Різні іпостасі Лідії Голомб: своя в науковому світі, непересічна лекторка, мудра наставниця

13 травня з ініціативи кафедри української літератури відбулося вшанування пам’яті Лідії Голомб з участю колег, друзів, рідних, які глибоко поважають професорку та зберігають теплі спогади про її небуденну й світлу особистість.

Вечір пам’яті модерувала завідувачка кафедри української літератури Оксана Кузьма. Під керівництвом Лідії Григорівни вона захистила свою кандидатську дисертацію. Тож ділилася спогадами про особистість, яка об’єднала колег, учнів, друзів Лідії Голомб. Вітання присутнім передав також декан факультету Юрій Бідзіля. Наукова бібліотека УжНУ підготувала виставку праць професорки в аудиторії, де тривало пошанування її пам’яті.

Розпочали вечір із кінострічки, у якій Лідію Григорівну згадують колеги й рідні та в якій представлено фрагменти біографії вченої. Фільм готували до 80-річчя професорки, тоді ж проводили Х Міжнародну наукову конференцію «Українська література в загальноєвропейському контексті». Масштабний науковий форум, співорганізаторами якого були Німецько-українське наукове об’єднання ім. Ю. Бойка-Блохина (Мюнхен, Німеччина), Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника та Херсонський державний університет, зібрав понад 150 осіб.

Лідія Голомб є авторкою понад 200 праць. Фахово проаналізувала творчість митців раннього українського модернізму: Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Миколи Вороного, Богдана Лепкого, Василя Пачовського, Петра Карманського, а також письменників Закарпаття. Під її керівництвом захищено 7 кандидатських і докторська дисертація. Значна частина членів кафедри української літератури – це науково-педагогічна школа Лідії Голомб. Вона навчалася у таких відомих учених, як Петро Пономарьов, Василь Микитась, і передала знання своїм аспірантам, студентам. Загалом на кафедрі української літератури пропрацювала 47 років.

«На її заняттях творилася особлива магія, в якій панувала стихія поетичного слова, осягалася творча лабораторія письменника. Уроки Лідії Григорівни – це уроки професіоналізму. Хоч за що бралася, завжди робила це професійно. Ми викристалізувалися завдяки їй. Це той викладач, що поглиблював тебе повсякчас», – зауважила Оксана Кузьма.

Різні грані особистості Лідії Голомб розкрила професорка кафедри української літератури Валентина Барчан: «10 років Лідії Григорівни немає з нами. Але здається, що вона не йшла від нас. Людина надзвичайно чесна, наполеглива, цілеспрямована і самовіддана у своїй роботі. Науковий світ України був для неї дуже близький. Все її життя пов’язане з філологічним факультетом. Тут здобула освіту, потім була аспіранткою і відразу після захисту кандидатської дисертації пішла працювати на кафедру. Належала до того покоління молоді, що перейняли від своїх наставників усе краще. Була вимогливою, відповідальною, цілеспрямованою та спонукала своїх вихованців до роботи, що давало плоди. Наукова і педагогічна робота була для неї сродною працею. По-новому прочитала модерну літературу, на кожне явище мала свою думку. У неї була діалогічна форма наукової комунікації. Зважала на особу аспіранта, наукового керівника, була об’єктивна в оцінці, завжди виражала її толерантно. Ми дуже вдячні Лідії Григорівні за все, що вона нам дала, і за все, що ми від неї взяли. Хай її душа царствує в інших світах!».

Лідія Голомб була прекрасним педагогом, любила працювати зі студентами, розуміла їх. Про ширший досвід комунікації з професоркою розповіла доцентка кафедри української мови Алла Галас. Вона навчалася на курсі, де академмамою була Лідія Григорівна.

«Одразу скажу, що я була дуже щаслива відчувати її прихильність. Навіть закінчивши університет, аспірантуру, ставши молодшою колегою. В усіх видах роботи і навіть під час буденних розмов завжди відчувала цю прихильність». Алла Галас пригадала кілька спогадів-слайдів зі студентського життя, пов’язаних із Лідією Григорівною. У них професорка виявляється чуйною, мудрою людиною, яка завжди підтримувала молодь, розуміла студентський гумор та вміла на парах так зацікавити письменниками, що вони ставали улюбленими на все життя.

«Як і кожна жінка, була емоційною. Пригадую, розплакалася в нас на випускному, коли почула пісню, яку ми підготували академнаставницям. Насправді в мене тільки найкращі спогади, враження від спілкування з Лідією Григорівною. Добре пригадую її голос, мелодику, фрази…» – додала Алла Галас.

Лідія Голомб підтримувала стосунки з творчою, педагогічною елітою нашого краю. На вечір пам’яті прийшла Христина Керита – відома поетеса, педагогиня, колишня студентка, а з часом і подруга професорки. Зауважила, що на зустрічах випускників її колишні однокурсники з ностальгією пригадують своїх викладачів і додають, що сучасним студентам, які не вчилися в Лідії Голомб, можна лише поспівчувати, адже її заняття були дуже пізнавальними, новаторськими, цікавими.

