Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Можливості для вчених-переселенців в УжНУ: міжнародні проєкти, студентська мобільність, навчальна база

Учасники зустрічі запропонували організувати в Ужгороді центр переселенців-науковців – для швидкої координації і допомоги

0 180
Науковці з Києва, Чернігова, Харкова, що рятуються від війни і нині проживають у студмістечку УжНУ, ініціювали круглий стіл «Війна в Україні: вчені допомагають вченим». Спілкувалися 19 квітня у приміщенні наукової бібліотеки Українсько-угорського науково-навчального інституту – про міжнародні проєкти, навчальний процес, побутові питання.

В Ужгороді сьогодні проживає близько півтори сотні науково-педагогічних працівників із різних областей України. Понад 30 із них – викладачі Чернігівської політехніки, яким надали прихисток у студмістечку. Звідси щодня проводять онлайн-заняття, наради. Варто зазначити, що співпраця між Чернігівським і Ужгородським університетами закріплена й спеціальною угодою, яку підписали ректори 12 квітня. Утім значно більшу роль відіграє звичайне людське ставлення, допомога, котру змогли надати в УжНУ не тільки чернігівцям, а й науковцям інших вишів, що постраждали від війни.

Зліва направо: Роберт Натрошвілі, Олександр Шпеник, Володимир Базилевич
Зліва направо: Роберт Натрошвілі, Олександр Шпеник, Володимир Базилевич

Про варіанти співпраці вченим розповів директор навчального інституту Українсько-угорського навчально-наукового інституту Олександр Шпеник: «Важливо, щоб науковець міг займатися наукою. Ми можемо запропонувати допомогу з міжнародними проєктами, а також матеріально-технічну базу – надати в користування наші лабораторії й потужності угорських колег. Напередодні зустрічі я поспілкувався з Генеральним консулом й дістав підтвердження, що консульство готове максимально підтримувати університети. Це можуть бути не тільки консульські послуги, а й організація наукової роботи, навчального процесу. Тому прошу розповідати своїм колегам, студентам про можливості співпраці й пропоную переходити до конкретних проєктів».

Ініціював зустріч з переселенцями та модерував її Роберт Натрошвілі, проректор з міжнародних зв’язків Київського університету туризму, економіки та права. Грузин за національністю, він понад 40 років проживає в Україні. Сьогодні щиро захоплюється мужністю й звитягою українців і хоче жити в цій державі, хоч має можливості виїзду й за кордон. «Я дуже вдячний керівництву університету за те, що мене прийняли як рідного. Перебуваю тут із 22 березня. Дізнався, що зі мною в гуртожитку проживає майже вся Чернігівська політехніка. Вирішив зібрати робочу групу для з’ясування важливих питань, допомоги, обміну інформацією та щоб науковці могли сказати своє слово. Думаю, кожен колега погодиться зі мною, що ми є частиною України, частиною цієї війни. Наші солдати воюють за всіх нас. Ми не можемо залишатися осторонь. Знаю, що у вашому університеті видають Науковий вісник. Як мінімум, хотів би попросити дозволу на публікацію, щоб проаналізувати у статті економічні наслідки війни, бо що буде завтра – ніхто не знає».

Справа наліво: Анатолій Сатюков, Павло Бівійко (доц. НУ "Чернігівська політехніка"), Людмила Базилевич, Галина Омельченко
Справа наліво: Анатолій Сатюков, Павло Бівійко (доц. НУ “Чернігівська політехніка”), Людмила Базилевич, Галина Омельченко

Під час зустрічі переселенці дякували університету за дуже теплий прийом. У четвертому гуртожитку умовами задоволені й приємно здивовані ставленням працівників, загалом усіх небайдужих. Так, Анатолій Сатюков, доцент Національного університету «Чернігівська політехніка», зауважує: «В УжНУ умови чудові як для того стану, в якому ми опинилися. Про таке можна лише мріяти. Ставлення до нас, я вважаю, просто чудове. Крім подяки вашому керівництву, мені немає що додати. Наш університет розбитий майже повністю. Наше місто наполовину розбите. Основна проблема тепер – знайти студентів, у яких є нормальний інтернет. Ми надсилаємо готові лекції тим, хто не може долучитися. Хто залишився в місті – допомагає прибирати територію університету».

