Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Теодор Заркуа: «Найбільша нагорода для мене – студентські очі, які горять»

Відомий грузинський академік вважає, що ужгородська школа програмування вже існує і може пишатися успіхами, які здобула

0 255
Теодор Заркуа – дійсний член Академії природничих наук Грузії, директор Південно-Кавказького півфінального регіону NEERC ACM ICPC, Відкритого чемпіонату Південного Кавказу з програмування та Міжнародної олімпіади «Кубок Векуа». Пан Теодор – великий друг України. З нашою країною його професійна діяльність пов’язана з 1973 року, а в останні десятиліття зв’язки пожвавилися ще й завдяки олімпіадам із програмування. З паном професором ми поспілкувалися під час його приїзду до Ужгорода на Літню школу з програмування. Співрозмовник цікавий – по-кавказьки відкритий, дотепний, комунікабельний. Відомий математик і програміст добре грає у футбол і гандбол, вразив ужгородців ще й прекрасною грою на фортепіано…

У НАС БУЛА ОДНА З НАЙКРАЩИХ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ У ЄВРОПІ

  • Пане професоре, як математик-прикладник протягом багатьох років поєднуєте педагогічну роботу й програмування. Над якими програмними продуктами Вам доводилося працювати?
Теодор Заркуа виступає на Літній школі з програмування в Ужгороді
Теодор Заркуа виступає на Літній школі з програмування в Ужгороді

– Спочатку я займався автоматизованими системами управління, це велика сфера. Потім довелося трохи «копнути» в програмування операційних систем, зокрема я брав участь у розробці операційної системи для багатопроцесорного обчислювального комплексу «Ельбрус». Я був у команді, котра адаптувала операційну систему ДИСПАК для цього комплексу. Головний її розробник – самородок із Челябінська Володимир Федорович Тюрін.

Після цього я долучився до роботи зі створення автоматизованої системи для вступних іспитів. Багато всього було. Створення пакетів прикладних програм, керівних частин пакету прикладних програм. До речі, тоді доводилося час від часу в Україні бувати, ми контактували з Київським університетом, з Інститутом кібернетики Академії наук (тоді він ще був імені Глушкова).

Ми мали дуже добрі контакти з групою, яка працювала над операційною системою ДИСПАК, і були великими користувачами цієї системи: у нас були великі БЕСМ-6 – тоді  найпотужніші машини. У Тбілісі я працював в Інституті прикладної математики, який після смерті Іллі Несторовича Векуа дістав його ім’я – засновника.

Що стосується викладацької роботи, я з 1975 року вже в різних формах брав участь у навчальному процесі переважно у Тбіліському державному університеті. Десь із 2000-х років почав викладати ще в інших університетах.

  • А в операційної системи ДИСПАК було якесь продовження?

– Це була одна з найпотужніших операційних систем у Європі. Її коефіцієнт мультипрограмування – 1,5. Це взагалі найкращий показник був у той час…

  • А що це означає?
Олександр Міца та Теодор Заркуа у Грузії
Олександр Міца та Теодор Заркуа у Грузії

– Це означає, що ваш потік задач, незважаючи на те, що у вас тільки один процесор, обслуговується в півтора разу швидше, ніж у випадку, коли процеси проходили в строгій послідовності. Прискорення проходило за рахунок того, що вдавалося під час виконання завдання на каналах вводу – виводу завантажувати центральний процесор іншими завданнями. Це, звичайно, треба було відповідно організовувати. Було поняття так званого програмного каналу. Словом, замість того, щоб мати строго послідовний процес, у нас був процес певною мірою паралельний.

  • Якщо це на початок 80-х років була одна з найкращих операційних систем у Європі, а паралельно на Американському континенті розвивалися ті гіганти, програмним забезпеченням яких ми користуємося тепер, – що завадило саме радянській розробці стати більш поширеною?

– Я однозначно можу сказати таку річ. Десь у середині 70-х років у Радянського Союзу намітилося дуже серйозне відставання від Штатів у розвитку обчислювальної техніки.

  • А тоді про це було відомо?

