Але коли ти студент факультету історії та міжнародних відносин, то не все є таким однозначним. Якщо у вихідні звик корисно проводити відпочинковий час у навчальних екскурсіях, то зі зміною погоди миттєво опинився поза зоною життєвого комфорту. Доводиться ламати тактику пізнавальних вояжів, і наметово-пішохідні маршрути перетворилися на музейні посиденьки в умовах міського ареалу, чи то – «асфальтових джунглів». Настав час не долати гірські стежини, які виводили до таємничих археологічних, історичних та архітектурних родзинок нашої країни, а в зручних купе потягів згадувати осінній доробок і поставити собі питання: чи зробив ти все правильно і чи міг би реалізувати щось краще?
Із запалом у грудях, гордістю в серці і радістю в очах студенти одного з найстарших факультетів університету дали негативну за звучанням, але позитивну за змістом відповідь. Ні! Не могли! Все зроблено за максимально ущільненим графіком! Все зроблено на 100 відсотків!..
Згадали наметовий табір, романтику туристичного вогнища, атмосферу нічного таємничого лісу, де зі співами і танцями проводили одні з найкращих миттєвостей студентського життя, знаходили нових друзів, краще пізнавали старих.
Розбитий на групи і курси розрізнений колектив, згуртованості якого роками завдавали шкоди ковідні пандемії та жорсткі реалії воєнного стану, знов став єдиним цілим, з’єднаним міцними узами товариства. Але й тут маємо бути чесними та не лукавити. Створене з істориків, менеджерів, маркетологів, фахівців міжнародних відносин ядро товариства прочинило двері єднання всім факультетам, щоб бути не маленькою групою, а значним колективом однодумців, які через роки й десятиріччя відчуватимуть монолітність студентського братства Ужгородського університету і, показуючи величні будівлі рідного вишу, без вагань вимовлятимуть потужне слово: «РЕКОМЕНДУЮ!».
А тепер імпровізований звіт про те, що встигла пізнати молодь за невеличкий осінній період. За 12 суботніх, іноді суботньо-недільних виїздів відвідали, оглянули, почули в лагідній для слухача манері інформацію про Ужгородський, Невицький, Середнянський, Виноградівський, Королівський та Хустський замки, палаци в Чинадійові та Карпатах, галявину ідолів, печеру «тамплієрів» на Чорній горі, історичні винні підвали XVI сторіччя в Середньому, унікальну церкву-ротонду в Горянах, церкву над мальовничим кар’єром на Радванці.
Для урізноманітнення маршрутів гармонійно вплітали до подорожей лекції в Ужгородському музеї народної архітектури та побуту, ботанічному саді УжНУ й інших творчо-цікавих локаціях. Під час екскурсій знайомилися із закарпатськими пасіонаріями, науковою елітою краю, зокрема проректором університету Дмитром Соймою, директором Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького – Ольгою Шумовською, директором скансену – Василем Коцаном, одним з лідерів туристичного руху Закарпаття – Йосипом Бартошем.
Використовуючи пільгові переваги студентських квитків, за смішні гроші добиралися аж до Поділля, де проводили чудові години з краєвидом на фортецю Кам’янця-Подільського, відвідали рекордну кількість музеїв цього славетного міста.
Вишенькою на екскурсійному тортику ставали гастрономічні атракції, які урізноманітнювали невпинний мандрівний рух. Додатком до традиційних бутербродів ставали равлики, шашлики, сардельки на вогнищі, боґрачі. Були й ексклюзивні демонстрації страв різних національностей, зокрема смачненька маца аж за вухами тріщала на фоні розповіді про втечу євреїв з єгипетського рабства.
Згадавши всі приємні осінні моменти, подолані гірські вершини, приборкані стежини й проторені дороги, колективу однодумців залишається дочекатися чергового суботнього дня, коли вже не власні ноги, а трудяга потяг допоможе здолати сотні кілометрів до чарівних міст Галичини, Волині, Буковини та Поділля.