З самого ранку студенти нетерпляче очікували автобуса, котрий мав відвезти їх до Словаччини. Перетин кордону, перевірка документів, переміщення валіз: рутина забирала час, однак не могла зруйнувати чіткі плани Ігоря Прохненка, котрий рішуче вів свою групу вперед – до старовинних словацьких Кошиць. Це місто архітектурної краси, атмосфери свята й неймовірних музеїв. Прибувши на вокзал, студенти, попри певну завантаженість вояжем, одразу ж пірнули в бурхливе суботнє кошицьке життя, котре чимось нагадує місцевий фонтан, адже так само нестримно розливається в усі боки.
Підійшовши до археологічного уставу, молодь розпочала своє музейне сафарі з відвідин Східнословацького музею, зокрема з так званого «кошицького золотого покладу», який являє собою сукупність дорогоцінностей (більше тисячі золотих монет, ланцюга, декількох медалей тощо). Варто нагадати, що можливість безкоштовно відвідати музеї була традиційно організована нашим другом і співробітником Східнословацького музею Даріусом Гашаєм. Прослухавши невеличку лекцію щодо історії виявлення скарбу від місцевого екскурсовода та докладніше ознайомившись із структурою монет за допомогою інтерактивних технічних засобів, юні археологи продовжили подорож містом.
На черзі їх очікував ще один музей – Родошто, де студентів зустрічав сам Ференц ІІ Ракоці, а експонати й виставкові зали були буквально пронизані войовничим духом 16–18 століть. Незважаючи на загалом пацифістську атмосферу всередині колективу, молоді інтелектуали не могли приховати свого захоплення від побачених зразків зброї ранньомодерного часу. Все незвичне й страшне притягує людей, тому студенти також надовго затрималися в колишній міській в’язниці, яка самим виглядом давала зрозуміти, що тим, хто в ній опинився, явно не слід було очікувати чогось хорошого. Все, як у відомому афоризмі: «Суворі часи народжують суворих людей». Приземлені будови й катівні приносять велике задоволення небагатьом, тому наступним моментом екскурсії стало відвідування візитної картки міста – Собору святої Єлизавети.
Готична будова не лише дала змогу відчути естетичну насолоду від її споглядання, а й широко відчинила двері перед молодими людьми, зануривши у приємну органну музику, спрямовуючи до думок про високе. Щодо високого: останнім пунктом у списку виступав похід на Кошицький замок, який нині, на жаль, являє собою сукупність руїн. Привабливість цієї пам’ятки полягає у її дислокації – на верхівці гори, з якої постає чудова панорама міста.
Підйом на Кошицький замок показав, наскільки велику силу волі й прагнення до подолання перешкод можуть проявляти юні археологи. Хоч до руїн можна було під’їхати автобусом, молодь вирішила доволі велику відстань від центра міста до замку пройти пішки. За свою заповзятість мандрівники були винагороджені більш докладним оглядом міста й прекрасними краєвидами, котрі ніколи не побачить людина, яка не готова прийняти виклик дороги.
З Кошицького замку студенти були змушені повертатися до вечірнього міста й прощатися з його старовинними ремісничими кварталами, вузькими вуличками та прекрасними спорудами, адже попереду їх чекала нова подорож і нові враження, які, втім, не зітруть чудових спогадів про Кошиці.
Потяг поніс студентів у західному напрямку, де, будьте певні, вони ще не раз вигукнуть: «Таки недарма ми вибрали саме цей факультет».