Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Коли прожите стає книгою: Петро Часто відзначив 80-ліття презентацією мемуарів

Здоров’я Вам, Петре Івановичу, і тим, кого любите, сил та наснаги далі займатися улюбленою працею, і нехай у Ваших садах завжди променіє сонечко й буде кому зібрати врожай!

0 139

24 червня журналіст і письменник, закарпатський американець Петро Часто відсвяткував поважний ювілей – 80 років. За плечима – не лише багатий життєвий досвід, а й написання 15 публіцистичних і 3 художніх книг, майже тридцятирічна робота автором і редактором у найстаршій у світі американській українськомовній газеті «Свобода» та 20 років роботи упорядником і редактором календаря-щорічника, що його видає Український народний союз Америки.
 Олександр Гаврош
Олександр Гаврош

День народження, який, до слова, відсвяткував з дружиною Любою в Ужгороді, ювіляр зустрів новим літературним здобутком – у видавництві «Тімпані» побачила світ його книга-спогад «Незабудки з покинутих садів». Офіційно презентували видання у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка. Захід зібрав друзів Петра Івановича, журналістів, письменників, науковців.

Модерував презентацію журналіст, письменник Олександр Гаврош, який коротко розповів про життєвий шлях автора книги, зазначивши, що саме на Закарпатті, де ювіляр прожив 25 років, відбулося його становлення як особистості, тут народилися його діти, тут став літератором. Також зауважив: «За кордоном Петро Іванович не загубився, а залишився у професії, ставши чільною постаттю української журналістики Америки. Це дуже талановита людина, і книга, яка нині нас зібрала, – підтвердження цього. Видання унікальне, адже саме спогадів закарпатській літературі дуже бракує». Відтак пан Олександр презентував присутнім біобібліографічний покажчик «Петро Часто: між Україною та Америкою», виданий ЗОУНБ ім. Потушняка у серії «Закарпатська публіцистика в іменах: бібліографія».

Петро Часто
Петро Часто

Сам Петро Іванович небагатослівний. «Я написав «Незабудки…», бо почув за собою тягар років. У книзі – головні події мого життя, те, до чого душа резонувала найбільше. Розповідь хронологічна: від споминів дитинства і до нині. Ці спогади я писав якнайпростіше: не заглиблюючись у тему життя як школи для душі, без розповідей про душевні муки, без ревізії уявлень та опису того, як важко вони ревізуються, щоб стати глибшою істиною.

Знаєте, спогади цікаві тим, що неможливо згадати своє життя без інших людей. Життя людей, яких зустрічаємо, так тісно переплітаються з нашим, що стають невіддільні. Це мене захоплює і дивує. Я не знаю, що б міг написати, якби біля мене не було тих багатьох неймовірних, часто унікальних людей, про яких розповідаю у книзі. Сподіваюся, мої спомини знайдуть відгук у читачів», – поділився Петро Часто.

Іван Сенько
Іван Сенько

Відтак ділилися враженнями від видання гості ювіляра. Закарпатський фольклорист та етнограф Іван Сенько закцентував увагу на символічності назви: «Сад, ще з біблійних часів, – це центр Усесвіту. Вигнані з раю, люди з покоління в покоління щоразу мусили закладати новий сад, і так аж до наших днів. Петро Іванович вимушено неодноразово покидав свій сад, але він плодоносить, радує інших. А незабудка, яка має 5 пелюстків, з давніх часів символізує людину і, за міфами, наказує пам’ятати себе, своє коріння й Бога. Так я тлумачу назву. Також відзначу художнє оформлення обкладинки Миколою Дем’яном: ілюстрація дуже продумана. Зміст і форма у цій книзі відповідають одне одному».

