Студенти-історики відвідали словацький Пряшів

Вивчати історію тільки в аудиторних приміщеннях – те саме, що грати у футбол без м’яча чи плавати в басейні без води. Врешті, треба брати приклад з батька Геродота, який, до речі, півсвіту об’їздив, щоб створити свою знамениту «Історію». Нам до подвигів улюбленця музи Кліо ще далеко, але всіма силами намагаємося наздогнати.

Щоб оживити навчальний процес та досліджувати актуальні проблеми історії на практиці, викладачі факультету історії та МВ постійно організовують різноманітні навчальні екскурсії та поїздки Україною та за кордон.

Днями доцент кафедри античності, середньовіччя та історії України домодерної доби Ігор Ліхтей організував для другокурсників мандрівку до словацького Пряшева (Prešov), де він одночасно проходить наукове стажування. «Ідея поїздки виникла спонтанно на занятті зі всесвітньої історії. За організацію взялися відразу, адже краще раз побачити все на власні очі, аніж сотню разів слухати в аудиторії про специфіку викладання у європейських вишах», – зізнається викладач.

Під час подорожі намагалися охопити максимальну кількість маршрутів, тому їхали через Кошиці, з якими вже добре знайомі. Прогулятися новим містом захотіли студенти-другокурсники та старший викладачка згаданої кафедри Вікторія Кузьма.

Перше враження від міста – міні-Ужгород! Подібна архітектура, акуратні бруковані вулички й багато українців навколо. Це й не дивно, адже з Пряшівшиною нас єднає спільна багатовікова історична спадщина. Тут досі мешкає багато етнічних українців.

Так само багато співвітчизників навчається і вголовній освітній установі міста – Пряшівському університеті. Відвідати закордонний виш – завжди цікаво і корисно, адже можна почерпнути чимало ідей та втілити їх у рідній альма-матер. «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», – казав Тарас Шевченко. Дослухаючись поради класика, студенти відвідали свій профільний відділ – інститут історії філософського факультету Пряшівського університету.

Екскурсію для студентів люб’язно провели магістрині факультету – Ерік Ондріа та Марія Калетова, які ознайомили їх з особливостями навчального процесу. Так, ужнівці встигли оглянути студентську бібліотеку, погортати кілька раритетних видань. Виявляється, тут дуже популярна видавнича діяльність, інститут навіть має власну друкарню. Тому й не дивно, що майже в кожному кабінеті є міні-бібліотека. Також виш може похвалитися власною 3D-лабораторією. Перевага – можна «надрукувати» археологічну пам’ятку з будь-якого кінця світу. Причому в університеті немає спеціального приміщення для музею. Всі експонати виставляються у вітринах просто в коридорі. Так само, гуляючи, можна натрапити на колекції гірських порід та опудала різних тварин.

Особливу увагу звернули на мистецькі інсталяції студентів, котрі гармонійно розкидані територією вишу. Тут можна наткнутися на велетенську колоду чи простягнуту пластикову руку.

Також тут мають схожу з нашою медіасистему, функціонує власний сайт та радіо.

Та, звичайно, найбільший інтерес викликало спілкування зі словацькими колегами. Студенти мали нагоду комунікувати з істориками-магістрами на парі в доцентки Любиці Гарбульової та дізнатися про їх наукові інтереси. Вже навіть маємо ідею спільної міжнародної студентської конференції. Тож чекаємо на анонси ☺.

Перед відї’здом не могли не прогулятися історичним центром міста, тим паче, що екскурсію проводила знана пряшівська дослідниця – доцентка Марцела Доменова. Завдяки пані Марцелі студенти багато дізналися про історію міста та його «родзинки». Пряшів – місто полікультурне. Тут роками проживали різні народи, які сповідували різні релігії. Тож не дивно, що на кожному кроці пам’ятки архітектури різних конфесій. Так, перші точки маршруту – католицький готичний собор св. Миколая з бароковим золотисто-зеленим оздобленням та резиденція лютеранського єпископа. Остання, до речі, має давню і багату історію. Колись це був лютеранський колегіум – провідний навчальний заклад Європи. Тут сформувався потужний бібліотечний фонд, який склали книги з усіх куточків Європи. Тепер він нараховує 100 тис. примірників німецькою, угорською, чеською, латинською та іншими мовами. Остання святиня – греко-католицький собор св. Іоана Хрестителя, поряд з яким і резиденція пряшівського греко-католицького єпископа. Храм унікальний тим, що тут можна поклонитися забальзамованим мощам двох пряшівських єпископів – блаженного святомученика Католицької церки Павла Гойдича та блаженного Василя Гопка.

У Пряшеві, очевидно, дуже люблять книги. Адже на бібліотеки протягом дня натрапляли не раз. Так, навідалися ще й до Державної наукової бібліотеки – справжнього скарбу для дослідників. Юні історики могли погортати як унікальні оригінальні богослужбові книги XV–XVI ст. з відділу стародруків, так і сучасну українську періодику, де натрапили й на публікації науковців УжНУ. Хранительна фондів Люція Немцова розповіла також про недавню виставку, присвячену творчості Шевченка. Українського тут справді дуже багато – книги наших сучасних письменників та українських письменників Словаччини.

Пані Марцела Доменова також розповіла про визначні куточки Пряшева, зокрема його історичного центру. До прикладу, побачили споруду, де була заснована перша пивоварня міста, та будинок Чорного Орла, де збиралася культурна еліта міста.

Ужнівці поїздкою задоволені і вже планують наступні подорожі. Дмитро Магаляс ділиться враженнями : «З Словаччиною ми познайомилися ще влітку 2018 року під час археологічної практики в Нітрянському краї. Тепер ось відвідали Пряшів. Місто вразило своєю простотою і скромністю. Так, це не Париж, не Гамбург, не Ліон, які мають свою архітектурну велич, проте культурна «родзинка» Пряшева і в цілому Словаччини – східноєвропейські традиції. Мені подобається ця країна, її мова, її народ».

А Мирослава Попович по-молодіжному ставить «лайк» цьому місту ☺.

Студенти та викладачі вдячні колегам з Прешова, які допомагали в організації поїздки, директору Інституту історії Пряшівського університету доц. Патріку Дерфіняку, завідувачу кафедри всесвітньої історії доц. Любиці Гарбульовій та доц. Марцелі Доменовій, а також докторантам інституту історії Еріку Ондріо та Марії Калетовій.

Для організації такої насиченої подорожі треба небагато: закордонний біометричний паспорт, хороших друзів та 10 євро в кишені. Ну, і кілька канапок у рюкзаку ☺. Приємно, що в транспорті можна скористатися студентським квитком УжНУ.
Поїздка тривала тільки день, але враження залишаться надовго. Також перспективними залишаються нові наукові та культурні українсько-словацькі зв’язки. Тож далі буде…