«Письменник, мандрівник, грішник» завітав на зустріч зі студентами

Саме так Андрій описав себе в соціальній мережі «Інстаграм». Тому перше питання, яке поставила модераторка творчої зустрічі Ірина Микулин, і стосувалося цих характеристик: «Чому такі 3 асоціації пов’язуєш із собою?».

«Треба було написати коротко, але щоб і не геть банально. Я не можу писати – письменник, перекладач, есеїст. Моя найкраща біографія є у «Карбіді». Тут написано: «Рибалка, грішник, балканіст. Написав і переклав кілька книжок, об’їздив 30 країн (уже 39), але найбільше любить спати до обіду і заїдати пекучу сливовицю барбарисовим льодяником. Живе у всій Центральній Європі, та найчастіше заряджає свої ґаджети і пере речі в Ужгороді. Несудимий, неодружений, небагатодітний, одне слово, – ледачий», – відповів Андрій.

Як зізнається письменник, якийсь час він провів за ґратами, але каже, що це було романтично і водночас страшно.

«Коли була Помаранчева революція, я вже був студентом. То були часи мітингів, страйків. Після цього я займався у той чи інший спосіб громадською активністю, очолював студентський парламент. Це стало моїм щоденним заняттям. І тому через два роки після нашої успішної революції мене запросили як спостерігача на президентські вибори до Білорусі. Там я допомагав громадсько-політичному руху «Молодий фронт» створювати наметове містечко, розподіляти ролі. Тоді на центральній площі під час революції всіх забрали до в’язниці. Просидів там 15 діб…» – розповідає автор.

Також Андрій Любка розповів, чому з-поміж Вроцлава, Києва, Виноградова обрав для життя Ужгород: «Мені подобається мале місто, спокійним ритм, географічне розташування. Тут добра кава, і я багато кого знаю. Це, мабуть, найбільш моє місто».

Про навчання на філфаку розповідає, що був приємно здивований, скільки на факультеті дівчат. Потрапивши на філологічний, почувався досить комфортно. Хлопців було тільки троє, і дівчата в якийсь момент перестали сприймати їх як протилежну стать, могли поспілкуватися на різні теми, як із подружками. Звичайно, не обійшлося без університетського кохання, яке, за словами Андрія, було не тільки до студентки філфаку. Додав, що майже все студентське життя провів у гуртожитку. Завжди залишався в ньому на свята, бо тоді мало людей. Проте коли було гучно та багатолюдно, теж полюбляв.

Така лірична тема стала поштовхом до обговорення безпосередньо творчості гостя. Зокрема, він розповів, що письменник завжди змальовує тих людей, яких знає. Адже треба бачити когось перед очима, коли пишеш книжку. Найчастіше образи персонажів своїх текстів Андрій «списує» з відомих людей або зі знайомих. До зовнішності додає манеру розмови та певні риси інших людей, з котрими автор стикався, наприклад, на якомусь святі. Для того, щоб не сплутати, як виглядають герої, письменник має картки, де описує їх.

Серед головних мотивів літератури для Андрія Любки – смерть і кохання. Додає, що в його творах немає багато смертей. Хіба у «Кіллері». А описує здебільшого Ужгород, бо добре знає його – важко писати про ті міста, у яких він не бував. Творячи роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан», Андрій невипадково обирав для впізнаваності офіси, вулиці, будівлі – тоді читач повірить в історію.

Зізнається, що завжди хотів бути письменником, але не знав, що це може бути роботою. Думав, письменник приходить додому, сідає і пише. Тільки після видання своєї 4-ї чи 5-ї книжки зрозумів, що з цього можна жити. Коли книжки романіста стали перекладати різними мовами, а самого Андрія запрошувати на різноманітні фестивалі, творчі зустрічі, утвердився в думці, що таки може бути письменником.

«Крім цього, пишу колумністику. Але це не моя внутрішня потреба. Просто знаю, що мені до півночі треба здати текст на 3,5 тисяч знаків із пробілами. У мене немає тем, бо пишу вже 7 років. Все, про що міг написати, написав. Складно встигати на різні боки, але це є частиною роботи, адже книжка виходить раз на рік, півтора чи два роки, а написання колонок – регулярні гроші. Це для того, щоб жити творчим життям», – розповідає гість.

По секрету: якщо хочете дістати відповідь від Андрія на емейл, то краще писати після 14-ї години, адже, за його словами, до цього часу він інтелектуально не функціонує. Період від 8-ї до першої години ночі вважає найкращим.

Також літератор проанонсував свою наступну книжку, котра вийде у вересні. Хоч не написав ще жодного слова, але хоче створити щось невеличке і смішне. То буде іронічний, чи й саркастичний, гедоністичний роман. Його події теж розгортатимуться в Ужгороді.

«У мене є герої, розвиток подій, ситуації, початок… Але поки я не вигадав першого речення. Хочеться, щоб воно було, як водоспад. Коли щось напишу, то читаю вголос. Я хочу почути приємну для вуха мелодію», – додає романіст.

За час творчої зустрічі студенти дізналися й про багато іншого, мали можливість поставити свої питання й почути уривки з творів Андрія Любки.