Студенти УжНУ поповнили когорту друзів Львівського історичного музею
До підсумків виїзної пізнавально-практичної сесії студентського наукового товариства «КЛІО»
Звісно, така модель архівно-музейної практики далеко не нова. Свого часу студенти-історики протягом місяця освоювали первинні навички музейної справи та опрацювання архівних фондів далеко за межами міста і регіону. Сьогоднішні методики навчальних та виробничих практик, логістичні можливості сприяють постановці амбітних, але цілком досяжних завдань. Отже, ініційована кафедрою модерної історії України та зарубіжних країн справа поступово набирала обертів. 2019 р. окрім студіювання на базах практик в Ужгороді, молодь тиждень перебувала у Львові й іще тиждень – у Дебрецені й Будапешті. Принагідно нагадаємо, що освітня програма «Центральноєвропейські студії» спеціальності «Історія та археологія» передбачає подібні логістичні сценарії за замовчуванням.
Ковідна пандемія й відповідні обмеження, на жаль, змусили перевести архівно-музейну практику в дистанційну форму. Але щоразу у звітах студентів з їхніми побажаннями щодо вдосконалення засобів її проведення рефреном фігурувала теза, що онлайн-методики слід розглядати як умову для дальшого безпосереднього практикування в архівах, музеях, історичних ландшафтах, місцях пам’яті тощо.
Якщо 2017 р. виїзна сесія архівно-музейної практики у Львові була своєрідною імпровізацією, успіх котрої суттєво залежав від усіляких випадковостей, то надалі було вирішено перевести комунікацію з потенційними базами практики на договірну основу. Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Львівський історичний музей», де ми здобули успішний досвід роботи в експозиціях, стало однією з таких баз.
Цей музейний заклад, що цього року святкуватиме своє 150-річчя, є одним з найповажніших в Україні та Європі музеїв історичного профілю. Свого часу він був заснований як Історичний музей міста Львова, колишнього адміністративного центру коронного краю у складі Габсбурзької монархії, котрий мав назву Королівства Галіції і Лодомерії. У 1940 р. через об’єднання цього закладу з Національним музеєм ім. короля Яна ІІІ Собєського (засн. 1908 р.) було створено одну установу – Львівський історичний музей (ЛІМ).
Лихоліття Другої світової війни та парадигма культурницької політики радянської доби позначилися на організаційній структурі та збереженості музейних предметів. До фондів ЛІМ увійшли окремі колекції розформованих львівських музеїв, зокрема Музею ім. князів Любомирських, Музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Музею Ставропігійського інституту. Чимала кількість цінних одиниць зберігання або зникли, або були передані до музеїв за межі України, що дає підстави порушувати питання про їхню реституцію. За розповідями львівських колег, ледь не в кожному експозиційному залі, за викривленою ідеологічною «модою» радянських часів, повинні були бути видимі символи-маркери комуністичної пропаганди, хоч контекстно ніяк не були вписані в саму експозицію. Нонсенсом був Музей В. Леніна у Львові, до котрого вождь та ідеолог комунізму не мав жодного стосунку.
Нині експозиції і фонди ЛІМу налічують понад 370 тис. музейних предметів. Окремі пам’ятки є раритетами світового значення. Це, зокрема, оригінали документів, манускрипти, інкунабули та стародруки ХІІ–ХVІІ ст., найдавніші графічні зображення панорами Львова ХVІІ–ХVІІІ ст., унікальна зброя (навіть гармати часів Столітньої війни 1337–1453 рр.), меблі, художні полотна й світлини, матриці печаток, філателія, бони, старовинні орденські знаки багатьох країн Європи й Азії тощо. У відділі «Кам’яниця Корнякта», розташованому у будівлі, котра колись належала бізнесмену-олігарху ранньомодерних часів греку Костянтинові Корнякту, а пізніше польському королю Яну ІІІ Собєському, в експозиції виставляється такий унікальний експонат, як пасмо волосся Наполеона Бонапарта. А у відділі «Палаццо Бандінеллі» з ренесансними старожитностями, як нам повідомили, немає жодного неавтентичного експоната – аж до оригінального кухонного начиння.
На сьогодні ЛІМ об’єднує близько десятка відділів-експозицій з певною тематичною спрямованістю: Музей історії України, Музей визвольної боротьби України, Музей-Арсенал, Музей історії Львова, Палаццо Бандінеллі, Кам’яниця Корнякта, Музей історії науки і техніки тощо. Крім збереження та експонування музейних предметів, заклад виконує низку значущих суспільних функцій – просвітницьку, едукаційну зокрема. Його керівництво охоче сприяло нашим запитам і пропозиціям.
Тож у березні 2021 р. було укладено договір про використання експозицій, презентаційних та едукаційних можливостей «Львівського історичного музею» як бази архівно-музейної практики для студентів УжНУ. З боку сторони-господарки його підписав директор музею Роман Чмелик – відомий український музеєзнавець, заслужений працівник культури України, шевальє Ордена мистецтв та літератури Французької республіки.
Успіх будь-якої справи напряму залежний не тільки від створених для цього передумов, а й від конкретних людей, які вкладають у неї свої знання і фахові вміння, ментальну енергію, комунікаційний хист. Окремо хотілося б сказати про Вченого секретаря музею Ірину Полянську, яка пропонує оптимальні пізнавальні маршрути й тримає у своїх руках «нитку Аріадни» під час нашого перебування у відділах, експозиціях і виставках ЛІМ. На кожному кроці відчувається присутність цієї відповідальної й дуже щирої та відкритої людини.
Пригадується випадок 2019 року, коли Ірина Всеволодівна за відсутності вільного працівника особисто забезпечила екскурсійний супровід нашого відвідання виставки з історії Львова, у деталях розповівши історію буквально кожної будівлі на площі Ринок. А бувальщин і легенд, з ними пов’язаних, є чимало!
