Географи УжНУ мандрували Міжгірщиною
Помилувалися красою водоспаду Шипіт, навідали бурих ведмедів, покаталися на озері Синевир, завітали в «Старе село» у Колочаві
Першою зупинкою мандрівників став водоспад Шипіт на північних схилах полонини Боржави. Далі ужнівці взяли курс на озеро Синевир, але по дорозі ще завітали до реабілітаційного центру для бурих ведмедів, котрі постраждали від жорстокості людей, будучи для них розвагою та засобом для отримання коштів.
Тож черговий пункт подорожі – найбільше озеро українських Карпат Синевир. Там географи познайомилися з місцевим жителем, який покатав їх на плоту по озеру і розповів про його історію. Озеро утворилося в результаті потужного зсуву, спричиненого землетрусом близько 10 тисяч років тому. На висоті 989 м гірські кам’янисті породи стали на шляху швидкого струмка, утворивши греблю і повністю перегородили вузьку долину. Улоговина, що при цьому виникла, заповнилася водою трьох гірських струмків.
Є ще одна історія створення природного дива, точніше легенда. Згідно з нею мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого – простого верховинського пастуха Вира, – за наказом графа, було вбито кам’яною брилою за його жебрацьке походження.
Відтак маршрут проліг до біобази Ужгородського національного університету в селі Колочаві, де вечірні посиденьки біля вогнища й невимушені розмови ще більше зблизили студентів.
А зранку мандрівники відвідали перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті – «Старе село», що розмістився між синіми хвилями річки Колочави та вічнозеленим масивом Чертежика. На його території відтворене село стародавньої Верховини з колочавських експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів. Нині «Старе село» налічує понад два десятки різних будівель і допоміжних споруд.
Після екскурсій, сповнені вражень та емоцій, студенти поверталися додому, милуючись із вікон автобуса красою осінніх Карпат.
Студенти та викладачі географічного факультету висловлюють удячність народному депутатові України Робертові Горвату за сприяння у поїздці, старшому викладачу Борису Жулканичу – за організацію чудової мандрівки, а працівникам біобази УжНУ в Колочаві – за теплий прийом і належні умови проживання.
