День 1
Поїзд. Холодно. Брудно. Люблю Укрзалізницю: вона додає поїздкам свою незабутню, напрочуд запашну атмосферу. Та насправді це все не аж так і впадає в око, як може здатися. Комфорт – на другому плані. На першому – мета нашої поїздки. Be ready, honey, тому що це Bootcamp від мережі академічних інкубаторів Yep! Це мегасупер-пупер класні тренінги й лекції від організаторів та волонтерів інкубатора. Зраділи ще й від того, що він проводитиметься в Києві: малинько столицю увидиме, то сьо. Dream teem наша складалася з координатора Yep! від УжНУ та директора Центру кар’єри Тетяни Бутурлакіної, студентки ІІ курсу спеціальності «Реклама та зв’язки з громадськістю» Аліси Снарської й із Тетяни Боць, другокурсниці відділення журналістики, себто з мене.
Після 16 годин повної релаксації в пасажирському потязі «Ужгород – Київ», ми продовжили релаксувати в метро – зі станції «Вокзальна» до станції «Політех». Відчуття незабутні, але не будемо про них (ще почнете заздрити). Заселення, їжа. Багато їжі. Далі приступаємо до найцікавішої частини – лекційних занять. Спершу нам розповіли, що таке стартапи, інкубатори та акселератори й із чим їх їдять. Розповідь вів один із отців YEPа – Андрій Заікін. Дуже цікаво, дуже мотивуюче, одразу хочеться брати вила в руки і ну організувати якийсь стартап та щоб зразу всі й зомліли.
Далі розмова плавно перейшла в лекцію про механіку управлінської діяльності в Yep. Тут ми слухали студента ІІІ курсу КПІ Рому Ромащенка,. Він розповідав про те, як усе влаштовано в оперативних групах, з чого зародилася ідея створення інкубатора та як її реалізовували, які посади обіймають учасники проекту, про фейли та саксеси процесу локалізації YEPа. Коротко кажучи, пояснювали, хто чим дихає. Це те, що мені найбільше тут подобається – спілкуємося не із зарозумними «дядіньками і тьотіньками», не з тими, хто навіює ледь помітних страх. Зі студентами тобі комфортніше комунікувати, хоч б тому, що не страшно ставити питання. Абсолютна свобода, абсолютне порозуміння та рівність відчувається. Ти ж спілкуєшся із «собі подібними». Класно, одне слово. Доступно про доступні речі.
Наступним на порядку денному був такий собі «анбоксинг» інтернет-сервісу Office 365. Це комплект офісного програмного забезпечення, яке включає найрізноманітніші організаційні проги – від календарика до хмарного сховища. Для людини, яка веде інтенсивний спосіб життя, – це просто незамінна штука. Особливо вона популярна серед студентів, адже планери ніколи не будуть зайвими, а про business skype взагалі треба окремий пост робити, настільки це різноплановий додаток. Складно, але дуже цікаво. Із захопленням провела ці декілька годин, незважаючи на повний перегруз новими скілами.
Стоп – знято. Перший, ознайомчий день завершено. Далі прямуємо експлорити Київ. Далеко ми не дійшли – аж до першого торгового центру з Макдональдсом, бо ще трошки – і перетворилися б на білих ходаків (для тих, хто шарить). Поїли, погаласували, обговорили прожите – і спатки. На сьогодні досить, чао.
День 2
Так тяжко я вставала лише о сьомій ранку в Артеку на розминку. На вулиці тепліше ніж у кімнаті, на хвилинку. Роздуплилися, як то кажуть, і бігом щось робити далі. Тяжко-важко, але якось зібралися й вирушили на невелику екскурсію до Національного авіаційного університету – на літачок подивитися. Антонов-26 не те, щоб вразив, але відчуття захоплення добре так навіяв, одразу ж захотілося чекнути, як би було класно на ньому політати. Правда, прокачнути його трошки. Багато селфі, багато фотографій, оце й уся екскурсія. Далі кам бек на воркшопи.
Першою виступала проектний менеджер в Yep! Катерина Сапнова. Розповідала про Agile – своєрідну методологію розробки програмного забезпечення, завдяки якому будь-яким компаніям, проектам чи колективам удається набагато продуктивніше виконати певний обсяг запланованої роботи в коротші строки. Спосіб ведення менеджменту такого типу є найбільш дієвим, оскільки в цьому випадку команда ділить процес створення проекту на короткі цикли, в яких теж детально розписується, які операції потрібно провести першочергово, хто за них відповідає, обговорюються організаційні питання і так далі. Насправді механізм трохи складніший, але неймовірно дієвий. Agile – це справжня знахідка для любителів планерів,табличок, стикерів та розкладів. Від нас великий лайк.
