Грамотна мовна політика = добробут і порозуміння в поліетнічному краї

Але є й суттєві відмінності у цих же аспектах: їхні гори максимально збережені, укріплені, а відтак оптимально пристосовані до потреб людей; їхні ледь не швидкісні траси на висоті 2 115 метрів (там довелося побувати) і вище вражають; на їхніх доглянутих, з вишуканими сортами лози виноградниках по схилах цих гір нема табличок з написами про те, що це виноградники, – це й так зрозуміло; а сільські (!!!) школи реально дво-, три, а то й чотиримовні, не кажучи вже про Больцанський вільний університет, викладачі й студенти якого не просто вільно розмовляють чотирма мовами, а й зобов’язані їх знати на рівні не нижчому за B2. Вони самі кажуть, що завдяки добре продуманій мовній політиці, через яку регламентується доступ до матеріальних благ, регіон з іще донедавна бідного перетворився на розвинутий і багатий. Тому, очевидно, буде про що поговорити закарпатцям із тирольцями.

співжиття за правовим розподілом

Тепер трохи докладніше про те, що вдалося побачити на власні очі й що захоплює не лише красою, а й раціональністю та діловим підходом.

Метою візиту українських освітян, що відбувся за підтримки офісу Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин (експерти – Андрій Гончак та Ольга Бажейка – щира їм подяка за чудову організацію і супровід), було ознайомлення з різними технологіями, які використовуються в тирольських школах з вивченням предметів відразу кількома мовами, а також дослідження успішного досвіду в забезпеченні безперервного тренінгу та наставництва для вчителів мови та інших предметів у багатомовних школах.

Українська частина делегації складалася з представників чотирьох регіонів (Чернівеччини (Любов Тарангул, Ольга Остафій, Мар’яна Унгурян), Одещини (Любов Задорожна, Тетяна Юрченко), Запоріжжя (Тетяна Путій, Ольга Берегова) й Закарпаття (Галина Шумицька, Андріанна Лукач, Олена Ціник), а також представників МОН України (Юрій Кононенко, Світлана Харченко, Світлана Фоміна, Тетяна Мовчан), Національної академії педагогічних наук України (Олена Фідкевич). У роботі впродовж тижня взяли участь також представники Естонії, Болгарії, Грузії, Казахстану, Киргизстану та інших країн

Першими делегацію, очолювану експертами ОБСЄ, зустрічали професорка Больцанського університету Стефані Ріссе, а також Марк Роггла, Серджіу Константін та Сара Пароларі в Науково-дослідному центрі EURAC, заснованому 1992 року, який нині має фінансування 40 млн євро на рік, а одним із його підрозділів є Інститут прав меншин. Специфіка Південного Тиролю як регіону, що має статус автономного, в тому, що тут близько 70 відсотків німецькомовного населення, і воно переважно сільське; близько 26 відсотків тих, хто розмовляє італійською, і живуть вони переважно у містах; ще 4 відсотки ладинів; і 9 відсотків емігрантів.

У 50–60 роках минулого століття тут багато конфліктували на цьому ґрунті, але втрутилася Австрія, звернувшись по допомогу до ООН. За домовленостями вже на міжнародному рівні, нині тут подають декларації під час кожного перепису населення що десять років, вказуючи належність до певної мовної групи: німецької, італійської чи ладинської. Усі зацікавлені й мотивовані до такого процесу, бо від його якісного перебігу залежить багато важливих моментів співжиття місцевого населення, адже все, зокрема й доступ до ресурсів, організовано за пропорційним принципом.

Так звана «Комісія шести», до якої на національному рівні входять два італійці й або один німець, або один ладинець, а на регіональному – за домовленістю: 2 німці й або один італієць, або один ладинець, а може бути й 1 німець, 1 італієць й 1 ладинець, працює над виробленням декретів, які не можна скасувати навіть на загальнодержавному рівні, хоч спочатку цей орган задумувалася як консультативний.

Регіон отримує від держави 90 відсотків сплачених ним же податків, тому зацікавлений у доступі до ресурсів за пропорційною системою. Отже, й мови тут мають знати як мінімум дві (німецьку й італійську) або три (плюс ладинська), а ще краще чотири (англійська як іноземна). І стосується це всіх, хоч передусім чиновників. Причому людині мають надати послуги тою мовою, яку вона декларує як рідну, в іншому разі вона може оскаржити дії чиновника в суді. Якщо людина зацікавлена працювати на державній службі, має бути сертифікована з обох мов або з трьох, якщо мова йде про ладинів, і чим вищою є посада, тим вищим має бути рівень володіння мовами.

