У центрі – мовні проблеми Закарпаття
Петро Часто – про монографію Галини Шумицької «Мовна ситуація на Закарпатті в 1991–2021 роках. Реґіональний вимір мовної політики»
Перш ніж подати бодай дуже коротенькі відомості про цю вкрай актуальну працю‚ звернімо‚ шановний читачу‚ увагу на неймовірно тяжкі обставини‚ в яких опинилися наука і науковці в Україні‚ де третій рік поспіль точиться кривава війна з російським імперсько-шовіністичним аґресором. Страшних жертв зазнають українці‚ українська земля‚ українська культура. За цих умов ще більшої ваги набуває кожен новий українознавчий проєкт НТШ у США‚ кожне‚ буквально кожне зусилля‚ спрямоване на збереження‚ всупереч війні‚ наукового потенціялу України‚ на полегшення життя й уможливлення дальшої плідної діяльности українських учених.
Від усієї української громади Америки залежатиме‚ щоб недавно створений Науковим товариством імені Шевченка в США Шевченківський надзвичайний фонд невдовзі визрів у потужну культурно-фінансову інституцію‚ здатну практично підтримувати українську науку та українських вчених.
Тепер – пару слів про цей конкретний випадок. Професорка Галина Шумицька належить до молодшого покоління українських філологів Закарпаття‚ є однією з учениць і послідовниць визначних мовознавців цього унікального в мовознавчому розумінні краю – Василя В. Німчука‚ Йосипа О. Дзендзелівського‚ Павла П. Чучки‚ Кирила Й. Галаса‚ Івана В. Сабадоша‚ Івана М. Сенька‚ чиї імена прямо асоціюються з поняттям „наукової школи“.
Захопившись українською філологією ще в студентські роки‚ сьогодні мовознавиця має на своєму творчому конті довгу низку вартісних наукових праць з діялектології‚ соціолінґвістики‚ соціяльних комунікацій‚ багатомовної освіти.
Першорядність тем і значення досліджень засвідчують вже самі назви монографій і публікацій у галузевих журналах: „Через діялог до взаєморозуміння в мультилінґвальному просторі: реґіональна рецепція мовних новацій в освітній сфері“‚ „Українська мова в полілінґвальному просторі Закарпаття“‚ „Засоби масової інформації як інструмент формування та моніторинґу мовнополітичної ситуації: закарпатський інтернетмедійний дискурс“‚ „Зміни в мовній ідентичності українців під час російськоукраїнської війни: 2022 рік“‚ „Мовна ситуація на Закарпатті в 1991—2021 роках: реґіональний вимір мовної політики“‚ „Сучасне інформаційне мовлення в контексті етичних проблем журналістики“‚ „Основи медіяграмотности: навчально-методичний посібник для здобувачів вищої освіти за спеціяльністю „Соціологія“…“.
Інтелектуально глибокі і водночас сповнені сердечним почуттям поваги і вдячности тексти Галини В. Шумицької‚ присвячені постатям видатних українських мовознавців Василя В. Німчука‚ Йосипа О. Дзендзелівського‚ Лариси Т. Масенко‚ Павла П. Чучки.
Попри активну дослідницьку працю‚ викладацьку та педагогічну діяльність‚ професорка тісно співпрацює з науковими і громадсько-політичними середовищами Европи: є експерткою офісу Верховного комісара Організації з безпеки і співробітництва в Европі у справах національних меншин‚ членом Соціолінґвістичної комісії при Міжнародному комітеті славістів.
Ця нова‚ видана за сприяння НТШ в Ню-Йорку монографія Г. Шумицької‚ як і всі попередні її праці‚ має‚ окрім наукової цінности‚ значення практичних порад для вдосконалення мовної політики в реґіоні. Історично ця політика провадилася завжди на шкоду українській мові. Період до занепаду Автро-Угорської імперії в освітньому житті Закарпаття був позначений мадяризацією (якщо не за відвертою політичною доктриною‚ то за логікою угорської культурної вищости) неугорського населення‚ на двадцятиріччя між Першою і Другою світовими війнами припала така ж послідовна і маштабна чехізація. Радянський період залишив по собі глибокі рани від несамовитої імперської тенденції до „злиття мов“‚ української і російської‚ і нерозв’язані мовні проблеми національних меншин.
Тому не лише для мовознавців‚ не лише для політиків і державних діячів‚ але й для пересічного читача виявляться цікавими спостереження та висновки авторки монографії. Зокрема заторкують розум та будять емоції розділи „Мовнополітична ситуація на Закарпатті в умовах пострадянських суспільних трансформацій“‚ „Закарпаття в епіцентрі мовнополітичних дискусій “‚ „Угорське‚ румунське та „русинське“ питання на Закарпатті: новочасні обриси“‚ „Неорусинський рух на Закарпатті на тлі загальноукраїнського національного піднесення“‚ „Мовна“ стаття Закону „Про освіту“ у сприйнятті закарпатців“.
Вторгнення московських орд в Україну і ця страшна війна не лише не відволікає свідоме українство від проблем рідної мови‚ але й поглиблює та загострює зацікавлення усього цивілізованого світу долею української національної культури. У виданому українським Гарвардом декілька років тому колективному збірнику „Битва за українську мову…“ Майкл С. Флайєр та Андреа Ґраціозі‚ американський та італійський україністи‚ недвозначно стверджують‚ що „мовне питання є ключовим у нинішньому конфлікті між Україною і Росією. Мова тут використовується як призвід і як знаряддя для досягнення політичних цілей“.
Рідна мова – це теж фронт. Рідна мова – це теж зброя. „Мова‚ – як справедливо каже львівська мовознавиця Ірина Фаріон‚ – потужніша за російські „Буки“ і „Гради“…