– Звичайно. Розумієте, тоді було модно все звалювати на 30-і роки, коли кібернетика вважалася буржуазною лженаукою і так далі. Насправді ситуація виглядала інакше. Бо до кінця 60-х років, можна сказати, такого катастрофічного відставання не було. Я однозначно можу сказати: ЕОМ БЕСМ-6 (електронна обчислювальна машина, як ми її тоді називали) на момент випуску (в 1966 р.) була найкращою у Європі. Що ж сталося за такий невеликий період? А сталася дуже цікава річ: велика група спеціалістів інформатики Радянського Союзу мала можливість тривалий час (кілька місяців) перебувати у відрядженні у Штатах для ознайомлення з досягненнями фірми IBM. Американці їм технічно надали можливість скопіювати повний пакет документації. Зрозуміло, що це було зроблено не випадково. Коли група повернулася до Радянського Союзу, відрапортували, що от, вони привезли повну документацію IBM, і тепер їм не страшний сірий вовк. Було прийнято дуже, так би мовити, помилкове рішення (якщо не сказати шкідливе з точки зору держави): якщо в нас є повна документація, давайте за цією документацією ми організуємо власне виробництво. Однак оскільки ця документація була, грубо кажучи, зідрана, а не придбана, то якщо вам було щось не зрозуміло, ви не мали можливості запитати: «Друже, а що ти тут написав?». Словом, розбір цієї документації зайняв певний час, на нього треба було серйозні ресурси. Тепер очевидно: у цій документації також були помилки, та ці помилки не було кому виправити. Це перше.

З грузинською командою в Ужгороді
З грузинською командою в Ужгороді

Друге: у тебе не було безконечного ресурсу. Для того, щоб створити нові команди, які працювали б над цією технологією, довелося заманювати спеціалістів більш високою зарплатою. А звідки спеціалісти пішли? З тих колективів, які працювали над вітчизняними розробками. Відповідно ці вітчизняні розробки занепали. Коли я в 1979 році приїхав у команду, яка розробляла операційну систему ДИСПАК, то виявив, що з усього відділу (а в ньому працювали десь 20 осіб) з керівником залишилося всього двоє, усіх інших переманили. Й, очевидно, щось таке відбувалося не тільки у сфері системного програмування, а й в апаратному забезпеченні.

У підсумку що сталося? Власні розробки зазнали дуже сильного удару, а розробкам на базі скопійованих технологій був потрібен час, щоб вони хоч наблизилися до того зразка, який був їм показаний. Тоді, можна сказати, в 1975–76 році з’явилися машини, які хоч якось можна було порівняти з їх аналогами. Але на це пішов час (близько 10 років), за цей період наші конкуренти різко рвонули вперед. І все – ми опинилися в ролі тих, хто наздоганяє.

  • Ідеться про наслідування апаратного забезпечення компанії IBM?

– Й апаратного, і в результаті програмного також, звичайно.

  • Тобто виходить, що відставання фактично з’явилося через бажання наслідувати?

– У кінці 60-х років. Тобто цим друзям, які приїхали звідти з рапортом, що вони зуміли дістати повну документацію, державні премії вручили. Тепер, розумієте, це як два на два – чотири: якщо хочеш щось хороше звідкись узяти, перейняти, то маєш це придбати. Ти повинен узяти ліцензію й запросити представника, щоб він тобі все детально пояснив. Це елементарно.

У нас є приклади. Наприклад, зі спорту: на початку 60-х років Японія уклала договір із федерацією легкої атлетики, приїздили спеціалісти, зняли кілометри плівки – методика тренування, підготовка. Запросили тренерів туди, заплатили їм відповідні гроші – і десь через 3–4 роки японське диво сталося: там появилися чудові гімнасти, які стали конкурувати за найвищі місця з найкращими гімнастами світу. Щось схоже сталося, до речі, у волейболі теж. Але це було зроблено не через крадіжку, а цілком відкрито.

А тут у нас протилежний приклад. До останнього моменту й не визнавали, що таке сталося. Насправді це була дуже добре продумана диверсія, на яку наше тодішнє керівництво, просто кажучи, клюнуло.

Я згадував багатопроцесорний обчислювальний комплекс «Ельбрус». У той момент це була спроба якось розвинути свої розробки. Тоді були два напрямки: цей комплекс, який в Інституті точної механіки й обчислювальної техніки розвивався, й оскільки ідея, концепція операційної системи була все ж запозичена від Бароуза, то виникло бажання, щоб у цього комплексу був іще процесор, сумісний із БЕСМ-6.

Учасники Літньої школи з програмування
Учасники Літньої школи з програмування

Паралельно була система, яку розробляв Інститут проблем управління, – у той момент під керівництвом Івері Пранґішвілі – мого земляка. Паралельна система – теж цікава концепція була. Однак на все це потрібне було досить серйозне фінансування, але оскільки держава дуже багато коштів потратила на проект єдиної системи, до якої, до речі, були включені держави соціалістичного табору, то реально ті кошти, які мали бути для цих проектів, просто не було звідки взяти. От і все. Відповідно ці проекти до якогось близького до завершення рівня були доведені, але на той момент були далекі від найкращих світових зразків.

