Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

У рідному селі професора Томаша Олексика презентували його книгу – останню мрію земного життя

На захід, окрім доробратівців, рідних і близьких науковця, завітало чимало відомих людей, зокрема чинна народна депутатка Іванна Климпуш-Цинцадзе, уродженка села, старша викладачка кафедри німецької філології УжНУ 96-літня Марія Мартин...

0 252

У рідному селі професора Томаша Олексика презентували його книгу – останню мрію земного життя

Презентація книги «Доробратово і доробратівці» професора, заслуженого діяча освіти України Томаша (Хоми) Олексика, який майже пів віку присвятив науково-педагогічній і громадській діяльності, відбулася 17 жовтня, на превеликий жаль, без її автора. Близько двох років тому Томаш Михайлович відійшов у вічність, однак справу його життя завершила дочка Ольга – головна лікарка-ендокринологиня Закарпаття за підтримки брата Тараса – всесвітньо відомого науковця, професора кафедри зоології УжНУ.

Перше видання книги обсягом майже 700 сторінок з’явилося в лютому цього року, однак потребувало уточнень, часткового редагування. Тепер книга вийшла загальним накладом – 100 примірників, значну частину яких подарували односельцям автора під час презентації.

Видання «Доробратово і доробратівці» унікальне тим, що, крім автора, до його створення долучилися жителі села, які допомагали збирати й перевіряти інформацію про історію школи, церкви, розвиток культури, медицини, а також відомі роди Доробратова, чому присвячено окремий, чималий за обсягом, розділ. Тож у презентації взяли участь відомі доробратівці, які добре знали, поважали Томаша Михайловича і до яких він звертався по допомогу. Модерували захід вчителі Доробратівської школи, представниці родин, описаних у виданні, – Магдалина Олексик та Ольга Гелетей. .

Ольга Олексик дарує книги Володимиру Білинцю
Ольга Олексик дарує книги Володимиру Білинцю

Дочка Томаша Олексика – Ольга – під час презентації відзначила, що книга про рідне село справді була останньою мрією її батька, що так і не здійснилася за його життя: «Він прожив дуже щасливе життя, реалізувався як науковець, освітянин, ваш земляк, прекрасний сім’янин. Для нього було важливо залишити після себе щось таке, що не тліє. Завжди говорив про пам’ять роду. Настільки захопився цією книгою, що вона стала його метою. Якби батько був тут з нами, він однозначно подякував би вам всім за те, що допомогли йому підготувати це видання. Думаю, книга має велику цінність насамперед для тих, хто живе тут. Знаю, що батькові дуже допомогли у створенні книги директори школи – батько і син – Білинець Андрій Васильович і Володимир Андрійович. Хочу від імені тата щиро подякувати за це й подарувати їм книги, а також передати примірники до шкільної бібліотеки. Також хочу подякувати і подарувати книгу Ірині Ваш, Ірині Олексик, Михайлу Садосі. Вам і багатьом іншим людям, серед яких є вчителі, сусіди, родичі… – велике спасибі!»

У рідному селі професора Томаша Олексика презентували його книгу – останню мрію земного життяРідна сестра Томаша Михайловича Марія Мигаліско (Олексик) також подякувала присутнім за увагу до видання, пам’ять про брата і зазначила, що її переповнює подвійне відчуття. «З одного боку, почуття радості, гордості за брата, за те, що його праця, про яку мріяв понад 10 років – перед нами, на столі. Друге почуття – неймовірного смутку, бо я і його дочка маємо представляти цю працю без Томаша. Доробратово – його велика батьківщина. Він хотів бути похованим тут. Висловлюю щиру вдячність усім землякам, родичам, друзям, які прийшли на презентацію, згадують мого брата. Пам’ятайте – людина жива, доки живе пам’ять про неї», – розповіла пані Марія.

Томаш Олексик неодноразово звертався до шкільних архівів у пошуках інформації, фотографій, документів. «Вражала його наполегливість, бажання якомога точніше представити розвиток освіти у Доробратові, – зауважив директор школи Володимир Білинець. – Гадаю, що, прочитавши цю книгу, ви відчуєте себе справжніми доробратівцями, якими хотів вас бачити автор».

У виданні всебічно представлені важливі події з історії села й сучасності, описано розвиток культури, фольклору, приділено увагу географічним особливостям Доробратова тощо. Огляд книги у форматі презентації підготував учитель історії Михайло Ващинець і представив її під час заходу.

