Повна зала зацікавлених слухачів, колег та побратимів, а головне – вдячних пацієнтів. До лікаря стоїть черга, і не по допомогу – по автограф. А за прилавком книгарні поспішають засмутити: примірників книги вже немає – все розкупили вмить. І обіцяють: уже невдовзі вона знов з’явиться на полицях, а особливо нетерплячі можуть придбати її на сайті видавництва.
Під час презентації Олександр Данилюк говорить про книгу і про важливість зберегти пам’ять, закликає не втрачати пильності, не проспати важливих для країни моментів: «Сьогодні для мене і третини присутніх тут людей другий День народження. Ми стомилися боятися і стояли до останнього. Нам весь час нав’язують сприйняття себе як одвічної жертви. Але, якщо глянути на нашу історію, ми є борцями. Останні шість років показують, що ми є воїнами, які навчилися битися й відстоювати свою країну. І, незважаючи на втрати, навчилися перемагати. Ми вистояли і продовжуємо рух надалі».
«Період із 9 до 18 лютого 2015 року – це 9 найважчих днів у моєму житті і, мабуть, у житті людей, які тут є або які нині розкидані по всій країні, а в той момент перебували на Дебальцівському плацдармі. Щодо шансів на життя… Як сказав мій анестезіолог, у ніч виходу, якщо прорветься 15 відсотків людей, то вже буде добре. Нас прорвалося 98 відсотків. І це була знакова перемога. Бо тоді я вперше побачив контактно очі в очі ворога. Та битва була неймовірною – за життя, за життя кожного з нас», – каже хірург.
Книгу Сашко написав 4 роки тому – у грудні 2015-го. Складається вона з трьох частин: «У першій описано тільки те, що я бачив, що думав, і те, що відчував дев’ять діб. У другій половині є рефлексії моїх побратимів із різних підрозділів та батальйонів». Третя частина – це фото з оточення, «окопної хірургії», наслідків «братніх» обстрілів ворога.
Під час презентації Олександрові Данилюкові вручили орден «Сила милосердя» від імені українського народу. Зал аплодував стоячи.
Вторговані від продажу книги кошти, відзначено у виданні, підуть на допомогу пораненим військовослужбовцям та їхнім сім’ям.