Cтуденти-історики відвідали Горянську ротонду, Ужгородський замок та скансен
Тривають пізнавальні вояжі молоді під проводом доцента кафедри археології, етнології та культурології Ігоря Прохненка
Оскільки місце зустрічі змінити не можна, то бригада, як завжди, озброєна хорошим настроєм та фотоапаратом Гліба Волкова, вирішила рухатися спочатку до Горянської ротонди, звідки, як припускає багато істориків, власне й почалася історія нашого обласного центру.
Йдучи пішки до церкви Святої Анни, студенти вже традиційно обмінювалися цікавими фактами про архітектурну й історичну пам’ятку, а хто вже відвідував, – радісно ділився враженнями. Хоч дорога була довгою і вражень обговорено чимало, ніщо не змогло підготувати молодих істориків до величності споруди. Ця пам’ятка, зразок неперевершеної архітектури, не має жодних аналогів у нашій країні. Це один із найтаємничіших і найцінніших храмів України. Містика церкви сягає аж її коріння, адже ніхто точно не впевнений навіть у тому, з якою метою Горянську ротонду побудовано. Та й на цьому секрети одного з чудес Закарпаття не закінчуються: ще більше туману додають фрески всередині Ротонди. Їх знайшли 1879 року під час ремонту. Одразу ж до споруди приїхали експерти з Будапешта, адже тоді Закарпаття входило до складу Австро-Угорської імперії, а потім Чехословаччина створила потужну історичну школу на її території.
Трішки відпочивши й зробивши чимало фотографій, студенти-історики першого та другого курсів вирішили прямувати до Ужгородського замку. Прослухавши розповідь доцента кафедри археології, етнології та культурології Ігоря Прохненка про історію замку, команда любителів старовини вирішила відвідати експозиції. Особливу цікавість викликали декілька локацій. Найбільше захоплення студенти мали при перегляді археологічних знахідок із розкопок церкви Святого Юрія, дослідженої під керівництвом доцента кафедри археології, етнології та культурології Володимира Мойжеса. Молоді історики та археологи, поки що не маючи змоги долучитися до справжніх розкопок улітку, були особливо зацікавлені. Вони вже не можуть дочекатися закінчення пандемії та перших буднів археологічної практики. Наступне, що викликало неабиякий ажіотаж, був зал, присвячений Августину Волошину. Студенти захоплено розглядали речі періоду Президента Карпатської України, згадуючи ще не забуті факти з програми ЗНО та школи. Крім того, у топ-3 потрапила й відносно нова виставкова зала, приурочена до річниці з дня народження першого історика Ужгорода Кароя Мейсароша. Незважаючи на новизну експозиції, вона успішно завоювала серця любителів старовини. Тут вони мали змогу побачити особисті речі й листи історика, портрети його і його дружини, дізнатися більше від екскурсовода. Одразу ж студенти впевнено сказали, що з нетерпінням очікують на переклад праці науковця про історію Ужгорода.
Наостанок молодь вирішила завітати до Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Тут побачили, як жив винороб з Оріховиці; як жив і творив швець із Ракошина; чим займався господар садиби зі Стеблівки; хто такий кушнір із Бедевлі; скільки гуцулів може вмістити ґражда зі Стебного та чим особливий стіл із Середнього Водяного; як було відтворене ткацтво у садибі із Гусного та багато-багато чого іншого. Особливу цікавість викликали млин, кузня, школа та Шелестівська церква. Екскурсовод радо розповів про ремесла й промисли Закарпаття, а ми ж будемо вчитися далі, пізнавати нове, щоб підтвердити слова Фрідріха Шлегеля: «Історик – це звернений у минуле пророк».
студентка ІІ курсу факультету історії та МВ