Надихнувшись такими різносторонніми думками, молоде покоління небайдужих істориків Ужгородського університету не могло просто стояти осторонь – потрібно було діяти. І діяти швидко! Не гаючи часу на пусті балачки, зібравши вірних поплічників – шукачів правди, студент-другокурсник Артем Салко з командою вирушив на розвінчання небилиць і спростування спірних фактів з історії багатовікового мальовничого Закарпаття.
Найперше, на чому захотіли зупинити свою увагу шукачі істини, – це легенди про існування католицького чернечо-лицарського Ордену тамплієрів у нашому краї. Чи справді Орден перебував на території Закарпаття? В іншому випадку чимало «старожитностей» тамплієрів чекали на спростування.
З міфами студенти ознайомилися, думки місцевих почули, енергію на розвінчання небилиць знайшли. Варто було вирушати в дорогу.
Першою зупинкою колективу небайдужих істориків і любителів загадок стала мальовнича Виноградівщина (стараннями адміністративно-територіальної реформи – вже Берегівщина). Там на них очікувала печера тамплієрів, яка не перший десяток років огорнута містичністю й захованими в ній можливими скарбами. Дослідники старожитностей розходяться в думках щодо того, коли і ким була вирубана печера Чорної гори, але більшість істориків сходиться на тому, що це відбулося приблизно в XV столітті. Під пильним керівництвом і з допомогою доцента кафедри археології, етнології та культурології Ігоря Прохненка студенти з’ясували, що печера Чорної гори, або ж, як її називають у тамтешній місцині, Морське око, не завжди була затопленою – історичні джерела чудово ілюструють, що води в печері раніше не було. Найімовірніше, видовбувачі печери просто дійшли до підземних вод. А переказам старожилів про те, що качку запускали в печеру, а вона випливала в Тисі, вірити, звичайно, не варто. Адже птах аж ніяк не зміг би виплисти звідти живим.
Іншим переказом є ймовірне існування тамплієрського золота в її глибинах. Орден видовбав печеру та заховав у ній свої скарби. На підтвердження висувається «доказ»: нібито під час Другої світової війни німці охороняли цю територію (а й гіпотеза, що німці й досі тримають вежу біля печери під контролем), і це “прямо” свідчить, що тут було щось важливе і цінне. Насправді ж нитку правди варто проводити аж від початку – будівельні споруди тамплієрів на Закарпатті не відомі. А тому ні тамплієрські скарби, ні магічне електрико-енергетичне поле, яке змушує гаснути ліхтарики та свічки, ні залізні двері шукати не варто – їх просто не існує.
Окрилена дебютом і першим успіхом, команда вирішила не зупинятися на досягнутому – молоде покоління істориків та археологів звернуло свій погляд на селище Середнє, яке також, подейкують, аж кишить можливими знахідками й старожитностями тамплієрів.
Чимало років побутувала думка, що замок був збудований у ХІІ–ХІІІ столітті Орденом. Але археологічна розвідка показала, що цегла взагалі належить до XV–XVI століть, планування замку є цілком характерним для Угорщини кінця XV століття. А ось небилиці про побутування тут тамплієрів з’явилися після виходу праці Петра Сови «Прошлое Ужгорода», де він стверджував, що поряд із Середнянським замком був монастир Ордену. Так і міф розвінчали, і знайшли, звідки все почалося.
Оскільки цю легенду юні науковці спростували аж надто швидко, вирішили залишитися в селищі на певний час, щоб побачити мальовничність місцевості та проникнутися духом старовини. Короткий відпочинок дав насолоду від одного з останніх цієї осені сонячних днів. Паралельно молодь обговорила плани щодо наступних поїздок, а другокурсник Гліб Волков радісно задокументував пригоди на фотокамеру, щоб дорогі миті студентського життя небайдужих любителів старовини назавжди залишилися в історії.
студентка ІІ курсу факультету історії та МВ