Слово, що тримає фронт

Донині не втратив актуальності по-військовому чіткий відгук Олександра Скіпальського, генерал-лейтенанта у відставці,  у 1992–1997 роках начальника Головного управління розвідки Міноборони, почесного голови Спілки офіцерів України на майже 1000-сторінкову збірку публіцистики О.Романчука «У пошуках універсуму», яка побачила світ 2011 року: «Тут сконцентровано матеріали щирі, відкриті, які пропущені через душу і серце…»

Своєрідним підтвердженням незгасимого професіоналізму, високої публіцистичної майстерності автора є рецензія Володимира Огризка, Надзвичайного і Повноважного Посла України, міністра закордонних справ України (2007–2009) на книгу воєнної публіцистики О.Романчука «Не бійсь. Не зраджуй. Не мовчи», оприлюдненої цьогоріч у науковому журналі «Український інформаційний простір» (число 15, сс. 216–2019) під заголовком «Про публіцистику воєнного часу». Зацитую лише кілька фрагментів із цього фахового аналізу: «Викрити справжні цілі росії є, за автором, завданням думаючої частини суспільства. Але не тільки. Мова має йти і про державу, ї ї здатність протистояти ворогові в усіх суспільних сферах»… «Непрофесіоналізм та безмежна жадоба до грошей часто обеззброює владу перед лицем російської агресії. Тоді годі сподіватися на розумні принципові державницькі рішення. Тоді маємо неоковирні компроміси, які заганяють нашу країну в професійно розставлені ворогом пастки. Тоді імітуємо боротьбу з корупцією, олігархами, заплющуємо очі на відверті злочини й переслідуємо ні в чому не винних, роками не можемо поставити на місце знавіснілих від безкарності суддів. Своїми статтями автор протестує проти такого стану речей і робить це публічно й гостро».

У проєкті О.Романчука «Публіцистика воєнної доби на електронних шпальтах «Універсуму» і «Главкому» (2022–2025 рр.)», предствленого Спілкою офіцерів України на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2026 року, уміщені статті автора, написані в умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну. Вони яскраво демонструють важливість державницького, мілітарного та інформаційно-безпекового контенту для публіцистики. Автор особливу увагу приділяє аналізу військової проблематики як домінантного чинника утвердження Української держави, професійно висвітлює небезпеки гібридної війни росії проти України, загрози поширення наративу «рускава» а фактично московитьского «міра».

Слід згадати й численні статті О.Романчука, оприлюдені на сайтах Незалежний Медіа Форум, Радіо Свобода, «Української літературної газети», які підтверджують державницьку позицію автора.

Про вагомий публіцистічний доробок О.Романчука свідчать численні нагороди: премія імені Івана Багряного (2008 р., «за значний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства»), Міжнародна літературна премія імені Дмитра Нитченка (2009 р.).  Своєю чергою, навчальний посібник «Системний аналіз у журналістиці» (2008) і збірка публіцистики «Перезаснування України» (2013) відзначені преміями Фундації Українського вільного університету. О.Романчук отримав і премію імені В’ячеслава Чорновола (2012 р., за книжку публіцистики «У пошуках універсуму»), премію імені І. Франка Держкомтелерадіо України у галузі інформаційної діяльності (2019 року), премію імені С. Бандери (2022) Львовської обласної ради і премію В. Чорновола (2022) Держкомтелерадіо України.

Ураховуючи значний особистий внесок у становлення якісної української преси, зокрема публіцистики, Олег (Костянтинович) Романчук заслуговує бути відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка 2026 року за проєкт «Публіцистика воєнної доби на електронних шпальтах «Універсуму» і «Главкому» (2022–2025 рр.)».