«Бувають викладачі, перед якими студентам може бути страшно. Перед нею не було страшно, але була велика відповідальність, і тобі було соромно прийти не готовим. Вона викликала повагу своєю постаттю. Мені вона відкрила всю глибину Івана Франка й Лесі Українки. Я вдячна долі за добру дружбу з нею, яка продовжувалася після університету. Ми любили гуляти, проходили з нею весь проспект у місті. Пригадую, як прийшла до неї вітати з Днем учителя. Це було вже незадовго до того останнього дня. Вона дуже зраділа, згадувала тоді своїх учнів… Коли думаєш про таку людину, приходять на думку слова Петра Скунця, де він дорікає Господу, кажучи: «…ти даєш по 100 літ дурням, а генію якихось 47». Хочеться, щоб таким людям, як Лідія Голомб, Бог виділив більше. Бо ця людина вже своєю присутністю на цій землі створювала довкола світлий ореол. Шкодую, що мало часу було відведено нам. І вдячна за ті хвилини, що ми пережили разом із нею», – поділилася Христина Керита. Вона завершила свій виступ віршем і додала, що завдяки Лідії Григорівні у її поезії так багато мавок і перелесників, адже викладачка прищепила їй любов до творчості митців українського модернізму, зокрема й авторки «Лісової пісні» Лесі Українки.

На монографії, присвяченій творчості Федора Потушняка, яку подарувала Лідія Голомб доцентці кафедри і своїй аспірантці Евеліні Баллі, написала: «Бажаю рухатися до наукових вершин не без допомоги цієї книжки». Евеліна Юріївна зізнається, що своїм рухом до вершин вона завдячує саме Лідії Григорівні і щиро радіє, що їхні дороги зійшлися в університеті. «Під час спілкування з нею всього кілька слів, мудрих порад, ідей – і з’являлося натхнення, творити, вдосконалювати свою наукову роботу. Спогадів насправді дуже багато. Мені хочеться доповнити вже сказане розповіддю про її аспірантів. Нас із покійною Марією Козак вона повела в науковий світ… У науковому товаристві їй цілували руки! Вона дуже влучно і водночас толерантно могла висловити свої поради. Їй вистачало кількох слів, щоб ми зрозуміли, що потрібно змінити в тексті роботи. Нам пощастило мати дуже компетентного наукового керівника, від Бога. Колись похвалила мене, сказавши, що в моїй роботі була концепція. Але ж ця концепція була не в мене, її вибудувала саме Лідія Григорівна! Без концепції немає роботи. Науковий керівник має уявляти роботу на етапі планування. Лідія Григорівна вміла це винятково добре. І ми, всі ті, хто писав у неї наукові роботи, щиро вдячні їй за це. Сподіваюся, вона відчуває нашу вдячність».

Приваблює й суто людська іпостась Лідії Голомб. Усі, хто знав її, говорять про подиву гідну працелюбність, постійну жадобу знань. Вона любила природу, подорожувала, але працювала завжди, писала й під час відпусток, вважала їх «золотим часом» для науковців. Завжди наголошувала, що родина, сім’я – це найважливіше в житті людини. Не була сентиментальною, але доброю, співчутливою, справедливою, а також компанійською. Колеги зазначають, що вміла поєднувати наукову сферу діяльності й чисто людські якості.

У вечорі пам’яті взяли участь рідні Лідії Голомб – зять Володимир Тарасюк, доцент кафедри журналістики, та внучка Юлія Тарасюк, випускниця українського відділення філологічного факультету. Вона поділилася спогадами про те, якою Лідія Григорівна була в спілкуванні з родиною: «Вдома бабуся була зовсім іншою. Зовсім не строгою, а дуже скромною, простою, привітною. Пригадую її завжди з книгами. Я запитувала, чим ти займаєшся? «Я займаюся літературою», – коротко відповідала мені. Ніколи не наголошувала на своїх досягненнях. Не мала очікувань щодо нас, була завжди в доброму гуморі. Ми дуже любили її. Дякую вам за цей вечір пам’яті, за спогади!».

Всі, хто знав Лідію Голомб, відчували силу її доброти й розуму. Про надзвичайну відданість своїй справі, відповідальність свідчить епізод зі спогадів Оксани Кузьми, коли за кілька днів до смерті професорка ще підготувала відгук на докторську дисертацію одного із українських учених. Крім власне наукової школи, після себе залишила ще й школу принциповості, людяності, чесності, професіоналізму. Підсумовуючи вечір пам’яті, завідувачка кафедри зазначила: «Лідія Григорівна була віддана своєму шляху, з її Духа печаттю ми продовжуємо жити й працювати».