Томаш Білинець
Томаш Білинець

Зі словами вдячності до Ольги Олексик і всієї родини Томаша Михайловича звернулися колишня голова села, представниця одного з родів, описаних у книзі, Ірина Ваш; голова ГО «Відродження і розвиток Доробратова» Михайло Садоха; директор КНП «Закарпатський територiальний центр екстреної медичної допомоги», уродженець села Томаш Білинець; онучка колишнього директора школи, однокласника і друга Томаша Олексика Андрія Білинця,Наталія Толочко; лікарка-кардіолог, заступниця директора Закарпатського обласного клінічного центру кардіології та кардіохірургі Ірина Котлярова; племінник, завідувач торако-пульмонологічного відділення, лікар-хірург торакального відділення обласної дитячої лікарні Богдан Серденко.

Чимало присутніх, хто спілкувався з Томашем Михайловичем під час підготовки книги, пригадували його одержимість цією працею, а також те, наскільки ретельно він намагався уточнити інформацію про родини, відвідував жителів села, спілкувався з ними. Згадуючи про досягнення Томаша Михайловича в науці й освіті, зокрема заснування ним стипендії для підтримки вихідців із села та безліч інших добрих справ, голова ГО «Відродження і розвиток Доробратова» Михайло Садоха запропонував назвати одну з вулиць іменем Томаша Олексика.

Іванна Климпуш-Цинцадзе
Іванна Климпуш-Цинцадзе

На презентацію книги також завітала народний депутат України Верховної Ради IX скликання, Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу Іванна Климпуш-Цинцадзе. «Як людині, яку вчили цінувати своє минуле і відповідально ставитися до того, що робили батьки, діди, доля дає мені можливість тепер працювати з людьми, які мають такі ж ідеали, цінності – з Ольгою Олексик», – відзначила пані Іванна й додала, що кожне село на Закарпатті, яке досі не має власної книги, тепер буде заздрити Доробратову.

Найстаршою учасницею презентації стала уродженка села, старша викладачка кафедри німецької філології УжНУ Марія Мартин, якій наприкінці жовтня виповниться 96 років. Заради цього заходу вона разом із сином приїхала в Доробратово з Ужгорода, оскільки дуже хотіла взяти участь у презентації книги, до створення якої також доклала зусиль: завдяки спогадам із дитинства Марії Андріївни, якими вона щедро ділилася з Томашем Олексиком, з’явився докладний опис побуту, культури, шкільної освіти доробратівців минулого століття.

Марія Мартин
Марія Мартин

«Я дуже щаслива, що сьогодні можу бути серед вас. Коли Томаш Михайлович почав писати цю книгу, звернувся до мене як до старожила, бо я народилася в Доробратові в минулому столітті, у 1924 році. Загалом звертався багато разів, просив, аби розповідала про давні часи: як жили наші предки, навчалися, організовували побут, дозвілля. Пригадую, що просвітницьку роботу в той час проводили церква і школа. У школі була бібліотека для селян – читальня, а ще відбувалися вистави. На одну з них – «Наталка Полтавка» – мене вела бабка, а грала в цій виставі моя тітка. Бачу, що моїм спогадам у книзі приділено цілий розділ. Там мене згадують за чоловіком – Мартин, але моє дівоче прізвище – Білинець. Я з тих Білинців, про яких тут уже говорили, які теж допомагали автору шукати й уточнювати інформацію для книги», – зазначила Марія Мартин.

Кожен розділ 700-сторінкового видання уміщує чимало інформації, є важливим для доробратівців та й закарпатців загалом, адже в книзі представлено чимало фактів із минулого нашого краю. Утім особливе, у дечому навіть символічне значення для всіх, хто знав Томаша Олексика, підтримував на шляху створення книги, має коротке послання на одній із перших сторінок: «Якщо Ви тримаєте цю книгу в руках – значить остання мрія мого життя все ж таки здійснилася, навіть після моєї смерті. Присвячую її своїм землякам ї їх славним нащадкам. Щиро вдячний моїм рідним, колегам і всім, хто долучився до роботи над книгою на різних етапах її створення, що тривали понад 10 років. Життя триває і після смерті, якщо є пам’ять…».

Наталія Толочко

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.