Науково-педагогічні працівники і студенти Чернігівської політехінки сповна пізнали лихо війни, більше двох десятків днів провели в місті, яке обстрілювали. «Ми виїхали не з перших днів, а після великих бомбардувань. Пережили дуже багато. Коли над тобою літаки й метрів за 500 від дому вже падають бомби, повірте, це дуже страшно… Ми навчилися жити одним днем. Збиралися за 10 хв. Взяли найважливіше. Війна – це страшно. Це кров, сльози, смерть…  Вмирали діти, яких ми знали, які були в нас у гостях… Не було змоги не те що попрощатися – поховати близьких людей. Я думаю, що ці втрати ніколи не вгамуються в наших серцях. Я християнка, але мені не шкода тих, хто виконує злочинні накази», – розповіла Людмила Базилевич, начальник навчального відділу НУ «Чернігівська політехніка».

Можливості для вчених-переселенців в УжНУ: міжнародні проєкти, студентська мобільність, навчальна базаПід час евакуації університетським працівникам удалося вивезти основні сервери, важливі для роботи. Це було непросто, тож вирішили в майбутньому поступово відмовлятися від «заліза», тепер переводять сервіси на хостинги, у «хмару», щоб можна було легко й мобільно пересувати їх. «Вся інфраструктура університету, зокрема наш корпус, постраждали. Були випадки мародерства. Сьогодні працює фонд підтримки вишу. Ми почали записувати онлайн-лекції. Самі збираємо гроші, почали відбудовувати університет. Щодо побуту в Ужгороді скажу так: не прикольно жити, коли єдине завдання на день – вижити. Тому тепер радо вирішуємо побутові проблеми, якщо вони виникають. Велика подяка Ужгородському університету, що прихистив нас», – зазначив Володимир Базилевич, завідувач кафедри інформаційних та комп’ютерних систем НУ «Чернігівська політехніка».

Якщо чернігівцям вдалося налагодити навчальний процес в евакуації, то в харків’ян ситуація трохи інша. Галина Омельченко, кандидат наук, доцент кафедри туризму Харківського державного біотехнологічного університету, зазначає, що навчання в онлайн-форматі розпочали з 14 березня, але її пара іноді починається й завершується на етапі переклички. Інтернет дуже поганий, а то його й узагалі не мають студенти, що перебувають у тій частині області, яка тимчасово в окупації. Пані Галину дуже цікава пропозиція Олександра Шпеника про закордонну мобільність для молоді. Тож пообіцяла поширити інформацію своїм колегам і студентам.

Наприкінці зустрічі до обговорення долучився Ласло Зубанич, завідувач кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції Українсько-угорського навчально-наукового інституту. Він розповів науковцям про підрозділ і провів невелику екскурсію ним. Зазначив, що деякі студенти тепер перебувають за кордоном і можуть допомогти з логістикою молоді інших українських вишів, яка планує виїжджати.

Круглий стіл про нагальні питання допомоги науковцям і їхнім університетам завершився на позитивній ноті. Вчені переконані, що в таких непростих умовах насправді з’явилися нові можливості для інтеграції. Учасники зустрічі запропонували організувати в Ужгороді центр переселенців-науковців – для швидкої координації і допомоги. А завідувач кафедри з Чернігівської політехніки планує запустити курси з комп’ютерної грамотності, бо й на таке навчання є попит.

Можливості для вчених-переселенців в УжНУ: міжнародні проєкти, студентська мобільність, навчальна базаУтім першим кроком співпраці буде спільна екскурсія Ужгородом, яку в найшвидші терміни пообіцяли організувати для вчених-переселенців працівники Українсько-угорського науково-навчального інституту.

Наталія Толочко
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.