Що чекає нас і нашу мову?
Петро Часто – про мовне «лихо давнє й сьогочасне» та як навіть у цих кінецьсвітніх умовах залишитися людиною
Це – мова сьогоднішнього дня. Страшно уявити‚ що буде завтра. Як у ХХ ст. ідеалісти-гуманітарії записували по селах пісні‚ бо вони зникали зі щоденного народного буття‚ так невдовзі будемо збирати по одному забуті українські слова‚ котрими ще зовсім недавно користувалися наші батьки й матері‚ дідусі й бабусі‚ обмінюючись невичерпними відтінками людських думок і почуттів.
Технократи пояснюють‚ що без англіцизмів неможливо обійтися‚ бо‚ мовляв‚ новітні технології‚ зокрема інформаційні‚ мають переважно американське походження‚ а з модерною технікою водночас переймаються й відповідні назви: комп’ютер‚ е-мейл‚ інтернет‚ новтбук‚ диск‚ байт‚ біт‚ курсор‚ флешка… Це ще якось можна б зрозуміти‚ але насправді перед запозиченнями з англійської мови беззахисні багато інших сфер життя – економіка‚ освіта‚ торгівля‚ відпочинок. Українці вже ходять на „шапінґ‚ на „презентації“‚ на „брифінґи“‚ політики дбають про „рейтинґи“‚ молодь любить „ток-шов“. Знання англійської мови вважається в такій мірі престижним‚ що вживання англіцизмів‚ впопад і не впопад‚ є мовби ознакою доброго тону‚ моди‚ створює ілюзію унікальности.
Не встигла наша рідна мова в незалежній Україні очиститися від панівних русизмів і совєтизмів‚ як її самобутність опинилася під новою загрозою‚ й це стосується не лише єдности і цілісности літературної мови‚ але в цілому культурних традицій‚ духовного життя загалом.
Нині вже звичнимии стали в українській реклямі „стімери“‚ „ростери“‚ тріммери“‚ „пейджери“ „імобілайзери“‚ „спойлери“‚ „локери“‚ „снукери“ „пули“‚ „сквоші“‚ в кінематографі – „горрори“‚ „блокбастери“‚ „вестерни“‚ „кіборги“‚ „термінатори“‚ в музиці – „хіти“‚ „синґли“‚ „треки“‚ „савнд-треки“‚ „постери“‚ у спорті – „бовлінґи“‚ „дайвінґи“‚ „скейтборди“‚ „сновборди“‚ „байкери“‚ „шейпінґи“.
То як же українцям у чужих мовних середовищах світу зберігати в чистоті нашу мову‚ коли про неї так безсоромно не дбають в незалежній українській державі? Тому наші етнічні громади в Америці‚ Канаді‚ в Европі не сміють не бачити цієї проблеми‚ не сміють не усвідомлювати її важливости.
У зв’язку з цим доречно тут буде зацитувати знаменитого редактора й автора нашої „Свободи“ Івана Кедрина-Рудницького‚ який у своїй статті „Мовна саламаха“ (13 грудня 1949 року) писав:
![Що чекає нас і нашу мову?]()
– Мандрівка 200‚000 українських душ по світі‚ викинених з рідної землі в чужинецькі країни‚ принесла з собою нову велику проблему: як зберегти чистоту рідної мови в нових країнах поселення‚ серед нових чужинецьких середовищ‚ що притолочують кожного нового іміґранта своєю матеріяльною цивілізацією та всмоктують духовною культурою. Рубом стоїть ця проблема також для українців Америки‚ а що їх тут‚ у прорівнянні з іншими країнами поза Україною – найбільше‚ і тому тут твориться центр українського життя‚ тому й наша відповідальність‚ як членів та керівників того центру особливо велика.
Признаюсь‚ що мені трохи моторошно‚ коли подумаю‚ що ми‚ новоприбулі українські іміґранти‚ могли б у масі пірнути в те саме річище‚ що ним пливе мова маси наших американських земляків. Що ця мова мусить бути трохи засмічена анґлізмами‚ це річ неминуча‚ коли пригадаєм‚ як‚ наприклад‚ швидко засмічувалася мова українських вчителів чи суддів‚ що їх польський режим масово переносив з української Галичини у корінну Польщу‚ ледве за кількасот кілометрів‚ а не кілька тисяч миль‚ віддаленої від рідної землі. Але й оцьому засміченню повинна бути межа. Милі фейлетоністи весело оповідають українсько-американським стилем про „бойсиків“‚ що мешкають у великому „гавзі“ з кількома „румами“ та бавляться на файній „стріті“. Але тих бойсиків і гавзів‚ і румів‚ і стрітів таки забагато і направду зовсім не потрібно. Бо їх можна оминути. Лихо в тому‚ що вони такі підступні‚ що закравшись раз у землячу мову – притуплюють свідомість тих‚ які приймають та вживають їх.
І ледве чи можна вдовольнитися арґументом‚ що провідна політично-економічна роля англомовних країн у світі‚ їхня очевидна перевага в багатьох сферах діяльности утверджує англійську мову як мову міжнародного спілкування‚ зумовлюючи все нову й нову появу англіцизмів в усіх европейських мовах. Скажімо‚ Европа не має наміру бути толерантною до цього процесу. Інша річ – чи вдасться їй зупинити цю потужну тенденцію. Наприклад‚ в Німеччині зайшло так далеко‚ що англійські назви мають не лише найвідоміші крамниці „(Kick in“, „Hardliner“, „Cool Kids“, „House of Pain“, „Toxic Spirit“), але й офіційні організації та установи‚ залізниця („Inter City“, „Metropolitan Train“)‚ поштові та телефонні послуги („Lucky Packs“, „Economy Packet“, „Pack Sets“) і т. п.
