Подвижник української науки зі Срібної землі

Василь Васильович проклав шлях у науку багатьом дослідникам, він завжди щедро ділився часточкою своєї світлої душі, своїми глибоченними знаннями. Справжній учений із енциклопедичним складом розуму, він радо допомагав усім, хто потребував його підтримки. Десятки докторів, кандидатів філологічних наук із теплотою згадують спілкування з цією незвичайною ЛЮДИНОЮ. Палкий патріот рідної землі, він дуже любив і плекав рідну мову, рідну говірку. Його наукові здобутки є дороговказом наступним поколінням, як трепетно треба ставитися до вивчення мовних явищ.

У докторській дисертації вчений уперше ґрунтовно дослідив несловникові лексикографічні форми – глоси, відсуваючи постання української лексикографії далеко до появи першого класичного словника. Його дослідження продемонструвало, що староукраїнське словникарство – це окрема система, що розвивалася в тісному зв’язку як зі східною, так і з західною лексикографічною традицією.

Відомі величезні напрацювання В.В. Німчука у справі видання пам’яток. Кожне видання серії супроводжував докладний лінгвістичний опис, ґрунтовне текстологічне дослідження тощо. Результати власних спостережень щодо мови й походження багатьох пам’яток учений виклав, зокрема, статтях Української літературної енциклопедії в 5 томах (1988–1995), в Енциклопедії «Українська мова» (2000, 2004, 2008). Тут розміщені також нариси з питань історії української мови й писемності, діалектології, наукові портрети українських і слов’янських мовознавців. У своїх монографічних працях В. В. Німчук висловлює думки про походження української етнічної мови, про її праслов’янські витоки, а також досліджує історію діалектного членування української мови, відстоюючи гіпотезу про її тричленний характер. Зокрема, у монографії «Давньоруська спадщина в лексиці української мови» (1992) автор ґрунтовно дослідив походження й розвиток найдавніших шарів української лексичної системи, тих лексико-семантичних груп, що є найбільш архаїчними: лексика, пов’язана з буттям, простором, часом, навколишнім середовищем і людиною як частиною живої природи, а також географічна, метереологічна, ботанічна, зоологічна термінологія.

В. В. Німчук є автором проєкту багатотомної академічної «Історії української мови», в якому він брав участь як автор і відповідальний редактор. Ця чотиритомна праця (1978–1983) – найґрунтовніше академічне дослідження складного процесу формування й розвитку всіх структурних рівнів української мови. Учений доповнив цей чотиритомник «Хрестоматією з історії української мови Х–ХІІІ ст.» (2015). Багато з рукописів, уміщених тут, досі не були опубліковані. Такий обсяг пам’яток не охоплювало досі жодне видання: у ньому представлено близько 60 давньоукраїнських текстів, зокрема епіграфіка, церковно-релігійна, юридична література, літописні зводи, князівські договори тощо.

Багато праць ученого торкаються проблем ономастики. В.В. Німчук простежив, як ономастичний матеріал може точно відображати поширення і хронологію мовних змін, тобто слугувати вивченню питання  слов’янської прабатьківщини та найдавнішого діалектного членування слов’янських мов, балто-слов’янських проблем тощо. З 2008 року Василь Васильович працював головою Української ономастичної комісії, діяльність якої була спрямована на координацію дослідницької діяльності в галузі української ономастики. Зокрема, 1979 р. був опублікований академічний  «Словник гідронімів України», в якому В.В. Німчуку належить дослідження гідронімії річки Тиси.

Упродовж 10 років (1998–2008) професор В.В. Німчук очолював Інститут української мови НАН України, він ініціював заснування академічного журналу «Українська мова», головним редактором якого був до останніх днів життя. Великих зусиль доклав учений до вироблення нового українського правопису. У монографії «Проблеми українського правопису ХХ – початку ХХІ ст.ст.» (2002) автор докладно обґрунтував кожну з запропонованих Національною правописною комісією орфографічних змін. Діяльність цієї комісії була спрямована на реалізацію природної потреби повернути українській мовній системі її первісний вигляд.

Наукова спадщина Василя Васильовича Німчука вражає глибиною та різнобічністю – це близько 500 наукових публікацій із діалектології, історії мови, українського глото- та діалектогенезу, стилістики, едиційної археографії, ономастики, етимології. Цей величезний доробок потребуватиме чималих зусиль наступників, які повинні осягнути велич його світлого розуму, могутній потенціал його думки.

До останніх днів Василь Васильович працював над словником говірки рідного села Довге, протягом усього життя збираючи фактичний матеріал. Ця титанічна праця мала стати помітним унеском в українську діалектну лексикографію. Нині колектив кафедри української мови Ужгородського національного університету опрацьовує картотеку, готуючи до видання. На факультеті у спеціальному приміщенні відкрита бібліотека В.В. Німчука, яку він, як і картотеку словника, подарував університетові. Ми щиро вдячні родині вченого, особливо племінниці Мирославі, за сприяння у перевезенні цих неоціненних скарбів із Києва до Ужгорода.

Особливе місце в житті В.В. Німчука займало рідне село Довге. Знаний у всьому світі вчений любив його надзвичайно, сюди завжди повертався після далеких доріг. Любив свою хату, свою землю, своїх людей, свою церкву. У греко-католицькому храмі він щиро молився, звертаючись до Господа. І Господь чув його молитви, давав йому сили й натхнення займатися улюбленою справою.

Сивина побілила його скроні, а скільки невичерпної енергії випромінювали його очі, скільки мудрих думок снувало у світлому мозку, скільки цікавих ідей зринало з його уст навіть у такому поважному віці. І хто б міг подумати, що його приїзд в Ужгород у квітні 2017 року на студентську науково-практичну конференцію, його виступ перед студентами й викладачами філологічного факультету Ужгородського університету виявиться останнім…

Як він радів, що вдалося освоїти комп’ютер, з допомогою колег та учнів навчився виконувати найрізноманітніші операції, які не вміють робити і набагато молодші.

… У той скорботний листопадовий день 2017 року, коли не стало Василя Васильовича, заплакало небо, здійнявся вітер, захиталися могутні смереки, застогнали Карпати. Тривожно задзвонили дзвони, сповіщаючи сумну звістку. Рідна Срібна земля прощалася з ним і прийняла у своє лоно. Тут він народився, виріс, звідси пішов у далеку дорогу, сюди повернувся на вічний спочинок.

Так Господь нагородив його за праведне життя на землі, яке Василь Васильович Німчук присвятив служінню науці й людям.

* * *

А 6 липня 2023 року в рідному селі науковця Довгому відбулися урочистості з нагоди 90-ліття з дня його народження та відкриття й освячення барельєфа професора. Було багато гостей, серед них і численна група викладачів Ужгородського університету, який свого часу закінчив визначний учений… Представники філологічного факультету відвідали місце вічного спочинку Василя Німчука й поклали квіти на могилу професора.

Зворушені від хвилі щемливих емоцій, одухотворені, ми поверталися в Ужгород.

Непереборно хочеться знову й знову почути його ангельський голос, побачити усміхнене обличчя, легку ходу коридором Інституту української мови в Києві, на нашому філологічному факультеті в УжНУ чи на домашньому подвір’ї в Довгому…

А залишається назавжди тільки пам’ять…

Вічна, світла і добра пам’ять про ЛЮДИНУ, визначного українського ВЧЕНОГО, мудрого ВЧИТЕЛЯ, гідного СИНА Срібної землі, на працях якого тримається небо української науки.