Багато теплих слів хотілося б висловити на адресу досвідчених і молодих музеєзнавців, котрі за 5–10 хвилин до узгодженого часу вже очікували прибуття студентської групи. Екскурсії музейними залами запам’яталися як фонтан знань, досвіду презентування експозицій, мовленнєвої та комунікаційної культури, невимушеності й дотепності, готовності відповісти на будь-яке запитання.
Увечері в хостелі ми жваво обговорювали багаті враження дня, проведеного з очевидною користю. Подиву гідно, коли, щойно завершивши екскурсію для ужгородських студентів, науковий працівник одразу приступав до супроводу групи з Польщі, ведучи оповідь вже польською.
Цьогорічна пізнавальна подорож до Львова мала формат виїзної сесії студентського наукового товариства «КЛІО» факультету історії та міжнародних відносин у складі групи його активістів, а також послужила евентуальним продовженням архівно-музейної практики. Зрозуміло, що реалії воєнного часу, необхідність додержання приписів безпеки під час повітряних тривог наклали свій відбиток і на життя Львова, і на обставини нашої подорожі. Музейники адаптувалися до змінених реалій і не лише успішно продовжують свою вдячну справу, а й знаходять при цьому нові форми і методи.
Як і передбачалося, у визначений день і час біля Кам’яниці Корнякта на нас уже очікували відповідальні особи керівництва Львівського історичного музею: згадувана вже Ірина Полянська, Олена Роман – заступниця директора з наукової роботи, Світлана Хавалко – головна зберігачка. Після привітань Світлана Зиновіївна, яка викладає музеєзнавчі дисципліни у вишах Львова, на наше прохання прочитала лекцію, охопивши два сюжетні компоненти: короткий огляд історії музейного закладу, а також музеєзнавчі технології: відбір предметів для зберігання, їхній облік і каталогізування, окремі елементи створення експозицій та виставок. Цілком можливо, що серед слухачів були й ті, хто надалі пов’яже з музейництвом свою професійну біографію. Тому відповідні знання можуть стати в пригоді.
Ст. наук. співробітниця відділу «Кам’яниця Корнякта» Христина Заваринська провела нас залами виставки «Модне століття», у вишуканій формі, з глибоким знанням предмету оповівши про фешн-тенденції ранньомодерної доби XVII–XVIII ст. Ми переконалися, що предмети гардеробу, котрі демонстрували статусність особи, – то не така вже й легка була ноша. Особливо жіноче вбрання, яке складалося з багатьох компонентів. Важко сказати, коли зародилася приказка «мода вимагає пожертв». Але цим куртуазним століттям вона відповідає повною мірою.
Тематична виставка, присвячена габсбурзькій епосі в житті Львова, була презентована ст. наук. співробітником відповідного відділу Ярославом Бишкевичем. Місто є соціальним феноменом, інкорпорованим у суспільну та політичну структуру. А крім того, воно потребує щоденного розв’язання маси різноманітних проблем: будівництва та інфраструктури, промисловості, ремесла, торгівлі і побуту, безпеки урбаністичного середовища тощо. Надзвичайно цікаво було дізнатися, як це широке коло питань вирішувалося в попередні часи. Як зіницю ока в містах, які користувалися привілеями магдебурзького права, зберігали атрибути самоврядності. Їх ми мали змогу бачити у вітринах виставки.
А ось ст. наук. співробітниця відділу «Музей історії України» Мар’яна Хомин ознайомила нас з доволі несподіваною виставкою. Але такою вона була лише на перший погляд. Музейні предмети з експозиції відділу перебувають наразі в безпечному місці. Але це зовсім не означає, що експозиція не працює. Ми побачили музейницьке ноу-хау, неперевершене у своїй простоті та ефективності сприйняття: експозицію для дітей молодшого і середнього шкільного віку. Ще у XVII ст. батько-засновник сучасної системи педагогіки та дидактики Ян Амос Коменський наголошував на потребі додержання принципів доступності й наочності у навчанні дітей відповідно до їхніх вікових особливостей.
У залах відділу у форматі сучасного унаочнення з окремими музейними предметами були представлені основні епохи національної історії від початків державності до сьогодення. Наші студенти взяли участь у бліц-змаганні, хто швидше складе з пазлів-областей карту історії України. Команди поділилися за гендерною ознакою і цього разу перемогли хлопці.
Було також запропоновано урівноважити Державний бюджет України, наповнивши протилежну шальку терезів окремими статтями асигнувань у вигляді мішечків. Викликало захоплення те, що команди студентів поклали по два мішечки, тобто подвійну квоту асигнувань на освіту, культуру, охорону здоров’я, оборону. Врешті не без труднощів, як і в реальному житті, бюджет урівноважили.
Окрім роботи у відділах та на виставках ЛІМ, ми мали й інші маршрути: обійшли історичний центр Львова, прогулявшись вулицями та кварталами австрійської доби, відвідвши Личаківський меморіальний цвинтар.
Подібні сценарії творчих вакацій, коли легко поєднується корисне і приємне, залишають чи не найкращі спогади про часи навчання у виші. Хочеться щиро подякувати тим, хто найактивніше посприяв успіхові нашого задуму, підтриманого керівництвом факультету та університету. Передусім – екскурсоводам, співробітникам та керівному складові Львівського історичного музею, які зробили наше перебування у місті Лева сповненим чудових вражень. За їхніми словами, вони лише виконують свою повсякденну справу. Але коли вона стає життєвим покликанням, то неодмінно перетворюється на творчість високого професійного штибу.
керівника архівно-музейної практики, куратора СНТ «Кліо» Сергія Гануса