Частина таких закладів викликає відчуття розчарування й нудьги, однак цього ніяк не скажеш про згаданий “дім муз”: масштабні експозиції, оригінальні знахідки, вдалі антропологічні реконструкції – усе для того, щоб зацікавити людей, котрі професійно вивчають історію. Студенти пройшли всі виставки і навіть встигли записати в книгу історії відвідувань музею розгорнуту версію власної подяки співробітникам за їхню працю.
Субота стартувала не менш цікаво. Перед мандрівниками постав густий ліс, якому, здавалося, нема кінця-краю. Було важко уявити, що через годину в цій дубовій гущавині розпочнеться масштабне дійство, рівного якому немає в усій Словаччині. Сотні людей з сьомої ранку розпочали рух до гірських окраїн села Бойни, щоб відвідати історичний фестиваль «Кирило-мефодіївські славності». Серед натовпу можна було легко вирізнити обличчя українських студентів та їх керівника Ігоря Прохненка – веселі, енергійні та завжди готові до нових вражень.
Саме свято протікало в атмосфері абсолютного занурення в IX століття, тому юні археологи переодягнулися у відповідний цьому періоду одяг та військове спорядження. За програмою, фестиваль розпочинався із вступного слова реконструкторів, відтак – лицарських боїв.
Студенти УжНУ, як одні з найважливіших гостей, зайняли місця першого ряду та з величезним зацікавленням спостерігали за дійством. Свято розпочалося – і далі його вже було не спинити. За боями прийшла черга лекцій, одну з яких провів наш колега і друг, відомий словацький археолог Карол Пієта. Ішлося про повсякдення слов’ян, котрі мешкали на Бойнянському городищі.
Паралельно з їжею духовною студенти мали змогу насолодитися й місцевою кухнею, широко представленою на майданчику для розваг.
Ближче до вечора фестиваль осяявся звуками виступу місцевого словацького хору, котрий надзвичайно майстерно відтворив середньовічні мелодії. Покидати такі урочистості було досить важко, однак попереду на молодь чекав продуктивний ранок неділі.
Про Нітру можна без перебільшення сказати, що це місто, котре задля повного осягнення варто відкривати для себе двічі, а можливо, й тричі. Під час археологічної практики студенти встигли побувати тут вже не раз, однак симпатичний варош не обходився самим історичним центром, тож на юнаків та дівчат чекало багато приємних сюрпризів.
Загалом, цю подорож можна було б назвати «поїздкою околицями». Саме слово ”околиця” звучить дещо принизливо, щоправда, лише до того моменту, доки ви не побачите романський костел Архангела Михаїла, побудований у XI столітті на одній із нітрянських скель. З висоти цього популярного туристичного об’єкта відкриваються такі панорами, про які важко забути навіть через десятки років: абсолютно ідеальні пшеничні поля; далека і в той же час близька Нітра; довколишні симпатичні гори, які є найбільш західним початком Карпат.
До того ж довкола відпочивали надзвичайно привітні й доброзичливі люди, котрі завжди готові допомогти. Серед них виявився словацький археолог і просто хороший друг Петер Беднар. Саме завдяки йому студенти змогли побачити унікальну архітектурну пам’ятку раннього середньовіччя.
Однак не самими костелами славне місто Нітра. Схід сонця студенти зустрічали на локації Кальварія, про яку, крім місцевих жителів, майже ніхто не знає. Мало де можна знайти настільки прекрасні місцини. Паралельно молодь відвідала ще й так звану Кирило-Мефодіївську цесту: дорогу, по якій, імовірно, рухалися брати-греки – творці слов’янського алфавіту. Сама вона проходила під горою Зобор, звідки відкриваються надзвичайні види на місто та сусідні з ним населені пункти. Варто згадати й про те, що історики встигли побувати на місцевому історичному фестивалі у нітрянському скансені, до котрого молодь щиро запросив директор Інституту археології Словацької академії наук Матей Рутткаї.
Найбільш активна частина експедиційної групи в цей самий час встигла відвідати ще й інші прекрасні куточки Європи, зокрема замок у місті Бойнице. Археологам пощастило, адже в неділю у цій фортеці був День відкритих дверей – тож вхід до граду став абсолютно безкоштовним. Гострі шпилі, романтичний вигляд, озеро з лебедями поряд – для такого навіть Байрон або Шеллі не поскупилися б виділити декілька віршів-присвят, бо місце справді було просто переповнене гіперпозитивною енергетикою.
Насамкінець варто знову наголосити на добре відомій істині: там, де з’являється група практикантів з Ігорем Прохненком ніколи не буде сумно або нудно. Тільки найкраще та найцікавіше для студентів, котрі є майбутнім української науки!