Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

«Недооцінювати противника не можна, але ми приречені на перемогу», – командир роти на позивний Кум

Колишній випускник кафедри військової підготовки, приїхавши на кілька днів з фронту, завітав поспілкуватися з теперішніми курсантами мілітарного підрозділу УжНУ

0 135
Нині він — командир роти. Із 2014 року був учасником АТО й побував в одному з найбільш пекельних місць фронту. Через кілька років прийшов на кафедру військової підготовки УжНУ по нові знання військової справи вже як студент. Тепер приїхав на кілька днів до Ужгорода й зустрівся з цьогочасними студентами кафедри військової підготовки, аби розповісти з перших уст про те, що відбувається на лінії зіткнення й поділитися власними цінностями та знаннями з майбутніми офіцерами. На прохання бійця його ім’я та фото не публікуємо з міркувань безпеки, а послуговуватимемося лише позивним Кум.

«Недооцінювати противника не можна, але ми приречені на перемогу», – командир роти на позивний КумБоєць розповідає, що на забезпечення українські військові нині не скаржаться. Особливо, як порівняти із тим, що було в 2014 році. «У нас якісні кевларові шоломи, бронежилети 4–5 рівня захисту. З амуніцією та стрілковим озброєнням проблем нема. Важку зброю отримуємо й чекаємо ще. А ще — хороша зарплата. Тому я завжди кажу своїм підлеглим, аби не забували, що додатковою амуніцією ми можемо забезпечити себе. Маємо можливість витратити 5–10 тисяч гривень на місяць, щоб докупити додаткову амуніцію, яка допоможе зберегти життя. Харчують нас теж добре і смачно. Звичайно, коли підрозділи передислоковуються, треба кілька днів, щоб налагодити логістику — тоді можемо сухпайки поїсти, а далі все добре».

Скуштувавши не одну ложку фронтової каші, гість запевняє студентів: «Противника не можна недооцінювати. Там є знавці справи, аеророзвідка в них на максимально високому рівні. Якщо ми спочатку часто користувалися цивільними дронами, що передавали волонтери, то у них усі БПЛА армійські, які для цього призначені. Звичайно, тепер росіяни мобілізували пияків, рівень забезпечення менший, вони втратили більшість своєї боєздатної армії. Але у них і все одно немало техніки, озброєння. Раніше наша артилерія відправляла 5–10 снарядів, а вони кидали 100–150. Уже відчутна допомога міжнародних партнерів, і більш високоточна зброя завдає більших втрат ворогу. Але цього все ще недостатньо. Бої не припиняються ні на хвилину.

«Недооцінювати противника не можна, але ми приречені на перемогу», – командир роти на позивний Кум Треба розуміти, що росіяни воюють з 1991 року і весь час беруть участь у бойових діях у різних країнах, у них багато людей із бойовим досвідом — недооцінювати противника не можна. Але ми приречені на перемогу. У нас вища мотивація. Ми розуміємо: якщо не зустрінемо їх там, наші рідні побачать їх тут. І будучи в меншості, ЗСУ вдається просуватися вперед».

Зі слів Кума, у його підрозділі не загинув жоден боєць. Усе завдяки максимальній обережності й правильній тактиці ведення бойових дій. Каже, що часто буває багато втрат під час передислокування, але його досвід показав: якщо витратити на це більше часу й діяти обережно, вдасться обхитрувати ворога навіть із високоточною аеророзвідкою й зберегти особовий склад.

«На війні поспішати не треба — треба робити все грамотно», — каже командир роти.

«Героїзм на війні потрібен лише коли безвихідь: наприклад, потрібно прикрити групу чи ви поранені. Але тоді цей героїзм справді виправданий, — вважає Кум. — Війну не можна виграти тим, що йдеш в лобову, проявляєш героїзм, жертвуєш людьми. Тільки перехитривши противника умінням планувати й реалізовувати військові операції, можна виграти війну. Справжній героїзм — це знищити противника, виконати завдання і приїхати додому розбудовувати свою країну».

Також гість говорив про важливість інформаційної тиші як з боку військовослужбовців, так і їхніх близьких. Публікувати фото й відео зі зброєю чи будь-яким натяком на позиції вважає нерозумним. Адже, каже, «якби мені тепер показали фото із якимись вулицями чи будівлями Ужгорода, я чи інший місцевий їх зміг би впізнати. Не треба таким чином допомагати ворогу. Від цього залежать життя наших військових». Те саме стосується публікацій родичів військовослужбовців у соцмережах та месенджерах про пошук зниклих. Аби не наражати рідну людину на небезпеку, варто тримати контакт із її товаришами по службі й у разі чого питати передусім їх або командування.

Насамкінець Кум запевнив: «Не про всі здобутки ЗСУ на фронті розповідають і не одразу. Повірте: невдовзі країну чекає низка приємних новин».

Ксенія Шокіна
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.