Від розчарування до вдячності: румунські уроки дорослішання
Студентка факультету інформаційних технологій УжНУ Анастасія Габода – про досвід навчання в Пітешті за програмою «Erasmus+»
– На програми обміну я подавалася неодноразово, але найчастіше мала відмови. Конкуренція завжди була високою, і шансів пройти, здавалося, мало. Саме тому, коли я подала заявку на обмін до Румунії, особливо й не сподівалася на позитивну відповідь. Кандидатів було багато, а місць — зовсім негусто. Коли прийшов лист, що мене прийняли, зраділа невимовно, бо йшла до цього довго. Але водночас думала собі, що, якби не пройшла саме в цю країну, надто й не засмутилася б.
Минув час, я приїхала в Пітешті. Спочатку мене майже нічого не вразило. Місто не відповідало уявленням: усе здавалося сірим, незрозумілим, чужим. Я не відчувала зв’язку з людьми, а в університеті деякі викладачі взагалі не говорили англійською. Через це було важко адаптуватися. Та поступово все змінилося. Можливо, не так обставини, як моє бачення й реагування на них. Але тоді я відчула, що на своєму місці.
Ми жили в кімнаті вчотирьох, і спочатку це було непросто. Тісно, шумно, не вистачало особистого простору. З часом ми звикли одна до одної, навчилися поважати простір інших, знаходити місця для навчання або відпочинку наодинці. Життя стало спокійнішим, і спільне проживання вже не здавалося чимось важким. Ми дуже здружилися і за цей період стали маленькою сімʼєю.
Однією з найприємніших переваг гуртожитку був спортивний майданчик прямо під вікнами. Це місце стало нашим улюбленим: могли собі вийти на пробіжку, потренуватися або просто активно провести час. Увечері нерідко збиралися пограти у волейбол чи бадмінтон. Це місце стало не тільки про спорт, а й про спілкування, розвантаження після навчання й теплі вечори разом.
У гуртожитку познайомилися з іншими українськими студентами. Спочатку спілкувалися мало, але з часом дуже здружилися. Разом їздили в Брашов, гуляли в горах, відвідали красиві замки — один із них навіть був місцем зйомок популярного серіалу «Wednesday». Не все встигли побачити, наприклад, замок Дракули, але ця поїздка залишила після себе багато яскравих спогадів.
Я мала змогу подорожувати не тільки по Румунії, а й за кордон. У перервах між заняттями злітала до Греції — квитки з Бухареста були недорогі, і стипендії вистачило, щоб оплатити поїздку й приємно провести вихідні.
Незважаючи на досить нейтральне перше враження, Пітешті стало настільки рідним, що не хотілося звідти їхати. З приходом весни місто стало дуже затишним і красивим: можна було вийти в парк, покататися на човнах, відвідати фестиваль тюльпанів, взяти участь у марафоні в центрі міста. Але найтеплішими залишилися спогади про останній тиждень — ми вже готувались до від’їзду, складали заліки, водночас намагалися проводити якомога більше часу разом.
Дуже хвилювалася через навчання в УжНУ, адже деякі предмети не перезараховувалися, і доводилося поєднувати все одночасно. Але викладачі з Ужгородського університету пішли назустріч: допомагали, пояснювали, підтримували навіть на відстані. Завдяки цьому мені вдалося впоратися з усім.
Що ж до Румунії, то за цей період вона відкрилася для мене з іншого боку. Люди тут добрі, природа — дуже гарна, а життя спокійне, навіть у столиці. Я часто їздила до Бухареста — це зовсім поряд — і кожна поїздка залишала приємні враження. Повертаючись додому, я відчуваю вдячність до себе за те, що наважилася поїхати, попри страхи й стереотипи. Дякую кожному, хто був поруч у цей період: викладачам з Пітешті та УжНУ, дівчатам, з якими жила, новим друзям, що стали рідними. Вони зробили цей досвід справжнім і незабутнім.
Тепер точно знаю: «Erasmus+» — це набагато більше, ніж просто навчання. Це про зміни — у поглядах, звичках, ставленні до життя. Це нові знайомства, подорожі, дорослішання. Це про вміння визначатися, вчитися в нових умовах і знаходити своє місце навіть там, де спочатку було незручно. А бонус — це ще й чудова можливість практикувати мову й відкривати нову культуру, навіть якщо спочатку здається, що знаєш зовсім мало.