Та почнемо з цікавої передісторії. Нині мало хто знає і пам’ятає, що у 50-х роках УжДУ спільно з Львівським університетом ім. І. Франка мали спільний студентський оздоровчо-спортивний табір «Карпати», який розташовувався поблизу однойменного санаторію. Кому належала ініціатива його створити – невідомо.
У «Радянському студенті» за 17 червня 1959 року інформації про табір «Карпати» присвячена ціла шпальта. Із допису заступника голови профкому університету Казимира Гурницького «Так виник студентський табір» дізнаємося: «23 квітня 1957 року наш профком отримав від профспілкової організації Львівського університету листа з пропозицією організації спільного табору двох університетів. А вже 27 квітня на засіданні профкому було прийнято рішення про організацію табору. Активну участь у виборі місця під табір і організації спорудження його взяв колишній голова МК університету доц. О. М. Рот. Основні кошти на організацію табору були виділені МВО УРСР і РК профспілки працівників вищої школи і наукових установ».
Казимир Гурницький розповідає, що табір «Карпати» відкрили 15 липня 1957 року. У першу зміну в 40 наметах табору відпочивало 158 студентів, переважно Львівського університету. Тоді снідали, обідали й вечеряли просто неба. 1958 року тут відпочивало 90 студентів уже ужгородського вишу. Також табір постійно обладнували, на що тільки УжДУ витратив понад 40 тисяч карбованців. 1959 року завершували будівництво службового приміщення, санвузлів, санчастини. На відпочинок до табору того ж року профком планував відправити до 300 студентів. До речі, як зауважує К. Гурницький, такі табори на 1959 рік мали приблизно 100 вишів Радянського Союзу.
У «Карпатах», як дізнаємося з газети, функціонували гуртки художньої самодіяльності, спортивні й туристична секції, працювала бібліотека. Іноді з концертами приїжджали артисти. Також обов’язково кожного дня по 2 години відпочивальники повинні були працювати на благо табору: садити квіти, дерева, впорядковувати доріжки, будувати потрібні споруди. Трудилися під керівництвом начальника табору М. Борковського.
Та коли в одного об’єкта господарювання два власники, обов’язково виникають непорозуміння матеріально-господарського характеру. Так сталося і в цьому випадку. За словами проректора УжДУ (1965–1981) Івана Чаварги, втомившись від постійних з’ясувань, що, чому і як, ректор Чепур вирішив будувати окремий табір для нашого вишу. У владних кабінетах посприяли, виділивши у постійне володіння землю – 2 гектари у селі Кам’яниці.
Уждівці їздили відпочивати у «Карпати» до 1964 року. Проте, коли розпочалося будівництво «Скалки», зосередили людські й фінансові ресурси на реалізації власного проєкту. Тож володіти й опікуватися табором став одноосібно львівський виш.
На жаль, документальних свідчень чи газетних матеріалів про початок будівництва нового табору знайти не вдалося. Але в газеті «Ужгородський університет» за 1995 рік надруковано спогади І. Ніколаєва, ветерана УжДУ, начальника охорони університету, про те, як починали зводити табір. «Першими прийшли на будівництво студенти ІІ–ІІІ курсів істфаку. Не було й назви табору. Після палких суперечок назвали «Скалкою». Спочатку й не уявляли, скільки турбот принесе нам ця «Скалка». Де дістати бульдозери, будматеріали, як організувати харчування, які об’єкти споруджувати першими?». Розпочати вирішили з головного корпусу, їдальні. «Ректор Дмитро Чепур пройшовся по будмайданчику, ткнув палку в землю: «Тут буде їдальня!». Присутній при розмові житель із с. Ворочева заперечив: весною і восени може заливати водою. Почалися суперечки…».
І. Ніколаєв, як дізнаємося з публікації, був начальником будбригади. На його плечі лягло вирішення проблем, «…де дістати цемент, цеглу, опалубку, транспорт, вантажників. <…> Найбільше виручали студенти не рахувалися з часом. Одного недільного дня тодішній декан медфаку В. Немеш привів на подвір’я цементного заводу 200 студентів-добровольців, щоб завантажити 15 самоскидів. І все – вручну! А як непросто було перебиратися через Уж, скільки сил забрало спорудження мосту, де активну участь взяли біологи на чолі з викладачем П. Вайдою».
Також збереглася доповідна записка ректора Д. Чепура від 14 травня 1965 року на ім’я заступника міністра вищої і середньої спеціальної освіти УРСР Л. Кизи, де йдеться про спорудження «Скалки». Ректор інформує, що в університеті є спортивно-оздоровчий табір, будівництво якого ще триває. Повідомляє адресу й площу. Звітує: «Відпочинок в таборі організовано в три зміни по 24 дні. До завершення будівництва в цьому році передбачається обладнання тимчасового палаточного табору на 150–170 місць у кожну зміну. В таборі закінчується будівництво стаціонарної столової на 100 посадочних місць. Телефонний зв’язок з табором поки що відсутній, але запланований планом будівництва і буде проведений найближчим часом. У цьому році в таборі планується закінчити також будівництво двоповерхового будинку і комплексу спортивних споруд. До цього часу табір взимку не використовувався. Але після закінчення будівництва стаціонарного табору студенти і працівники університету зможуть відпочивати в ньому вже взимку наступного року».
Відтак переходить до цифр: «В 1964 році в період літніх канікул у таборі відпочивало і працювало біля 500 студентів. У 1965 в таборі відпочиватиме понад 500 студентів. У минулому році працівники університету у спорттаборі не відпочивали, а в 1965 планується оздоровити 30 працівників. Вартість путівки студента у 1964 році складала 20 крб, в 1965 вартість путівки планується по 60 карбованців. В 1964 році 45 студентів, що відпочивали у спорттаборі, навчилися плавати, а в 1965 році планується навчити плавати 110 студентів». Наостанок додає, що робиться все можливе, щоб завершити будівництво.