  • І коли над цим робота була припинена?

– Важко сказати, бо згасання було тривалим, але ми знаємо, що реально власне виробництво персональних комп’ютерів Радянському Союзу так і не вдалося. Тобто був початок, але дуже скоро це припинилося, і перейшли на комп’ютери виробництва IBM і так далі.

МЕНІ ЗОВСІМ НЕ ЦІКАВО, ЩОБ МОЇ СТУДЕНТИ, КРІМ КОМП’ЮТЕРА, НІКУДИ НЕ ДИВИЛИСЯ

  • А як Ви прийшли до спортивного програмування?

– У мене весь час була думка, що змагання з програмування – це дуже велика справа. Тому що це, можна сказати, об’єктивний фактор, який дозволяє людині проявити себе, який дозволяє дати об’єктивну оцінку того, наскільки якісно проходить навчальний процес. І нині я вважаю, що це найбільш об’єктивний показник вищого навчального закладу щодо того, як відбувається навчання в цій сфері. І якщо навчальний заклад не може виставити бодай на початковому етапі хоча б одну команду з трьох осіб, то, перепрошую, чого тоді там навчають?

Грузинська команда
Грузинська команда

На жаль, у нас поки що Міністерство освіти і науки не враховує, як важливо було б, якби в критерії оцінки діяльності вищих навчальних закладів включили успішність участі в цих олімпіадах…

  • Це про Україну чи про Грузію?

– Я говорю зараз про Грузію. В Україні, мені здається, ситуація в цьому краща.

Якби цей пункт був, то виші постаралися б приділити цьому увагу. Бо незважаючи на те, що це така важлива справа, реально виходить така картина: студент, який займається спортивним програмуванням, спочатку опиняється, як здається, у програшному становищі. Чому? Тому що він на тиждень мінімум 15 годин додатково має цьому приділити, від чогось відстати, щось не встигнути через це і так далі. А йому ніхто за це ні килима не розстелить, ні духовими оркестрами не буде його вітати.

  • Тобто можуть проблеми з навчанням виникнути?

– Так, у мене були ситуації, коли мої найкращі олімпійці мали проблеми у навчальному процесі. Викладач думає: ти там так добре виступаєш, ану йди сюди, чому ти мій предмет не так добре знаєш… Я далекий від того, щоб їм створювати особливі умови й полегшувати їм процес складання інших предметів, але принаймні не можна робити його більш жорстким – слід ставитися до них, як до всіх інших. Це перше.

А друге – щоб успішно виступати на олімпіадах, обов’язково треба проходити якісь збори на зразок нашої літньої школи, тому що інакше дуже важко досягти серйозних успіхів. В учасника має бути практика змагань, щоб була надія, що вони в реальній ситуації не зіб’ються, не розгубляться, а зуміють себе проявити.

А участь у зборах із фінансами пов’язана, і виші на це не завжди охоче гроші дають.

У Грузії
У Грузії
  • У Вас великий досвід підготовки команд, причому таких, які мають високі досягнення (бронзові призери світового чемпіонату). Яка методика підготовки? Як Ваші студенти тренуються?

– Тут кілька моментів. По-перше, як підбираються команди. Вони підбираються теж своєрідно, бо не факт, якщо ви виберете найсильніших й об’єднаєте їх в одну команду, то її склад буде оптимальний. Тобто насправді насамперед учасники команди мають взаємно доповнювати один одного – і психологічно, звичайно, і функціонально. Бо обов’язково, щоб у команді був безумовний лідер, який у ключових моментах може зважитися на рішення, адже під час змагання тренер не може бути поруч. Від рішення значною мірою може залежати результат, тому що на змаганнях у команди тільки один комп’ютер. І як його розділити, коли кілька учасників уважають, що в них готове завдання, це треба зуміти. Навіть якщо неправильне рішення буде прийняте оперативно, то обов’язково має бути безумовний лідер.

Крім того, бажано, щоб учасники добре один одного доповнювали: хтось більш комфортно почувається в задачах, пов’язаних із геометрією, зі складними математичними маніпуляціями, хтось – у задачах, які пов’язані з теорією компіляції, хтось має бути кращий у задачах, де нестандартне мислення потрібне, і так далі. Більше того, рекомендується, щоб учасники тематику задач із фундаментального програмування розділили, причому так, щоб у всіх сферах кожен учасник розумівся, але щось у нього своє має бути, де він почувається краще. Якщо учасники один одного доповнюють, то більше шансів, що під час виникнення труднощів вони можуть один одного щось запитати…

  • Ваші студенти переважно самі готуються, чи Ви з ними працюєте?

