Причетних до організації бібліотеки чимало: родина Німчуків, зокрема племінниця академіка Мирослава Мезіна-Німчук, яка зобов’язалася виконати заповіт дядька; ректор університету Володимир Смоланка, проректори; керівництво факультету, що підтримало ініціативу минулого року й довело справу до завершення; колектив кафедри української мови, а також учні Василя Німчука.
Модерувала відкриття книгозбірні завідувачка кафедри української мови, професорка Наталія Венжинович. «Небо української науки тримається на плечах Василя Німчука, на його наукових здобутках. Він заповідав свою бібліотеку нашому університету, і родина виконала його волю. 8 квітня 2021 року книги переїхали в стіни університету. І за цей рік працівники Наукової бібліотеки провели величезну роботу з опрацювання книжкового багатства. Завдяки сприянню ректора, проректорів, а також професорки Галини Шумицької, доцента Василя Шарканя, подія відбулася. Естафету колишнього керівництва факультету підхопило нинішнє, яке зробило все, щоб бібліотека стала доступною для студентів, викладачів і всіх, кому цікаві проблеми слов’янського і не тільки слов’янського мовознавства», – вважає Наталія Венжинович.
Василь Німчук відійшов у засвіти 2017 року. Збереглося чимало фотографій, відео за його участі. Під час відкриття продемонстрували відеореквієм – особливі кадри, зокрема й з його останнього візиту на факультет, відзняті працівниками Медіацентру УжНУ.
Студентка філологічного факультету Агнеса-Богдана Русин зачитала фрагменти спогадів друзів, колег, учнів із книги спогадів про одного з найвидатніших україністів сучасності: «Ті, кому пощастило знати Василя Васильовича, згадуватимуть його доброзичливість, тактовність, щирість, поміркованість, безпосередність, уважність, доступність, віру в Бога, безмежну любов до людей, до рідної мови, до рідного краю. Значення наукових проєктів Василя Німчука виходило далеко за межі науки. Учений робив справу великої суспільної ваги, коли вдоступнював для багатьох найцінніші пам’ятки української культури, коли намагався відновити історичну справедливість, запропонувавши проєкт українського правопису з урахуванням орфографічних традицій та особливостей живого мовлення, коли закликав об’єднатися навколо збереження наших діалектів. Мабуть, до всього, що пропонував учений, багатьом із нас ще доведеться дорости. Ми ще довго будемо знаходити відповіді на свої питання у працях Василя Васильовича…».
Про облаштування бібліотеки дуже вболівала родина Німчуків. На жаль, племінниця Мирослава Мезіна-Німчук не змогла приїхати на відкриття, утім надіслала спогади і подяку всім, хто долучився до події: «Книги для Василя Васильовича – це була справа його життя. Квартира у Києві, велика кімната в Довгому, величезний кабінет в Інституті української мови були настільки закладені книгами, що залишалося дуже мало місця. Коли мій дядько відійшов у засвіти, родина вирішила виконати його волю і передати університету безцінну бібліотеку, яку він збирав усе своє життя. Від імені брата Івана Васильовича, його сім’ї і родини Німчуків насамперед висловлюю щиру подяку ректору університету Володимиру Смоланці, проректорам Олександру Рогачу, Мирославі Лендьел, Дмитрові Соймі. Окрема подяка директору Наукової бібліотеки Марії Медведь і всім, хто долучився до впорядкування бібліотеки, до того, що тепер маємо прекрасне приміщення, де розміщені фонди Василя Німчука».
До вітань також долучився родич Німчуків, уповноважений у справах захисту державної мови, син Шевченківського лауреата Дмитра Кременя, народний депутат Верховної Ради України Тарас Кремінь. І батько, і син добре знали Василя Васильовича Німчука. На відкриття, на жаль, Тарас не зміг приїхати, та передав вітання факультету і попросив присутніх підтримати ініціативу назвати одну з вулиць в Ужгороді іменем В. Німчука.
