Цю пару пам’ятатиму особливо
Перепитала, чи всі перебувають у безпечних місцях. Запевнили, що так. Ми почали працювати. І це була особлива робота. Коли цінувалася кожна мить, кожне промовлене слово… І раптом одна зі студенток вигукує: по нас ударили ракетами – залишилося зовсім мало часу! Ми всі розуміли, про ЩО вона каже. Їй писав хтось авторитетний для неї і добре обізнаний. У той момент добре відчулася присутність страху, що межує з панікою…
І тоді ми почали ДИХАТИ. Дихати разом. Дихальні вправи ми вивчаємо зі студентами для розвитку фонаційного дихання, що є запорукою доброго голосоутворення. Але цього разу це було щось значно більше. Щось значно глибше. Щось значно важливіше. Це було синхронне дихання наше зі студентами, яке ніби входило в резонанс із диханням цілого народу, який вирішив ЖИТИ. Жити не всупереч, а заради!
А тоді я розповідала студентам притчу про Жінку і Вождя-воїна. Суть її у тому, що Вона повірила в Нього тоді, коли він уже сам собі не вірив. Бо доклав уже багато зусиль, але нічого не виходило (мова йшла про печерні часи, коли люди убивали тварин, а тварини людей тільки задля того, щоб поїсти – не більше). Цього разу люди мали стати їжею для звірів – так склалися обставини. І він, великий Вождь, вичерпав свій ресурс – наближалася смерть його і його племені. Проте несподівані й, здавалося, вже недоречні Слова Жінки зробили Диво – вселили в його серце щось таке, що допомогло йому перемогти звіра, а отже, нагодувати плем’я. З того часу минуло багато століть, але й досі Вона потребує Захисника, а Він – її віри в нього. Синергія одного й іншого і є ЖИТТЯМ…
На якусь мить на парі запала тиша… А тоді вже інша студентка написала в чаті про відбій повітряної тривоги! Ми обіймалися всі у віконцях наших гаджетів. Ми були одним цілим! І це без перебільшення ☺.
Ми святкували ПЕРЕМОГУ, прописуючи її в ПРОСТОРІ. НАШОМУ просторі. І тепер це як величезний і життєствердний флешмоб, який наші люди підхоплюють у різних куточках планети. Підхоплюють крізь сльози, страх, смерть. Ми всі разом народжуємо зараз нашу спільну Перемогу. У болісних потугах… Результатом яких є ЖИТТЯ.
Я дякую моїм студентам за цей безцінний досвід. Ще раз переконалася в оптимізмі нашої молоді, яку дуже люблю ☺.