Далі моя найулюбленіша частина – PR-воркшоп від Ксенії Маслової. Як зацікавити людей читати твої пости, як провести піар-кампанію, як віднайти свою особливу фішку, аби залучити якнайбільшу аудиторію до твоєї пропозиції – це і ще багато чого ми дізналися від спікера всього за годину. Неймовірно активна та відкрита дівчина. Після такого можуть сховатися всі книги про мотивацію, адже я дістала такий заряд натхнення, що його вистачить надовго, ще й не на мене одну. Ще плюс один лайк.
Далі ще приємніша новина: оголосили перерву на обід. Хавка-хавка-хавка – і повертаємося до роботи.
Наступною виступила Євгенія Шитова з ознайомчою лекцією про SMM (social media marketing). Коротко кажучи, це той самий піар, але направлений винятково на інтернет-просування проекту або сповіщення про події у соцмережах, на сайтах, офіційних інтернет-медіа і т. д. Євгенія розповідала про оптимальну побудову тексту в пості, використання хештегів, емоджі, де варто вживати лінки, а де ні, які фотографії краще прикріплювати, щоб зацікавити користувача певного ресурсу, які бувають види контенту і навіть як визначити найкращий час для публікації, аби набрати багато переглядів. Усі ці позиції включає в себе SMM, з них же він і складається.
Унікально цікава інфа, адже, на перший погляд, реклама івентів у соцмережах і написання постів це, грубо кажучи, повна фігня. Таке нині роблять масово на постійній основі всі охочі, навіть ті, хто не має стосунку до PR-менеджменту. Зізнаюся, я сама недооцінювала важливість SMM, поки не почула на власні вуха, скільки тут нюансів. Тож усі, хто нерівно дихає до створення велетенських постів в інстаграмі чи фейсбуку або ловить кайф від мільйонів бесід у вайбері, телеграмі чи месенджері, – можливо, соціальний медіамаркетинг саме для вас?)
Маленька кава-брейк і продовжуємо. Далі вже згадана Катерина Сапнова підготувала для нас мегакрутий треніг про мистецтво ораторства та elevator speech. Що таке ораторство всі, думаю, добре знають. Кожному хоча б раз у житті доводилося ставати цим оратором, і впевнена, що не все проходило гладко. Хвилювання, текст не хоче далі згадуватися, в голові мавпочка з барабанними тарілками з сімпсонів і так далі. Але ж усі спікери так природно виглядають, коли виголошують промову перед публікою, коли спілкуються зі слухачами, здається, що це так легко: тут пожартував, там навмисне прошепотів, інде закричав. Насправді, ото все не просто дар Божий, як часто люблять висловлюватися, це копітка робота над собою й неймовірна акторська майстерність.
Спочатку Катя розповіла, як потрібно поводитися з текстом, коли варто зубрити, коли не бажано, як його розподілити на логічні блоки, на яке місце треба встати, коли треба ходити, коли і на кого дивитися і т. д. А далі найцікавіша частина тренінгу – застосування усіх набутих скілів на практиці. Всі охочі виходили на імпровізовану «сцену» й вели бесіду з аудиторією на задану тему. Коли Катя плескала, потрібно було змінити манеру подання інфи. Тобто спочатку говорити траурно, потім піднесено, далі говорили так, ніби хочеш щось шепнути по секрету, а потім кричати, ніби продаєш бульварну пресу. Виконати це набагато тяжче, ніж може здатися, адже головну увагу приділяєш тому, як будеш говорити, а не про що, і в голові починається капітальний каламбур. Перевірено на своїй шкурі, тому великий респект і уважуха всім, хто досяг великої майстерності в ораторському мистецтві. Всі можливі лайки ставлю Каті за цей шикарний тренінг, рілі.
Потім нас коротко ознайомили із таким поняттям, як elevator speech. У перекладі з англійської звучить як «ліфтова промова». Така оригінальна назва пішла від тренду, який раніше застосовували піарники на підприємствах-початківцях. Працівник заходив у ліфт разом із потенційними партнерами чи інвесторами і, поки вони підіймалися до потрібного поверху, піарник розповідав коротко про основне. У часі це виходило приблизно до 3 хвилин, тому треба було максимально зацікавити покупця або партнера буквально декількома реченнями, така собі міні-піар кампанія. До сьогодні це поняття майже й не трансформувалося, але тепер їх виголошують не у ліфтах, а це дійсно один із популярних і широко признаних способів проведення презентацій.