Провінція з населенням близько чи понад пів мільйона має свій парламент з 35 осіб, який обирається на 5 років. І якщо перші 2,5 роки його очолює, скажімо, німець, то наступні – італієць. Школи одномовні, але з обов’язковим вивченням другої. Ладинські – тримовні: у початковій школі вчать ладинською, а тоді частина предметів – німецькою, частина – італійською. Документація у регіоні теж переважно двомовна, у ладинських долинах – тримовна. Держслужбовці – як мінімум, двомовні, сертифіковані, хоч як іноземну вчать переважно англійську й володіють нею теж на доброму рівні. Армія – тільки італійською. Місцева топоніміка – питання досі не розв’язане, складне.

Отже, співжиття на основі правового розподілу – з одного боку, й досягнута чималими зусиллями співпраця – з іншого. Як наслідок – донедавна бідний депресивний регіон активно розвиває інфраструктуру, зростає його добробут, задоволення населення. Відколи досягли цих домовленостей, дуже ними дорожать, тому ухвалені тут декрети не можуть бути скасовані навіть на національному рівні. Робота триває, бо ж з’являються нові виклики, до прикладу, кількість мігрантів перевищує кількість ладинів уже вдвічі, тож думають, як включити їх у цю структуру. Бо ще донедавна Тироль був для мігрантів транзитною зоною, оскільки вони йшли далі – у Німеччину, проте на певному етапі Австрія виявила невдоволення такою ситуацією, і тепер ці рухи призупинилися.

Як бачимо, багато спільного з тими процесами, які маємо у прикордонних областях України. І це не дивно, бо ж свого часу Закарпатська й Чернівецька області, як і єдиний тоді німецькомовний Тироль, теж входили тоді до складу Австро-Угорщини.

Реальна багатомовність – від садочка до вищої школи

Прикметно, що саме мовна політика тут визначає майже все: хоч ким би ти почувався, маєш чітко визначити власну належність до певної мовної групи, бо ж доступ до ресурсів залежить від пропорційного представництва кожної з них.

Ладини, яких найменше, але які живуть тут споконвіку, пишаються тим, що їх у Європі всього 30 тисяч, але завдяки власній чіткій самоідентифікації їхня мова вивчається не тільки у школах, а й у вишах, і питання – вчити чи не вчити – взагалі не постає: ти маєш знати мову свою рідну й ще дві для повноцінного функціонуванні у суспільстві, яке живе за Конституцією 1948 року, складаючись із 20 регіонів, 5 із яких – автономні. Цікаво, що якщо німці є нацменшиною на національному рівні, то італійці – на регіональному в Тиролі. І хоч переважає на цій території німецька мова, саме ладини з їх мовою, яка жодним чином не розглядається як діалект італійської, є одним із аргументів Італії, чому Південний Тироль відійшов до неї: з погляду лінгвістичного, це неолатинська, неороманська мова, найближча до французької. Хоч ментально й культурно ладини ближчі до німців. До слова, німецька тут має чимало ладинських елементів.

Хоч ладини ніколи не мали власної держави, нею послуговуються офіційно тут, у Північній Італії, та у Швейцарії. Свого часу італійські фашисти проводили в регіоні програму асиміляції з метою надання місцевому населенню подібності з італійцями, проте спрацювало почуття власної самовизначеності – ладини нікуди не поїхали зі своїх долин, усупереч домовленостям Гітлера й Муссоліні, й не асимілювалися. Активно вивчають свою мову, починаючи із садочка: один тиждень тут розмовляють ладинською, тоді тиждень італійською, знову тиждень ладинською, тоді німецькою. Тепер так, але це радше організаційне рішення, аніж методичне, бо був час, коли таке мовне чергування йшло через день. Кожна мова асоціюється в учнів з певним кольором, який має превалювати й в одязі вчителя, тож нерідко від дітей можна почути: ми сьогодні говорили «по-зеленому», тобто по-ладинськи.

У початковій школі, де навчання триває 5 років, починають вчитися відразу чотирма мовами: вчать абетку, граматичні явища, застосовуючи порівняльний аспект. Тобто спочатку створюється база на основі схожості, а тоді вже вчать відмінності. Спочатку батьки мали побоювання, що так діти не знатимуть жодної мови, але тепер уже чималий досвід показує, що на 6–7-му місяці діти починають чітко говорити різними чотирма мовами. Якщо комусь це дається надто складно, що іноді теж трапляється, дитину переводять в одномовну школу.