Перший проректор Олександр Сливка, присутній на заході, теж пригадав зустрічі з відомим академіком. Хоч їх було небагато, але всі запам’ятав: «Маємо сьогодні визначну історичну подію. За своє життя я 3–4 рази спілкувався з Василем Німчуком. Це була людина, як кажуть, із позитивною енергетикою. Майстер слова, він умів гарно і фіґлярно говорити. Справді велика людина!». Проректор зазначив, що В. Німчук, випускник філологічного факультету УжНУ, – вчений світового рівня.
Спогадами про першу зустріч із Василем Німчуком поділився декан факультету, професор Юрій Бідзіля та подякував усім причетним до організації бібліотеки: «Наукова діяльність Василя Васильовича є підтвердженням того, що в Україні функціонує одна з найпотужніших мовознавчих шкіл. Я познайомився з ним ще в 90-му році, коли відвозив тему дисертації в координаційну раду в Києві, що розміщувалася в Інституті мовознавства НАН. Перший, на кого натрапив, – був Василь Німчук, про якого тоді майже нічого не знав. Він супроводжував мене до кабінету іншого закарпатця – Олекси Мишанича, і вони разом допомогли знайти координатора. Я вже потім осмислив те, що член-кореспондент одразу погодився допомогти якомусь простому асистенту. Пригадую, що багато розпитував, був дуже простим у спілкуванні. Як кажуть, чим людина мудріша – тим простіша. Навчив мене слова «фурт», що означає «завжди, постійно». Казав: «Я фурт сміюся, бо коли веселий і добре ставишся до всього, то це продовжує життя». Василь Васильович був глибоко релігійним. Навіть у радянські часи відвідував церкву. Його щирість, наукова глибина вражали. У ньому все гармонійно зійшлося: і глибинний науковець, і людина. Дякую ректорату, що посприяв відкриттю бібліотеки. Це визначна постать. Треба гордитися тими людьми, які в нас є».
Завершальна частина урочистостей тривала вже в приміщенні бібліотеки Василя Німчука. Про її облаштування і знахідки під час опрацювання літератури розповіла директорка Наукової бібліотеки УжНУ Марія Медведь: «Коли ми почали приймати книги, зрозуміли, які великі прогалини маємо у своєму фонді, а тепер зможемо їх заповнити. Це завдяки тому, що збирала бібліотеку людина, яка цінувала книги, купувала їх, отримувала в подарунок від учителів та учнів. Дякую тим людям, які звернулися до керівництва з проханням виділити приміщення, які допомогли створити цей музей. Навіть блакитний, небесний колір стін у ньому – це побажання Василя Німчука.
Вдячна своїм колегам, які опрацьовували книги. Тепер ми знаємо, що наші каталоги збагатилися унікальними науковими виданнями. На парту ми поклали особливу книгу. Коли академік востаннє був у бібліотеці, у відділі «Карпатика» побачив граматику і сказав: «Це ж моя книжка, за якою я вчився писати!». Його рукописи – також на столі. А ще унікальні фотографії, нагороди… Коли опрацьовували бібліотеку, зрозуміли, якої величі і якої скромності була ця людина. Також хочу зауважити, що книги тут – не музейні експонати. Вони мають бути корисними викладачам, студентам, аспірантам, – усім, хто продовжуватиме справу великого Німчука».
Оскільки Василь Васильович, як сам зізнавався, чи не найбільше в земному житті любив квіти, професорка кафедри журналістики Галина Шумицька вручила їх директорці Наукової бібліотеки УжНУ зі словами: «Він світлий і добрий ангел факультету. Дарую їх зі вдячністю, трепетом, на знак подяки й від нього – за те, що він тепер удома».
Зазначимо, що науковий спадок академіка величезний. У бібліотеці є унікальні видання, яким дивувалися й самі бібліотекарі. Наприклад, Атлас української мови, а також книги учнів, сьогодні вже відомих науковців, із підписами: «Вельмишановному вчителю…».
Книгозбірня доступна для відвідувачів, ключ від неї зберігається в бібліотекарів.
Родина Німчуків планує передати й частину особистих меблів Василя Васильовича до кімнати-музею. Це допоможе створити особливу атмосферу в приміщенні, де зберігається безцінна спадщина того, хто все життя присвятив служінню науці й людям.
Фото Віталія Завадяка