Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Майбутні медійники УжНУ зустрілися з ветеранами війн в Афганістані та на Донбасі

Шана всім, хто боровся і бореться за мирне небо над нашими головами!

0 64
Як казав Горацій, війни прокляті матерями. Скільки ж героїв – чиїхось синів, батьків, дідусів – загинуло за майбутній мир? Скільки доблесних хлопців не боялися граду куль і билися за життя? Усі війни, що пережила планета й наша земля зокрема, залишаються в пам’яті. Днями в Україні згадували кілька важливих подій: 31-у річницю виведення військ з Афганістану, роковини боїв за Дебальцево, День Героїв Небесної Сотні.
Володимир Тарасюк
Володимир Тарасюк

Саме цих подій стосувалося перше у 2020 році засідання пресклубу молодого журналіста «Медіаперспективи». Куратор заходу, доцент кафедри журналістики Володимир Тарасюк процитував кілька рядків з «Балади про добровольця» Володимира Пішка, згадав про трагічні події, які пов’язані з війнами та представив гостей: учасника афганської війни, заступника голови Ужгородського відділення Всеукраїнської організації «Асоціація «Афганці» Чорнобиля» Ігоря Мельника та учасника боїв під Іловайськом, керівника Спілки учасників бойових дій «Об’єднані війною», члена Ради ветеранів України Миколу Марчишака.

Ігор Мельник
Ігор Мельник

Насамперед до присутніх звернувся Ігор Мельник: «Тут, бачу, більше дівчат… Хочу нагадати ваше найголовніше завдання: виховати в наступних поколінь любов до Батьківщини, віру в добре майбутнє. Адже війна – це найжахливіше, що взагалі може бути на землі. Всі війни починають політики, але участь у них беруть прості хлопці, ім’я яких – солдати. Була держава, була присяга – і вони виконували ту присягу, не важливо, яка вона була – радянська чи інша. Солдата, який узяв зброю з обов’язку, ніхто не має ні в чому звинувачувати. Перед ним можна тільки схилити голову і сказати: «Дякую, ветеране!». Минуло вже багато років, а я досі пам’ятаю все: дорогу від Тургунді до Кандагара, кожен кілометр, кожну плиту. Це все настільки врізалося в пам’ять…Такі моменти не можна забути».

Відтак студенти ставили багато питань, цікавилися перебігом війни, подумки поринали в той світ, дізнавалися про життя «до» і «після».

Микола Марчишак
Микола Марчишак

Не менш трагічні події згадував Микола Марчишак: «2014 року, коли почалася перша хвиля мобілізації, у мій 23-й день народження приїхали запросити у військкомат для звірки документів. Я тоді вже розумів, що відбувається, і був до цього готовий. Наступного дня я був мобілізований до 51-ї окремої механізованої бригади. Невдовзі ми вирушили на Схід, там якраз починалися перші бої, з’являлися перші загиблі. Через кілька днів, 18 травня, у нашій батальйонно-тактичній групі загинуло 18 хлопців, 31 було поранено під Волновахою. З кількома з них, я жив у наметі до тих боїв. Саме тоді я усвідомив, шо це справді війна».

Юні журналісти розпитували про події, які довелося пережити молодому ветерану, про бої, в яких пощастило вижити. На жаль, час був обмежений і багато запитань так і не пролунало.

Володимир Тарасюк подякував гостям за відчайдушність на полі бою та за цікаву бесіду зі студентами. Насамкінець запросив усіх присутніх до спільного з героями фото.

Дякуємо всім, хто боровся і бореться за мирне небо над нашими головами!

Вікторія Кенідра

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.