«З історії незакінченої війни»…
Науковці України та інших держав ушанували пам’ять відомого на весь світ українсько-американського славіста-мовознавця Юрія Шевельова
12 квітня, тобто завтра, виповниться 20 років, як він відійшов у засвіти у далекому від свого рідного Харкова Нью-Йорку, АЛЕ! Чи І!
За словами директора Інституту української мови НАН України, д. філол. н., проф. Павла Гриценка, який сьогодні прочитав публічну лекцію «Юрій Шевельов: повернення в Україну», спливає саме той час, коли вже можна буде, за заповітом самого ж Шевельова, опублікувати третій том його праць – так званого «американського» періоду.
Як знав цей проникливий чоловік, що саме через 20 років від його смерті нагору почне виходити правда?! Припускаємо, що в його працях, які тепер зберігаються у банку, довірені одній-єдиній людині – похреснику Теодору Костюку, матимемо нагоду прочитати про ЧИМАЛО ЦІКАВОГО. Зважаючи на один лише факт, що ще 1952 р. він твердо заперечив існування «триєдиних колисок» і «давньоруських єдностей», за що мав єдино можливе тоді ставлення тут, там – скрізь.
Чудово усвідомивши, що «в наші дні провідна роль у поширенні певних ідей належить атомовим бомбам, танкам, засобам пропаганди та відвертому пристосовництву – як за доби Середньовіччя вона належала вогнищам інквізиції, пропаганді та тому ж таки пристосовництву», Юрій Шевельов усе ж вірив у силу неперекручених фактів та обґрунтованих думок, які зрештою вторують собі шлях, – читаємо у передмові Любомира Белея, професора УжНУ, до «Нарисів сучасної української літературної мови та інших лінгвістичних студій» Ю. Шевельова, виданих 2012 р. у Києві. Чи не про сьогодні він писав?
Під час глибокої та змістовної доповіді П. Гриценко повідомив ще одну радісну новину: меморіальна дошка Ю. Шевельову у Харкові (відновлена цьогоріч у День Соборності України), яка має свою історію, вціліла(!) під час руйнувань там сучасними дикунами-варварами, зокрема й цієї ночі. Віримо, що це знаково. Бо в пошуках третього шляху у розвитку україністики Шевельов розумів його (цит. за Л. Белеєм) як самодостатньо український, вільний як від інстинктивної «общеруськості», так і від дитячого українського ультрапатріотизму.
Постать «кремінного» Шевельова у рефлексіях П. Гриценка, що знав його особисто, подала численній інтернет-аудиторії, серед якої були й ужгородські науковці, добрячий матеріал для осмислення.