На цьому наш робочий день закінчився, і ми вирішили з користю провести вільний час. У торговому центрі, звичайно ж. Спитали в одного учасника з Києва, як довго туди йти. Почули, що хвилин 10, зраділи, вирушили. І коли на 35-й хвилині ми почули, що треба ще на метро, а потім трошечки пішки, сили й віра у світле майбутнє покинули нас. Ось так ми познайомилися з поняттям “то лиш 10 минут” по-київськи. До ТЦ ми все-таки дійшли, вистачило нас тільки на повечеряти, і повернулися в наші льодяні покої (#опаленняживи). Солодких снів, ми все.
День 3
Або сьогодні дійсно потепліло, або я відморозила собі ноги, але мені здалося, що погода була найкраща за три дні. Тривало це рівно до того моменту, поки ми не вийшли з кімнати. Там почався дощ і температура впала ще нижче, якщо це можливо. Та насправді погода не грала для нас аж такої ролі, бо ми приїхали найперше задля крутяцьких тренінгів, а не для красування по Києву (плюс ми жили через дорогу до потрібного місця).
Сьогодні дуже інформаційно насичений день. Першу лекцію провела Альона Калібаба –відомий стартап-євангеліст. Розповідала про те, що таке колективні простори, чому коворкінг є найбільш ефективним способом командної роботи, а також про таку штуку, як Lean canvas, його структуру та засновників проекту. Це ефективний спосіб ведення бізнес-плану шляхом запису найбільш важливих гіпотез щодо розвитку бізнесу. Альона вела розмову про те, що Lean canvas можна використовувати як модель планування діяльності інкубатора. Більше того, нам ще й показали на практиці, як будувати цю модель на прикладі нашого вишу. Насправді canvas має чи не найважливіше значення при роботі над стартап-проектом, адже не слід забувати, що інкубатор стартапів кардинально відрізняється від великих корпорацій: тут усе повинно працювати на розвиток уперед, і застій на місці прирівнюється до регресу. Надзвичайно ексклюзивна інформація, адже такі воркшопи в Україні проводять ой як рідко…
Після невеликого мозкового штурму Катя Сапнова вирішила прибрати з нашого обличчя ці серйозні гримаси і запросила всіх на старі добрі тімбілдинги. Це ті ж самі конкурси, які мають на меті скріпити дружній зв’язок у колективі, краще познайомити учасників між собою та створити якнайсприятливішу атмосферу для продуктивної роботи. Слід відзначити, що такий брейк повеселив та розслабив усіх членів нашої невеликої групи, бо ж навіть дорослі серйозні хлопці, які всі три дні були такими стриманими, що навіть рота відкривали лише коли їм скажуть, гасали по кімнаті, як маленькі діти, і з таким блиском в очах, ніби щойно побачили Діда Мороза.
Після тімбілдингів нас навідала Валерія Холієрова з лекцією про те, як проходять івенти в YEP! Коротко про головне, Лєра пояснила нам, чого очікувати від майбутніх івентів, які зазвичай виникають проблеми при організації зустрічей, лекцій, звичайних неформальних посиденьок із колегами та що при цьому вимагається від вас як “івент-мейкера”.
Побутує стереотип, що організація всіляких подій – це копітка і невдячна праця. Насправді це зовсім не так, і Валерія – того доказ. Завдяки їй ми повністю змінили своє ставлення до такої посади і навіть у дечому їй позаздрили.
І остання на сьогодні лекція – організація івентів від Марії Романової, керівника телеком акселератора «Radar Tech». Нас навчили малювати вже легендарне “сонечко” – схему, де розписуються по пунктах усі завдання, проблеми чи нюанси, які можуть виникнути на тому чи іншому івенті. Хтось відповідає за кейтеринг, хтось за анонс події, хтось за технічне обладнання, хтось за перемовини зі спікерами і так далі. Усі ці пункти повинні бути детально розкреслені, аби у процесі організації не виникло непередбачуваних труднощів. Дуже корисна штука, must have для всіх студентів, адже схему “сонечка” можна використовувати не тільки для планування події, а й для буденних справ та завдань.
Все, завершили, done. На цьому наш триденний марафон тренінгів та лекцій закінчується. Наступає, так би мовити, урочиста частина із врученням сертифікатів та спільними фотками. Трохи сумно, трохи радісно – насправді дуже тяжко описати весь спектр тих емоцій, що вирували між нами. За три дні мозок звик до постійної праці, і розуміння того, що все закінчилося, ніяк не хотіло приходити до нас. Відчуття – ніби завтра знову вставати з самого раннячка, йти у знайоме приміщення, бачити вже трохи рідних людей. На хвильку навіть розчулились. Але не будемо тут шмарклі пускати, нас чекає ще більше контрасту та емоцій, а головне – копіткої праці, адже ми повертаємося додому – впроваджувати ідеї YEP! серед студентів рідного УжНУ.