– Я проводжу, звичайно, заняття, але переважно з початківцями. А далі, коли студенти до певного рівня доростають, готуються самостійно. Звичайно, під моїм керівництвом. І ми разом плануємо ті заходи, у яких беремо участь. Я забезпечую отримання відповідних пропозицій, грошей і так далі. Слава Богу, у багатьох провідних організаціях, які використовують комп’ютерну техніку й програмне забезпечення, працюють мої найкращі студенти. Вони знають, що ми займаємося серйозною справою, і мені вдається якось у складних ситуаціях отримати додаткові фінанси для нашої справи. Власне, як тут, на цій школі: компанія «Alta Soft» виділила нам кошти, які дозволили привести сюди найкращу з тих грузинських команд, що на цій школі представлені.

З Олександром Міцою та грузинською командою
З Олександром Міцою та грузинською командою

Ви, напевно, помітили, що я використовую термін «фундаментальне програмування». Мені, чесно кажучи, термін «спортивне програмування» не дуже подобається. Бо, звичайно, елемент суперництва й спорту є, але більше наявний елемент фундаментальності, адже знання, що їх студенти здобувають під час підготовки, насправді з галузі фундаментального програмування, і ці знання пригодяться незалежно від того, яку саме сферу програмування чи інформатики вони собі оберуть. Тому що це основа всього того, чим потім будуть займатися. Я вже не кажу про те, що змагання прищеплюють їм навички роботи в колективі, звичку дорожити часом, дорожити ресурсом, якісь менеджерські навички. Плюс до всього вони починають розуміти, що дуже важливо мати добру фізичну підготовку, тобто треба цінувати здоров’я. Іноді молодь про це забуває, треба їм про це посилено нагадувати. Мені зовсім не цікаво, щоб мої студенти, крім комп’ютера, нікуди не дивилися. Вони зобов’язані все встигати, вони красиві дівчата й хлопці. Обов’язково мають мати якісь захоплення з інших галузей, щоби були здатні повноцінно перемикатися на щось інше, інакше така напружена розумова робота має свої мінуси, її важко виконувати з потрібною інтенсивністю, якщо в тебе нема можливості переключитися.

  • Знаєте, що я не розумію? Ви людина, яка добре знає фундаментальне програмування. Чому Ви вчите студентів, а не працюєте десь у фірмі?

[Сміється] – Дуже хороше запитання.

  • Фінансово ж небо і земля – і у вас, і в нас.

– Насправді я, напевно, належу до категорії динозаврів, які переважно вже вимерли. За натурою я такий. Розумієте, коли бачу студентські очі, які горять, – це для мене найбільша мотивація, найбільша нагорода. Слава Богу, так склалося, що по моїх стопах пішли двоє з моїх трьох дітей, завдяки цьому вони дуже добре працевлаштовані, не мають матеріальних проблем, мені їх забезпечувати не треба, вони самі можуть мене забезпечити. Але такий момент є. Насправді мені здається, що потроху ситуація міняється, і спеціалісти високої кваліфікації, які можуть готувати команди, конкурентні на світовому рівні, потихеньку починають у матеріальному плані отримувати щось близьке до того, що має бути. Мені відомо, що зарплата одного з моїх колег (правда, в іншій державі) за те, що він готує команду, уже близько 4 тисяч доларів…

  • Там спонсори, видно, нормально долучаються…

– Так, там і спонсори працюють, є таке. Але ситуацію треба, звичайно, змінювати, бо таких людей не так багато. Тут, я бачу, Олександр Володимирович Міца в Ужгороді…

Нагородження на Літній школі з програмування
Нагородження на Літній школі з програмування

Треба, звичайно, міняти ставлення до цієї справи. У попередні роки взагалі був парадокс, тому що спеціалісти з програмування, як правило, не турбувалися про захист дисертацій, у них були зовсім інші інтереси, тому викладати у вишах їм було важче, ніж тим, хто не є спеціалістами з програмування, але мали дипломи кандидатів наук…

  • Як говорити про систему підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах Грузії й України, – що в них спільного, що відмінного?

