Петро Часто: «В Америці кропива не росте…»

Пан Часто, котрий тривалий час мешкав і працював на Закарпатті, приїхав до нашого краю, аби провести тут ціле літо. А до наймолодшого покоління медійників навідався якомога скоріше, доки їх ще можна застати в навчальних аудиторіях. Ідучи до університету, мав намір «більше слухати, ніж відповідати», утім зустріч відбувалася у вигляді доволі жвавого спілкування.

«Живучи тут, я думав, що знаю Америку. Коли переїхав, то зіткнувся з абсолютно іншою культурою, яку з часом почав розуміти і поважати. Не завжди сприймаю негативні відгуки земляків щодо країни, у якій нині живу: як можна говорити щось про те, чого ніколи не бачив?» ― такими словами почав свою оповідь гість. Коротко розказавши слухачам про нинішній політичний устрій в Америці, висловив власне ставлення до принципів двох панівних партій США. Зокрема, відзначив, що республіканці відстоюють традиційні цінності, які близькі й українцям, – покладатися на себе й на Бога. Демократи ж близькі передусім молодому поколінню з дещо іншими орієнтирами, іншими поглядами на світ. Вважає, що більш проукраїнською є політика республіканців.

Відтак гостя просто засипали запитаннями. Ішлося про всяке: його бачення сучасних подій в Україні, думки діаспори та американців загалом щодо Майдану й постмайданних перипетій, зокрема війни на Сході, й інформаційної в тому числі, не оминули й постаті самого Петра Часта в медіасфері та багато іншого. 

Говорячи про українців Америки, Петро Іванович запевнив, що наша діаспора дуже самоорганізована, має розгалужену інфраструктуру духовних та культурно-освітніх закладів, банківських установ, що є феноменом. Тамтешні наші одноплеменці болісно сприймають критику в бік України, але довіряють англомовним інформаційним ресурсам і намагаються бути об’єктивними, не перебільшуючи й не применшуючи складнощів.

Стосовно російського впливу на формування громадської думки в Америці, то, на думку Петра Часта, можна впевнено казати, що він незначний: журналістика в цій державі дотримується ізоляціонізму, медійники намагаються бути чесними у відтворенні подій. Згадує, що під час Майдану видання «New York Times» щодня публікувало злободенні фотографії. До слова, новини про Україну сам редактор «Свободи» дізнається насамперед з «Української правди» та «Українського тижня».

Студентам цікаво було дізнатися, чи не перейняв їхній гість якихось американських традицій, адже живе за кордоном із 90-х років. Каже, не надто. Хоч дали про себе знати родинні зв’язки: чоловік доньки є аргентинцем, ознайомлює українську сім’ю зі своїми національними традиціями. За Батьківщиною сумує й американцем себе не відчуває. «Приїжджаю сюди – радію навіть кропиві, що виткнулася десь на узбіччі. В Америці кропива не росте…» – трошечки ностальгує Петро Іванович. Каже, онуки ніколи не були в Україні, проте дуже сподівається, що ближчими роками вдасться їх сюди привезти. Тішить його те, що охоче вивчають мову дідів-прадідів.

У середовищі журналістів-початківців не зміг оминути багаторічний редактор «Свободи» і питань про своє минуле в сфері медіа. Згадав час у газеті «Закарпатська правда», котра цьогоріч відзначила своє 95-річчя. Саме там познайомився з багатьма знаковими журналістами нашого краю, там зустрів свою майбутню дружину. Пригадав і роки роботи у книжковому видавництві «Карпати», а також як створив і був редактором нової газети «XXI вік», яка, втім, проіснувала дуже недовго. Як переїхав через сімейні обставини – рятувати хвору донечку – до Америки. І ось Петро Часто у «Свободі» (тоді ще щоденній газеті Українського народного союзу – найстаршому часописі української діаспори в США), де трудиться й донині. І тут, на Батьківщині, працює – Інтернет-бо дає таку змогу.

Ділячись досвідом, запевняє, що якихось особливих казусів у своїй журналістсько-редакторській практиці не пригадує. Адже до матеріалів, особливо до інтерв’ю, нарисів, завжди ретельно готувався. Петро Іванович свідомий того, що традиції американської й української преси значно різняться: у нас без емоцій, вияву особистісного ставлення – ніяк, а за океаном такий стиль сприймають за нав’язування читачеві поглядів автора. На запитання, чи відчуває нині газета «Свобода» конкуренцію через поширення інтернет-медіа, жартує: «Не знаю, чи читають, але передплачують ☺ ».

Які рекомендації дав пан Часто молодим журналістам? Дотримуватися елементарних вимог до тексту, а в своїх матеріалах відповідати бодай на три головні питання: що, де, коли.

Зустріч виявилася дуже інформативною й плідною, адже допомогла студентам бодай трохи уявити собі світ американських медіа зсередини й порівняти його зі своїм, українським.