Невідомо, чи навчилися у 1965 році плавати заплановані 110 студентів, але видається, що активними учасниками будівництва табору вони точно стали. У вже згадуваному репортажі «Будували фізики» тодішній третьокурсник фізфаку, а нині керівник Лабораторії космічних досліджень УжНУ, доцент Віталій Єпішев у листопаді 1966 року писав: «Майже весь місяць тут (на «Скалці». – Авт.) працювали 50 студентів 1-2 курсів. <…> На будівництві дороги, лінійок, мосту – всюди доклали свої руки студенти. Хлопці спорудили душову, більярдну, веранду, заготовили 30 машин каменю, 80 куб. метрів гравію, збудували загорожу, відремонтували колодязь, зробили центральне опалення і підготували траси для гірськолижного спорту».
Тодішній проректор (1965–1981) з наукової роботи УжДУ Іван Чаварга розповідає, що «Скалка» справді зводилася руками самих студентів. Грошей спеціально для будівництва табору університет не мав, але щорічно профспілкова організація виділяла кошти на планові ремонти корпусів вишу, тож ці гроші й перенаправляли на закупівлю матеріалів для спорудження табору. «З одного місця брали, щоб зробити щось в іншому. Важко було. Та ми любили «Скалку», хоч і намордувалися з будівництвом, особливо зі спорудженням мосту. Студенти, незважаючи на всі труднощі, працювали там із задоволенням. Це була якась віддушина для нас усіх. Полюбили наш табір й інші. Наприклад, до нас дуже охоче приїжджали студенти з Миколаївського кораблебудівного інституту (тепер Національний університет кораблебудування ім. адмірала Макарова. – Авт.), ми возили їх на «Плішку». Натомість МКІ давав нам путівки у їхній санаторій у Ялті. Тож наші студенти мали можливість відпочити на Чорному морі».
Поступово «Скалка» розбудовувалася. Вона, як і всі об’єкти УжДУ, була довгобудом. Щороку з’являлися нові об’єкти. Крім двоповерхового основного корпусу, у якому розміщувався харчоблок, їдальня, бібліотека, житлові кімнати, було зведено 12 чотирикімнатних і 4 двокімнатні будинки, павільйон, душові, склади, спортмайданчик, лікувальний корпус.
Останній як санаторій-профілакторій був споруджений і зданий в експлуатацію аж 1973 року. Проректор з адміністративно-господарської частини В. Бєлоусов у статті «Все для блага студента» (газета «Радянський студент» за 23 лютого 1974 р.), розповідаючи, що зроблено в університеті за минулий рік, звітував: «У санаторно-профілакторному корпусі 7 лікувальних ванн, 5 душових установок, 2 фізіотерапевтичні кабінети, 2 кімнати відпочинку. Поряд з лікувальним корпусом виріс двоповерховий будинок. У ньому їдальня на 200 місць, бібліотека, читальний зал. А навколо – 17 фінських будиночків на 120 місць. Влітку розкладається наметове містечко на 300 місць. Минулого року в таборі закінчено будівництво амфітеатру». Варто зауважити, що профілактичне медичне обслуговування на «Скалці» почали надавати з вересня 1967 року, у чому велика заслуга головного лікаря, доцента М. Палфія.
Також табір мав свій радіовузол і постійну кіноустановку. Одночасно могли відпочивати 250 і більше людей, за літо у три заїзди – до тисячі.
«Скалка» як база відпочинку студентів стала відомою далеко за межами області. За обмінними путівками сюди у різні пори року приїжджали студенти Ленінградського університету, Ленінградського кораблебудівельного інституту, Московського університету, Кишинівського політехнічного інституту, Ніредгазького та Сегедського педінститутів з Угорщини. Під час роботи тут проводилася цікава спортивно-масова робота, туристичні походи, різні культурно-масові заходи, готували громадських інструкторів, спортивних суддів. Велику популярність мав і профілакторій «Скалки», куди спеціально їхали поліпшити стан здоров’я.
Також табір став майданчиком для проведення наукових конференцій, літніх шкіл тощо. Сюди приїжджали науковці, дипломати, міністри.
З 1967 стало традицією щорічне проведення на початку травня фестивалів студентських клубів на базі «Скалки». Сюди на запрошення уждівського інтернаціонального клубу «Мир» приїжджали дружина національного героя Чехії Юліуса Фучіка Густава Фучікова, відомий американський художник і письменник Роквелл Кент, письменник Олесь Гончар та інші відомі люди того часу.
Також на «Скалці» був закладений Сад дружби. Деревцята там висаджували всі гості, які приїжджали з різних кінців СРСР чи закордону до нашого вишу. І символічно, і гарно.
У 1986 році спортивно-оздоровчу базу університету розширили. Згідно з постановою виконкому обласної ради народних депутатів, президії обласної ради профспілок (№232 від 02.10.84) та наказом ректора В.І. Лендьела (№76-05 від 18.02.1986), на баланс об’єднаного профкому УжДУ передали гірськолижну базу «Плішка», яка стала складовою частиною спортивно-оздоровчого табору «Скалка».
У роки перебудови табір занепав. Нині йдеться про його реконструкцію. Сподіваємося, заплановане вдасться втілити у життя.
– спеціально для Медіацентру УжНУ
[…] корпус університету, студентські гуртожитки, база відпочинку «Скалка» – все це будувалося саме в той час і було доведено до […]