– Дуже коротко скажу. Мене питали вже на цій школі, чи проводимо ми такі ж збори, такі ж школи. Грузія – невелика держава, а для проведення таких шкіл потрібен серйозний ресурс – викладацький, підтримка фірм… Тому ми поки що самі цього робити не можемо. І для нас дуже великий плюс, що маємо можливість брати участь у школах, які проводяться в Україні. З іншого боку, ми можемо проводити серйозні вже безпосередньо олімпіади, я завжди радий нашим колегам із України, які приїздять до нас, і ми самі також стараємося не пропускати ті олімпіади, які проводяться в Україні. Система підготовки в нас, можна сказати, взаємопов’язана: ми стараємося щось звідси хороше взяти, від нас колеги намагаються щось узяти. Для мене, наприклад, дуже велика честь, коли мене запрошують викладачем на цю школу, я спеціально завжди готуюсь. І не тільки честь, а й відповідальність.

ОЛІМПІАДАМИ МИ ПРОТЕСТУЄМО ПРОТИ ПОГІРШЕННЯ ВІДНОСИН МІЖ ДЕРЖАВАМИ

  • Ви проводите Кубок Векуа – це престижне міжнародне змагання. Ви ініціатор? Як з’явилася ідея проведення?
Теодор Заркуа дає коментар Медіацентру УжНУ
Теодор Заркуа дає коментар Медіацентру УжНУ

– 2007 року ми відзначали 100 років від дня народження Іллі Несторовича Векуа, так, я один із ініціаторів. Насправді в цього заходу два ініціатори – я і мій старший колега Гамлет Варламович Меладзе, він фактично був перший, хто запросив мене до участі в навчальному процесі, коли він був завідувачем кафедри у Тбіліському державному університеті. І з того часу у всіх ключових ситуаціях, які пов’язані з проведенням олімпіад, саме професор Меладзе своє вирішальне слово додає і фактично забезпечує вирішення проблем саме так, як ми цього хочемо. Щодо Кубка Векуа, справді, 2006 року ми їздили з нашими командами на Відкритий чемпіонат Москви, і там ці ключові моменти обговорили. Кубок Векуа з самого початку був запланований як міжнародний, із тими містами пов’язаний, де Векуа провів свою діяльність. Звичайно, цей захід мав знайти своє місце в календарі міжнародних олімпіад. З 2007 року ми його проводимо, слава Богу, щороку нормально, успішно. За цей час відносини між Грузією й Росією були дуже непростими, але ми ці олімпіади проводимо – і цим фіксуємо наш протест проти погіршення цих відносин.

  • Як бачите дальшу співпрацю, що би Ви хотіли побажати ужгородській школі програмування? Ми можемо вже говорити про ужгородську школу програмування?

– Так, можемо говорити. Ужгородська школа програмування вже може гордитися тими успіхами, які має. Навіть не всі держави мають змогу похвалитися тим, що вони вже двічі були представлені у фіналі чемпіонату світу. Але, крім того, ми бачимо, що молодь, яка була підготовлена в Ужгороді, іноді продовжує навчання в Києві й інших містах, робить свій внесок там.

Розумієте, такі гучні успіхи, як останні роки мають студенти УжНУ з програмування, в інших вишах дуже рідкісні. І от якби була якась відповідність між цими успіхами й тою ж матеріальною стороною, – було б чудово.

Можу приклад навести. Якось один із наших грузинських керівників запросив переможців олімпіад і призначив їм стипендію впродовж року, яка на той момент перевищувала зарплату професора. Це було, на жаль, одноразовим, насамперед на піар було розраховано, але навіть у цій ситуації вони не передбачили, що цих людей хтось підготував, що хтось із ними займався. Про вчителя так ніхто й не подумав.

І в нас є протилежний приклад. В одному з регіонів Грузії – Імеретії – протягом кількох років був губернатором Темур Шашіашвілі (є такий у нас політичний діяч). У нього було особливе ставлення до викладачів. І тоді Імеретія була чимось на зразок оазису, бо там і зарплату викладачі мали вищу, за кожного успішного учня вони моментально отримували доплату, і мотивація була сильна. У результаті буквально через кілька років після того, як Шашіашвілі став губернатором Імеретії, збірні Грузії з математики, інформатики й інших деяких предметів стали майже на 100% складатися з представників Кутаїської школи.

  • Усе просто, не треба нічого нового придумувати, а лише матеріально мотивувати…

– Так, от і все.

  • Маємо приклад, як можна працювати ☺ Дякую за розмову й бажаю Вам успіхів!
    Розмовляв Василь Шаркань

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.