Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

У Національному музеї літератури України завершилася виставка «Музей пригод Олександра Гавроша»

Під час круглого столу відомі літератори й науковці поділилися думками про творчість закарпатського письменника і публіциста

0 76
Олександр Гаврош
Олександр Гаврош
Понад три місяці тривала в Національному музеї літератури України літературно-художня виставка «Музей пригод Олександра Гавроша», присвячена 50-річному ювілею письменника з Ужгорода. Відкрилася вона символічно на День музеїв, адже нова серія підліткових книжок розповідає саме про пригоди в українських музеях. З цього приводу був організований круглий стіл з участю відомих письменників і науковців, які поділилися думками про творчість Олександра Гавроша.

Професорка Прикарпатського університету імені В. Стефаника, дослідниця дитячої літератури Тетяна Качак:

– Олександр Гаврош – це багатогранний письменник, який творить у різних жанрах. В його доробку і детективна, пригодницько-історична, біографічна проза, документалістика, публіцистика, драматургія. Вже перша прозова книжка Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили» увійшла в канон сучасної української дитячої літератури. Його твори не тільки читаються на одному подиху, їх можна проживати, відчуваючи енергію художнього слова. Це твори високої художньо-естетичної вартості. Окрім того, вони ще й пізнавальні, відповідають тим духовним цінностям, що повинна нести література читачеві.

Серед прикмет Гаврошевих книжок – цікава історія, захопливий сюжет, яскраві характери головних героїв, особлива композиційна побудова, образна мова, вдало використані художні засоби. Це завжди цікавий художній світ, письменник уміє дивувати. А вміти здивувати сучасного читача не так просто.

Треба творити таку дитячу книжку, аби вона була, як кажуть дослідники, вікнами, дверима і дзеркалами. Бо в дзеркалі дитина бачить себе, а через вікна і двері пізнає навколишній світ. І ці ознаки дають можливість дитячій прозі бути завжди актуальною, вчасною, доречною.

Олександр Гаврош прийшов у літературу у 2007 році, коли вже з’явилися цікаві сучасні текстів для дітей. Але його твори одразу вирізнялися високою планкою. Завдяки таким авторам ми маємо якісну дитячу літературу. До того ж його тексти мають подвійного адресата: цікаві як дітям, так і дорослим, що трапляється не так часто.

Дитяча письменниця, журналістка, лауреат премії імені Лесі Українки Зірка Мензатюк:

– Мені дуже приємно говорити про свого колегу. Добре пам’ятаю прихід Олександра Гавроша в літературу. Разом з ним ми тоді друкувалася у «Видавництві Старого Лева». Якраз вийшли його «Неймовірні пригоди Івана Сили» та «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». Остання викликала справжній фурор. Це було загальне захоплення: українська книжка, яка відразу стала бестселером. Вона блискавично пішла в люди. І це було заслужено.

Пан Олександр пише про українських героїв, які є сильними, сміливими, мужніми, перемагають обставини. Це дуже чоловіче письмо. У нього відчувається стиль рішучого, активного, успішного чоловіка, який веде за собою, захоплює своєю харизмою. У Гавроша немає солодкавості, немає страху: можна так писати чи не можна?

Ослик Хвостик з експозиції
Ослик Хвостик з експозиції

Нині насідають на дитячих письменників з різними доріканнями: у вас надто образна мова, цей образ для дорослих, чому вживаєте слово «пияк»? Ніби цих слів дітлахи не знають. Діти живуть не у вакуумі, вони прекрасно знають життя. Гаврош не боїться писати про реалії. Коли береш його книжку, то бачиш шматок реального життя. Але водночас він ніколи не переступає межу, коли книжка може стати занадто жорстокою, неприйнятною.

Окремо хочу згадати повість «Дідо-Всевідо». Це магічна, захоплива, містична проза. Але наскільки діти люблять оці страшилки, коли кров іноді холоне від розповідей! Їм хочеться читати страшні пригоди, те, що лоскоче нерви. Але там нема жорстокості. Це світ фольклорної казки, в якому добро перемагає зло.

Хочу наголосити, що книжки Олександра Гавроша – це дуже українська за своєю суттю література. Навіть імена його героїв промовисті – сестри-босоркані Зубаня, Глуханя, Сліпаня, пан Бебекало, опришок Шпінька чи Маруська-Постривай. Це ж готові характери з однієї назви! І разом з тим це питомо українське звучання і українське наповнення творів. Героїчна, лицарська сага про Пинтю, карпатського розбійника, який захищає покривджених, але разом з тим бачимо у ній живі Карпати з вівчарями, лісорубами, ворожками, зі збиранням сіна, заготівлею бринзи на зиму. Коли дитина прочитає таку книжку, з головою порине в карпатський колорит. У книжках Гавроша міститься пізнавальна картина українського світу. І ця картина цікава, наповнена, у ній немає фальшу.