Німеччину вже іронічно називають „Denglish“ (Deutsch+English). Тепер там дуже активно стало діяти Товариство захисту німецької мови‚ метою якого є започаткувати неґативне наставлення до англіцизмів‚ зформувати відповідну громадську думку.
Ще чутливіші до цієї проблеми французи‚ де на державному рівні працює термінологічна комісія‚ пропонуючи ефективні французькі замінники для „модних“ англіцизмів. Найменші порушення „мовних законів“ передбачають серйозні санкції і грошові кари.
Подібні санкції і кари були б доречні в Україні‚ де на 27-му році державної незалежности нема жодної газети чи журналу‚ котрі б слугували взірцями чистоти і літературної вишуканости нашої мови.
Про мову публічних людей‚ зокрема політиків‚ ніщо й говорити. Ніхто з них не скаже – „згідно з законом“‚ а лише – „згідно закону“‚ калькуючи російську форму‚ ніхто не скаже по-українськи „зіставити“‚ а тільки – „співставити“‚ тобто за російським мовним лекалом‚ не скаже „збігатися“‚ а тільки „співпадати“‚ калькуючи російське „совпадать“. Всі поголовно в телепрограмах вживають слово „відмінити“ – замість „скасувати“‚ „вірно“ – замість „правильно“‚ в українській мові „вірний“ означає незрадливий‚ а не „правильний“‚ як у російській мові. Неприємною калькою з російської мови є відмінкові закінчення‚ наприклад: „Судячи по формальним ознакам“. По-перше‚ треба – „за формальними ознаками“‚ але коли вже вжито „по“‚ то далі слід – „формальних ознаках“. У грудні минулого року Президент Петро Порошенко‚ зустрічаючи звільнених з російського полону‚ в такий неграмотний спосіб висловив признання активістам: „Дякую вас!“‚ тобто за російським „Благодарю вас“. Досі газети й електронні видання мавпують російське написання англійських слів: „хард-ток“‚ „секонд-хенд“‚ „хелло“‚ „хокей“‚ хоч українська мова має букву „г“ – точний фонетичний відповідник англійської літери „h“. Подібних прикрих покручів – сотні і тисячі.
Тож більш освічена частина українського суспільства повинна‚ домігшись підтримки від держави у вигляді відповідних законів‚ взяти на себе святий обов’язок переконати частину менш освічену в тому‚ що розмовляти правильною‚ гарною українською мовою – означає належати до вищої культури. Це істинний‚ не вдаваний престиж.
– Цивілізацією ми називаємо ту стадію розвитку культури‚ де традиції й особистість втрачають своє безпосереднє значення… Цивілізації є найбільш крайніми і найбільш штучними станами‚ на котрі здатний вищий тип людей. Вони – завершення‚ вони йдуть за життям‚ як смерть‚ за розвитком – як заціпеніння.
Але‚ люди добрі‚ чи не занадто пізно – говорити про культуру? Може‚ технократам не конче потрібні серце і душа‚ й вони добре почуватимуть себе в наскрізь технологізованому майбутньому‚ в середовищі роботів і штучного інтелекту‚ однак‚ є багато підстав думати‚ що культура вже за нами‚ а не перед нами. Що ми вже не живемо в культурі‚ а тільки доживаємо в ній. І що Освальд Шпенґлер мав рацію. Рівно 100 років тому‚ у 1918-му‚ вийшов перший том його пророчої праці „Заникнення Европи“‚ яку його сучасники не зрозуміли – не могли прийняти принципово розділені філософом-провидцем поняття – культура і цивілізація. Кожна культура‚ за О. Шпенґлером‚ завершується‚ вмирає в цивілізації‚ цивілізація – це мумія культури.
Іншими словами‚ цивілізація‚ у вигляді вкрай технологізованого суспільства‚ приходить не як досягнення‚ не як „проґрес“ чи „світле майбутнє“‚ а як неминучість‚ як фатум.
– Технологія‚ – писав сучасний японський філософ Томонобу Імамічі (нині вже покійний)‚ – подібно до природи‚ стала нашим довкіллям‚ котре має власні цілі‚ незалежні від людських‚ оскільки технологія сама визначає свій напрямок розвитку.
Ще раніше побачив цю проблему Микола Бердяєв.
![Що чекає нас і нашу мову?]()
– Зі з’явою машини відбувається виривання людини з надр природи‚ змінюється весь ритм життя. Раніше людина була органічно пов’язана з природою і її суспільне життя складалося відповідно до життя природи. Машина радикально змінює цей зв’язок між людиною і природою‚ вона не лише підкорює людині природу – вона підкорює саму людину. Якась таємна сила‚ чужа людині і самій природі‚ входить в людське життя‚ якийсь третій елемент‚ не природний і не людський‚ дістає страшну владу і над людиною‚ і над природою.
А все ж навіть в цих кінецьсвітніх умовах є можливість залишитися людиною. Для цього треба зовсім мало – берегти слово. Бо „напочатку було Слово“. Безсмертя людини – в Божому Слові‚ безсмертя народу – в його мові‚ бо в ній живе Боже Слово.