неймовірна! По-перше, студенти-першокурсники дістали масу цікавої та корисної інформації з історії краю, його літературних скарбів, краєзнавства, якою з ними щедро ділилися доцент кафедри історії України Павло Худіш та завідувачка кафедри української літератури професор Валентина Барчан, котра, власне, й була головним організатором і натхненником цієї мандрівки. Для мене подорож стала справжньою осінньою казкою ще й завдяки студентам-піарникам ІІІ курсу, які запропонували цікаву гру: обійти Синевирське озеро довкола МОВЧКИ – тоді задумане бажання здійсниться! Маю зізнатися, що це було дуже непросто, але ми впоралися!!! Багряно-жовто-зелені барви навколишнього світу з багатьма іншими вкраплення наповнювали красою і просто щастям від того, що ти живеш! Фотографувалися скрізь, у тому числі й у Міжгір’ї біля школи імені Петра Скунця, пам’ятника Василеві Ґренджі-Донському. А ще ж спілкування з милими ведмедями у заповіднику, одне з одним упродовж цілої подорожі, печена картопля з бринзою у справжнісінькій колибі біля ватри… Потомлені, але щасливі, студенти й викладачі філфаку ще раз пересвідчилися, що живе людське спілкування є найвищою насолодою і найціннішим скарбом.
Накупивши сувенірів для друзів і родичів, захоплені побаченим і відчутим, студенти поверталися до міста, що стало тепер для них місцем їх СТУДЕНТСЬКОЇ юності. А в цей час їхні викладачі, як вони самі нам зізналися, мріяли, щоб і це покоління юних філологів виросло грамотним і завзятим, спроможним оцінити унікальність землі, яка їх тепер формує і гартує, а згодом активно долучатися до творення її національно-культурного простору.
Фото Олега Хававчака