Це письменник, який мені дуже близький своєю позицією, тим, як він намагається просувати українську культуру, українських героїв, наші реалії. Дуже рада, що його книжки читаються, знаходять відгук у дітей. Це свідчить, що такі книжки потрібні. Ми не змусимо дітей насильно стати патріотами, а поринаючи в цікавий український світ, дитина сама засвоює національні цінності.

Дитячий поет, лауреат премії імені Лесі Українки Анатолій Качан:

– Вражає доробок Олександра Гавроша, бо він перевершив багатьох із нас, хто давно працює в дитячій літературі. Я, наприклад, з 1970-го року. Всі ми прийшли із журналів «Малятко», «Піонерія», «Соняшник», єдиного дитячого видавництва «Веселка». Майже всі дитячі письменники приходили в літературу, пройшовши школу журналістики або видавничої справи. Не «з пробірки», як дуже часто буває нині, бо народився син, онук і заходилися для нього писати.

Я коли входив в літературний процес, то мало хто цікавився дитячою літературою. Це зневажливо називали «п’яте колесо в літературному возі», «пісочницею», «прохідними творами», що це, мовляв, «літературні невдахи» випрошують скидки на те, що пишуть для діток.

На переломі тисячоліть виникла проблема зміни поколінь. Відійшли корифеї – М.Вінграновський, Є.Гуцало. (До речі, вони отримали Шевченківську премію за твори для дітей та юнацтва). І період зміни поколінь проходив надзвичайно болісно. З’явилося чимало халтури, піару, самопіару. Але буквально за десятиліття почали набирати сили твори для дітей. Тоді ж стартував Олександр, при чому в різних жанрах — і в художніх, публіцистичних, дослідницьких. У нас багато, як казав Микола Жулинський, «пупоцентричних» авторів, які лише про себе дбають. Олександр Гаврош цікавий тим, що своїми інтерв’ю обійшов багатьох письменників, деяких навіть лежачих, як Борис Комар. Він не боїться чорнової роботи. Це рідкісне в нашій літературі.
Олександру Гаврошу тільки 50. Наступне десятиліття буде для нього інакшим. Вже говоритимуть, що він не увірвався в нашу дитячу літературу, а посів у ній заслужене почесне місце.

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень Національної наукової бібліотеки України імені В. Вернадського, провідний бібліограф Національної бібліотеки України для дітей Наталія Марченко:

У Національному музеї літератури України завершилася виставка «Музей пригод Олександра Гавроша»– Олександр Гаврош – це письменник, якого читають, чиї видання присутні в дитячих бібліотеках і вони зачитані, потерті. Це не ті книжки, що залишаються неторканими. Він має свого читача в усіх регіонах України, а не лише де-не-де.

Гаврош належить до того покоління, де не так багато яскравих особистостей, чия творчість виросла саме на ґрунті національної дитячої літератури, на яке вже потім наклалося заглиблення в європейську літературу і спосіб спілкування з читачем-дитиною. В певний період була розірвана ця вітчизняна традиція спілкування з дитиною в літературі. І тих авторів, які є прямими спадкоємцями цього спілкування, не так багато. Це при тому, що нині дитячих письменників маємо дуже багато.

Кращі риси творчості Олександра Гавроша проявляються в органічному поєднанні, коли автор засвоїв національні традиції і при цьому є представником сучасного європейського покоління і мислення. І те, що він так гарно сприймається дітьми різних вікових груп — це момент органічного входження в час. Він як людина цілком відповідна цьому часові. Це не ностальгуючий письменник, не автор, який намагається підлаштуватися під читача. Він є людиною цього часу, але із пам’яттю, неперервним досвідом поколінь. Тому такі органічні його тексти, де вибудовуються історичні паралелі.

Олександр Гаврош – представник чоловічого письма. У нас нині дуже часто звучить тема гендеру. Але так сталося, що в нас дуже мало власне чоловічого письма. На жаль. Коли кажу про чоловіче письмо, то маю на увазі певний погляд на світ, світоглядне відчуття, оце внутрішнє лицарство, потреба чину, потреба нести відповідальність. Вона не обов’язково має бути задекларована, але є наскрізною і відчутною в тексті. Це є поведінковим зразком, внутрішньо естетичним і ціннісним.

Гаврош не увірвався в дитячу літературу, він просто створив свого героя. У нас на той момент в дитячій літературі була проблема – відсутність власного національного героя. Він цього героя створив – страшенно нашого. Іван Сила, якщо його розглядати як персонажа, а не історичну постать, унікальний, бо це людина особливої честі, особливо сердечного ставлення до життя. Він надто сильний, мужній, але неймовірно сердечний. І ця сердечність і є нашою неповторною українською рисою. Це те, що можемо подарувати світові, показати, що може бути і так. Іван Сила нічого не руйнує. Якщо подивитесь на західного героя, то він поки порятує кохану, то купа людей загине. Але це нікого не хвилює. У героїв Гавроша такого ніколи не відбувається. Рятуючи світ, він рятує кожну билинку на своєму шляху. Для нього дороге будь-яке життя, все, що його оточує.