У середній школі, яка триває три роки, вже один вчитель викладає один предмет. І тут на зміну рідній приходять дві інші мови. Старша школа триває знову 5 років, але з них обов’язкові тільки два. У Тиролі популярна професійно-технічна освіта. З іншого боку, вони пишаються тим, що на початку 90-их Італія була першою з європейських країн, яка ввела обов’язкову вищу освіту для вчителів-початківців та вихователів садочків.

У Вільному університеті в Больцано треба знати три мови – італійську, німецьку та англійську. І хоч, може, в кількості студентів вони втрачають, проте міняти нічого не хочуть – цінують власну унікальність, адже такі університети є лише три: у Фінляндії, Люксембурзі й тут, у Больцано. Рівень знань студентів має бути високий: три мови на рівні B2 й одна може бути на рівні A2. Ладинську вчать і на німецькому та італійському відділеннях. Уважають, що на рівні ознайомлення це має бути обов’язково. Пишаються тим, що зуміли досягти таких результатів при своїй незначній кількості, тоді як, скажімо, Сардинія при мільйонному населенні таким похвалитися не може. Оскільки нині ладинська мова має 5 кодифікованих варіантів, то активно працюють над виробленням одного.

Про ці нюанси ладинської освітньої програми нам розповідав професор Пол Відесот, родом теж ладин, декан педагогічного факультету. А відвідини школи Святого Ульріха у населеному пункті Ортисеї та спілкування з її директоркою пані Марією Костнер, яка очолює відразу три школи, одна з яких є опорною, переконує, що це не теоретичні постулати, а реальне життя, у центрі якого – дитина і її почуття. «Просимо вас поводитися стримано, з дітьми і вчителями не розмовляти, дітей не фотографувати», – чемно просять нас при вході. На нас справді ніхто ніяк не реагує – триває навчальний процес, хоч ніхто не сидить за партами… Але це тема іншого матеріалу.

Дводенне навчання у Больцанському університеті під керівництвом менторів з Естонії пані Світлани Бєлової та пані Лійни Норіт, а також ближче спілкування з професоркою Стефані Ріссе та її колегами переконало, що тут зв’язок університету зі шкільною освітою справді добрий, бо науковці працюють над розробкою концепції багатомовних підручників та, власне, їх змістовим наповненням, тоді вчителі їх апробують, відтак знову щось допрацьовують, змінюють. Одне слово, робота триває…

Українська делегація, сповнена вражень, збирається додому, а я зі своїми журналістськими вже звичками збираю коментарі про Південний Тироль. У самої в голові «фантастичні Альпи», «просто ідеальні дороги на захмарній висоті», «справді вільний університет», «реальна багатомовність». Ось ще кілька штрихів до його портрету, зібраних по дорозі до Ладинського музею: «Це вище за Говерлу!!! На сьогодні це мій пік!» (Андрій Гончак, експерт офісу Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин), «Це чарує зір, захоплює подих, це треба відчути!» (Андріанна Лукач, завідувачка обласного методичного центру при департаменті освіти та науки Закарпатської ОДА), «З кожним поворотом ближче до Бога» (Світлана Харченко, головний спеціаліст відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин департаменту загальної середньої та дошкільної освіти), «Чим ближче до Бога, тим менше страху» (Олена Ціник, завідувачка кабінету координаційно-методичної діяльності ЗІППО), «Гармонійне поєднання природи та урбаністики, чистоти та комфорту, толерантності та єдності в різноманітності, якості життя та безпеки» (Ольга Остафій, методист науково-методичного центру освітнього менеджменту та координації діяльності методичних служб Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області), «Страх, щастя, захоплення» (Любов Тарангул, начальник Чернівецької філії Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти МОНУ), «Краса природи вражає» (Мар’яна Унгурян, начальник відділу моніторингу, позапланового контролю закладів освіти та роботи з експертами управління Державної служби якості освіти у Чернівецькій області), «Піднялися над собою і над світом» (Тетяна Путій, завідувач кафедри філософії на суспільно-гуманітарних дисциплін Комунального закладу «ЗОІППО» Запорізької ОДА), «Неймовірна краса, очі п’яніють від краєвидів» (Тетяна Мовчан, державний експерт Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції МОНУ), «Южный Тироль – это место, где встречаются Небо и Земля, где дышится легко и думается светло» (Світлана Бєлова, Естонія).

Назад 1 з 33 Вперед

Насамкінець експерти Офісу повідомляють про свою згоду приїхати до Ужгорода разом із тренерами, які під час тематичних майстер-класів поділяться своїм досвідом з молодими науковцями та студентами філологічного факультету під час весняної студентської наукової конференції.