Павло Федака
Павло Федака

Очільник крайового товариства «Просвіта», історик Павло Федака відзначив, що «Незабудки…» – історія дуже глибока, повчальна і цінна для наступних поколінь, адже розповідає про життя не лише Петра Часта, його сім’ї, а й про знакових українців, з якими зводила доля автора, зокрема про М. Бабидорича, Л. Годованого, Д. Федаку, В. Шандора, М. Шпонтака, Ю. Химинця, поета Зореслава, Л. Волянську, З. Снилика, О. Кузьмович, О. Січинську та багато інших. «Петро Іванович – визначна особистість, яка зробила себе сама, завдяки розуму і таланту. Він неперевершений публіцист. Мало хто вміє так розповідати, тонко передавати людей, як він. За це йому велика вдячність».

Спробою духовної реконструкції минулого називає книгу професор УжНУ Сергій Федака. Каже, з нетерпінням чекав на її видання, адже мемуарний твір – це документ епохи, і сприймається істориком спрагло. «Книга дуже цікава та інформаційно насичена. Закарпаття 60–70 рр. постає перед читачем панорамно, широко. За це уклін Петру Івановичу. Також цікаві спроби автора згадати свої психологічні стани, переживання у той чи інший момент життя. Тож буду чекати на другу, доповнену редакцію мемуарів автора», – поділився враженнями Сергій Дмитрович.

Василь Густі
Василь Густі

Одну з основних християнських чеснот – вдячність – відзначив для себе у мемуарах письменник Василь Густі: «Мене вразила велика вдячність автора, з якою він розповідає про всі події свого життя і людей, з якими зводила його доля. Він дякує кожному герою своїх спогадів, для кожного знаходить призначені лише для нього слова. Книга буквально просякнута подякою. Загалом, розповіді про цих великих українців дуже цінні для нас, їхніх рідних, адже це були люди цікавої, але нелегкої долі.

Для мене презентовані спогади – книга, яка закликає до роздумів, дій, єдності, пам’яті. Хочеться, щоб сади не були покинуті: аби не забувалося минуле, бо, хоч яким воно було, воно НАШЕ. Тому важливо його пам’ятати. Про таке  думалося, коли я перебирав оті золоті крупинки пам’яті пана Петра. На мою думку, це одна з найкращих книг в українській мемуаристиці».

Галина Шумицька
Галина Шумицька

Деканеса філологічного факультету Галина Шумицька розповіла, що вважає Петра Івановича глибоким філософом і є прихильницею його творчої манери, зокрема синтаксису, тому читає книги автора повільно, насолоджуючись. Щодо «Незабудок з покинутих садів», то пані Галина відзначила, що вже сама назва їй дуже зрезонувала: «Тема покинутих садів дуже близька моїй родині, яку теж, як і родину пана Петра, після війни депортували. Треба було закладати новий сад. Пам’ятаю, як бабця сиділа зі мною на порозі нашого будинку і, дивлячись кудись на захід, казала, що хоче туди, додому. Та й прадід помер зі словами «Не забувайте…» на устах. Тому ця книга, думки, що звучать сьогодні, глибоко відгукуються у мені, зачіпають дуже особистісні речі».

Влучність і поетичність назви відзначила і педагогиня, письменниця Олена Пекар, яка вважає видання не просто цікавим, бо веде читача у мандри життям іншої людини, а й дуже корисним – книга-спогад може бути додатковою літературою для вивчення історії як молодим поколінням, так і старшим.

Люба Дмитришин-Часто
Люба Дмитришин-Часто

Крім обговорення презентованих мемуарів, поговорили і про письменницьку роботу дружини Люби Дмитришин-Часто, зокрема про документальну повість «Українська мати». Пані Люба розповіла, що матеріалом для повісті став її особистий щоденник, записи в якому вона вела кожного дня. Письменниця порадила робити такі нотатки всім журналістам – лише так можна згодом точно відтворити свої думки і почуття.

Відтак Петро Часто подякував усім присутнім за увагу та добрі слова, що пролунали про нього та його книгу.

Завершили презентацію спільним фото на пам’ять.

Редакція Медіацентру також щиро вітає Петра Івановича з ювілеєм! Здоров’я Вам і тим, кого любите, сил та наснаги надалі займатися улюбленою працею. Нехай у Ваших садах завжди буде сонячно і буде кому зібрати врожай! Многая літ!

Галина Кришінець,
фото ЗОУНБ ім. Ф. Потушняка

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.