У чому проявляється патріотичність текстів Гавроша? Він – надзвичайно конкретний. Він пише про те, що прожив, пропустив через себе. Починаючи з того, що це тексти – західноукраїнські, просякнуті фольклором, місцевими краєвидами, способом мислення, мовою, словами. Коли він береться за біографічні сюжети, то надзвичайно цікаво їх будує. Не просто хоче дитині розповісти про Івана Франка чи Ерделі, він обов’язково розповідає про людські досвіди, які підліткам будуть корисними. Досвіди в почуттях, ставленні до людей, виборі життєвих цінностей. Для нього є важливою розмова з дитиною про те, що для цієї дитини важливе тут і сьогодні. Як на мене, це найкраща риса дитячої книжки.

Ми мало говорили про мову творів Гавроша, але дуже сподіваюся, що будуть написані наукові дослідження й вона буде більш глибоко розглянута. Тому що Олександр багато працює над мовою, намагається повернути чимало слів у дитячу книжку. Бо в нас останнім часом мова книжки дуже збіднюється, спрощується. А він не дозволяє своїм текстам провалюватися в лексичну порожнечу. Вони надзвичайно мовно цікаві. Навіть якщо дитина не знає цих слів, а їх хочеться прочитати, дізнатися що там далі (у творах – цікавенний сюжет), то автоматично набирається нових слів, а з ними — і нових понять, уявлень про світ.

Я пізнаю авторів, пізнаючи їхні тексти. З Олександром це завжди розмова про людину і про час. Він намагається дітям, яких розтягло в різні куточки невпорядковане життя, загальна хаотичність роздробило їхній світ, розбило загальну картину на дріб’язок, яскраві камінчики, які перекидають дорослі перед їхніми очима. А пан Олександр пропонує їм небо і землю, пропонує чітку картину світу і певну тяглість, приналежність. Коли читаєш його тексти, починаєш розуміти хто ти, де ти, що добре, що погано, як слід жити.

Його світ цікавий, сповнений пригод, випробувань, але це світ, де є земля і небо. Його світ дозволяє дитині рости. Можна дитині давати розсипку барвистих камінців, але їй насамперед потрібні ґрунт і небеса. Пану Олександру вдається створювати цю землю і це небо у своїх творах, щоб ця маленька душа мала куди рости. Тому його книжки читають. Діти знаходять в них те, що не можуть часом віднайти в спілкуванні зі своїми батьками чи вчителями. Вони в цих книжках знаходять правильні орієнтири. Не дидактику, а світ, в якому можеш зорієнтуватися і зрозуміти, як все має бути.

Я рада, що в нашій літературі є така людина і такий письменник. Він вже є фактом в історії літератури й частиною нашого міту.

Доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, завідувач відділу національної бібліографії Національної наукової бібліотеки України імені В. Вернадського Сидір Кіраль:

– Я читав колись курс дитячої літератури і тоді вперше збагнув, як нелегко аналізувати твори дитячої літератури. Переглядаючи документи в архіві бачив, що до дитячих письменників справді було якесь зверхнє ставлення, мовляв, це все дуже просто написати.

Неправда, треба бути вдвічі талановитішим, щоб завоювати серця маленьких читачів. Бо дитину не обдуриш. Вона чутлива до правди, фальшу, брехні. Тому таке читацьке визнання є найвищою оцінкою творчості Олександра Гавроша.

Я отримав море задоволення від відвідування виставки в Національному музеї літератури України, відкрив для себе чимало нового. Навіть не підозрював, що Сашко має стільки літературних відзнак. Коли ж він встигає?

Познайомившись із ним, відчув у ньому споріднену душу, духовну, окрилену любов’ю до праці. Це великий трудоголік. Живий моторчик. Дякую долі, що творчі дороги звели нас докупи.

Оксана Твердохліб, завідувачка відділу Національного музею літератури України, що займалася організацією виставки, наголосила, що четверта книжка із серії «Музей пригод» – «Геніальне кохання» присвячена вінчанню Івана Франка з Ольгою Хоружинською, яке відбулося саме в цих стінах – у тодішній колегії Павла Галагана. У травні виповнилося якраз 135 років з часу цієї знаменної події.

Виставка «Музей пригод» Олександра Гавроша» проходила в в рамках музейного артпроєкту «Книжкова полиця», в якій представляють книжки авторів та ілюстрації до них. У музеї зібрали різні видання Олександра Гавроша, що побачили світ у Києві, Львові, Тернополі, Харкові, Ужгороді. Мистецьку сторінку представили роботами художниці Лілії Василенко із Тернополя, що ілюструвала книжки «Різдвяний песик» та «Казки для Елізи». Світлана Сова намалювала «Різдвяну історію ослика Хвостика», художники Т. Копитова, О. Арістова, А. Босенко ілюстрували книжкову серію «Музей пригод».

Багато книжок Олександра Гавроша відзначенні нагородами, стали переможцями розмаїтих літературних конкурсів. Про це засвідчили дипломи, представлені в експозиції.

Іванка Когутич
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.