Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Збірка думання, діяння, любові

(роздуми над новою публіцистичною книжкою Олега К. Романчука)

0 59

Володимир Тарасюк

Події нового воєнного періоду України, починаючи від 2014 року, ще довго вивчатимуть історики й політологи. Адже потрібно уважно проаналізувати причини наших перемог і поразок, щоб у майбутньому (хочеться вірити недалекому) спочатку покінчити з війною на сході держави, а потім, повернувши Крим, не допустити нових подібних трагедій. Та поки цим ще займатимуться названі фахівці, а своє слово вже кажуть публіцисти. Зокрема, політичний журналіст‚ доцент катедри української преси Львівського національного університету імені Івана Франка Олег К. Романчук видав збірку «Не бійсь. Не зраджуй. Не мовчи. Публіцистика воєнного часу. Вибрані тексти 2014–2019: статті, есе» (Львів: «Універсум», 2020. – 608 с.).

Обсяг і представлені аналітичні та художньо-публіцистичні тексти, надруковані у вітчизняній та зарубіжній періодиці, є своєрідним осмисленням складних, доленосних для Української держави та українського народу подій впродовж шести років із, безумовно, авторським акцентом. Стрижнем останнього є багатющий, вражаючий фактичний матеріал із ґрунтовним аналізом в орнаменті історичних наративів та націєтворення.

Автор дивиться на події, явища, процеси з позицій свідомого українця-патріота. І наче закликає згадати заповітні слова Йосипа (Сліпого): «Патріотизм і дбання про добро своєї нації вважалися завжди за Богом дані обовְ’язки. Добро нації треба деколи боронити перед ворогами чи внутрішніми чинниками». І Олег К. Романчук боронить. Боронить силою публіцистичного слова. Публіцистичні роздуми автора актуальні, застережливо-повчальні, а тому необхідні.

Так, у статті «За крок від інтервенції чи перевірка на патріотизм?» (2014 р.) він слушно звертає увагу на «п’яту колону», яка «в Україні вже не криючись, нахабно й агресивно демонструє брутальні приклади підміни понять і банального політичного шулерства». Причому автор справедливо наголошує, що наша держава «має стати найвищим глобальним пріоритетом для світових демократій, зважаючи на «сусіда з каменем за пазухою»…

2015-го у «Війні проти власної країни» публіцист із болем розмірковує, що «процес зросійщення українців не припинився і після Революції Гідності – на свідомість і розум громадян продовжує чинитися ідеологічний тиск через пропаганду російської мас-культури, кіно й телебачення. Кремль і його п’ята колона в Україні прагне переконати її громадян (насамперед молодь і підростаюче покоління), що Росія для них психологічно ближча, ніж, приміром, Польща чи Словаччина».

Олег К. Романчук
Олег К. Романчук

У статті «Про колабораціонізм у культурі» (2016 р.) Олег Романчук обнадійливо сповіщає, що 20 жовтня Верховна Рада на законодавчому рівні нарешті обмежила доступ на вітчизняний ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту та водночас автор стурбований: «Під заборону потраплятиме продукція, яка містить антиукраїнський та антидержавний зміст, розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Відповідно до законопроекту, під дозвільну процедуру потраплятимуть лише книги з РФ і тимчасово окупованих територій, тобто обмеження не застосовуватимуться для російськомовних книг, виданих в Україні. Але тут виникає питання. У разі ухвалення закону кількість книг, дозволених для ввезення, буде обмежено 10 примірниками для однієї особи. Тож сто російських «карабєйніков» таки зможе завезти в Україну тисячу примірників підривної літератури».

У «Дороговказах для влади. Про владу, еліту та реформи» (2017 р.), слушно посилаючись на Анатоля Франса й Освальда Шпенглера, Дмитра Донцова й Леоніда Сотника, Джорджа Орвелла й Ліну Костенко, Юлія Цезаря й Тадеуша Котарбінського, словами останнього Олег Романчук завбачливо попереджає: «…кожна добра справа, що задумується в межах порочної системи, рано чи пізно нейтралізується цією системою».

У 2018 році публіцист констатує: «Войовничу українофобію сповідує значна частина російського суспільства. Тому дивує і насторожує колабораційна залюбленість у Росію-агресора представників українського істеблішменту. Тим паче в умовах війни з північно-східною сусідкою» («Дороги, які нам вибирають?»).

2019-го автор арґументовано попереджає: «Особливий статус Донбасу не принесе мир. Якщо в Україну повернуться ОРДЛО, то ця ракова пухлина знищить нашу державність, а Європа отримає сухопутне Сомалі».

У підсумку близько сотні публіцистичних констатацій, застрежень, роздумів… Дуже часто невеселих. Як тут не згадати Ціцеронівське «О часи, о звичаї!»? Та збірка аж ніяк не песимістична. Якщо автор і згадує, що «тридцять років тому в інтерв’ю тижневику «Україна» кінорежисер Сергій Параджанов на запитання «Яким вам бачиться майбутнє України?» відповів: «Ніяким не бачиться! Усе, що є сьогодні, буде через сотню років. Нічого відбутися не може», то тут же наводить інший приклад: «Грушевський і Винниченко не сприймали Петлюру як видатну постать й інтелектуала. Не вважав його за політика Павло Скоропадський. Але саме Симон Васильович, як ніхто з тогочасного українського політикуму, розумів величезну небезпеку большевизму для УНР. До своєї трагічної загибелі Петлюра невпинно боровся за самостійність України, припускаючись при цьому помилок і прорахунків». Відтак Олег К. Романчук переконливо стверджує: «Момент істини» настане лише за умови постійного тиску громадськості, якщо парламентарії усвідомлять неможливість утримувати суспільство-пружину в стисненому/деформованому стані» («Перезаснування України. І на те нема ради», 2019).

Збірка думання, діяння, любові«Не бійсь. Не зра­джуй. Не мовчи» О. К. Романчука – публіцистична збірка глибокої інтелектуальної наснаги, думання, діяння й любові. Любові до свого народу, до своєї Батьківщини. Це направду фундаментальна праця, яка виконує патріотичну місію в обороні Української держави, словом, як багнетом, боронить її та надихає до перемоги над ворогом.

Отож, за автором, не біймося, не зраджуймо й не мовчімо, і все в нас налагодиться!

Книга Олега К. Романчука заслуговує бути відзначеною 2022 року Національною премією України імені Тараса Шевченка у номінації «Публіцистика, журналістика».

 

Володимир ТАРАСЮК,
доцент катедри журналістики
Ужгородського національного університету,
член Національної спілки журналістів України
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.