Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Як будували гімназію Другетів – сучасний хімічний факультет і колишній головний корпус УжДУ

0 318
Одній із найкращих історичних будівель Ужгорода – гімназії Другетів – цьогоріч виповнюється 125 років, 75 із яких тут міститься хімічний факультет. 1945 р. цю споруду разом зі спортзалом та віллою директора передали новоствореному вишу. Саме в цій гімназії розпочали навчання перші 168 студентів державного університету. На той час тут було все потрібне для освітнього процесу, адже таку функцію будівля виконувала з кінця ХІХ ст., а кількість гімназистів подеколи сягала 900 осіб.

Як будували гімназію Другетів – сучасний хімічний факультет і колишній головний корпус УжДУУ статті про розвиток вищої освіти на Закарпатті ми писали, що упродовж багатьох років Ужгородська гімназія Другетів була єдиним середнім навчальним закладом на території нашого краю. Варто нагадати, що її заснував у 1613 році в місті Гуменному власник Ужгородської домінії, наджупан Ужанського комітату Юрій Другет. У 1640 р. його син – Янош Х Другет – перевів освітній заклад до Ужгорода. З того часу гімназія кілька разів змінювала розташування. Спочатку була в парку перед сучасною резиденцією єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, затим – на перехресті вулиць Волошина й Капітульної, де сьогодні міститься Ужгородський торговельно-економічний коледж КНТЕУ. Будівля, в якій нині хімічний факультет, була третьою спорудою цього середнього навчального закладу.

Про будівництво ужгородської гімназії та події, пов’язані з гімназійним комплексом, до якого входять спортзал та будинок директора, розповів історик і краєзнавець Йосип Кобаль. Далі – його пряма мова.

Місце під гімназію обирали ретельно: досліджували ґрунт, водопостачання, гігієнічні умови, доступність, пожежну безпеку, близькість до основних гуртожитків, площу території

Як будували гімназію Другетів – сучасний хімічний факультет і колишній головний корпус УжДУ– Усередині ХІХ ст. Ужгородська гімназія стала 8-класною. Приміщення, в якому вона містилася (нині Ужгородський торговельно-економічний коледж КНТЕУ), виявилося замалим для студентів. Крім того, в класних кімнатах був високий рівень вологості, їх було складно обігріти. Тому громадськість міста, діти якої навчалися в гімназії, вирішила, що треба звести нову сучасну будівлю. До того ж у 1883 р. гімназію відвідав міністр культури й освіти Угорщини Агоштон Трефорт. Він теж висловився за необхідність будівництва нового корпусу. Архітектор Йожеф Каузер розробив відповідний план. Але вартість усіх робіт була настільки високою, що будівництво не могло бути реалізоване.

На міських зборах 1888 р. ідею спорудження гімназії знову висунув депутат міської ради Берталан Ройзман. Мер Ужгорода Бейла Легоцький та депутати одноголосно підтримали ініціативу. У вересні 1890 р. відбулося повторне засідання міськради під головуванням заступника мера Міхая Фінцицького (майбутнього успішного ужгородського мера, юриста, журналіста, фольклориста, перекладача), де вирішили створити комісію з 10 осіб, яка разом із такою ж комісією від Ужанського комітату узгодила умови будівництва гімназії. Після того звернулися по підтримку до міністерства культури й освіти Угорщини.

Через рік, у квітні 1891 р., відбулося спільне засідання представників міської ради Ужанського комітату та міністерства. Місто представляв Міхай Фінцицький. Комітатську комісію очолив наджупан Йожеф Терек. Туди ввійшов і тодішній директор гімназії Ласло Годолі. Третьою стороною були представники міністерства – радник міністра Йожеф Кламарік та головний архітектор міністерства Дюла Берцік. Члени комісії за день обійшли Ужгород і розглянули різні місця для будівництва майбутньої гімназії. Таких варіантів було понад 10 (на площах Корятовича і Жупанатській, вулицях Корзо і Волошина, позаду нинішньої лінгвістичної гімназії та ін.). Досліджували ґрунт, водопостачання, гігієнічні умови, доступність, пожежну безпеку, близькість до основних гуртожитків, площу території. Важливою була й вартість території, її естетична привабливість.

Після докладного вивчення комісія вибрала Сінну площу. На той час на цьому місці був ярмарок, де жителі навколишніх сіл (на північ від Ужгорода) продавали дрова, сіно, тварин, тому площу й називали Сінна. Вона належала п’яти різним особам і її вартість оцінили у 25 тисяч крон. Докладні вивчення показали, що ця місцевість придатна для будівництва, забезпечена якісною водою та убезпечена від паводків. Вирішили, що третину вартості заплатить місто, а 2/3 комітат.

Разом із наріжним каменем заклали коштовні речі, монети
та послання для нащадків

Як будували гімназію Другетів – сучасний хімічний факультет і колишній головний корпус УжДУБудівництво гімназії розпочалося в червні 1893 р. Загальна вартість проєкту становила близько 150 тисяч крон. 1 жовтня 1893 р. відбулося закладання наріжного каменя. Це було велике свято для міста і комітату, був присутній єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Юлій Фірцак (випускник гімназії), наджупан комітату Йожеф Терек, місцевий парох римо-католицької церкви Карой Гегелайн. Місто представляв мер Міхай Фінцицький. Прийшли викладачі, учні, громадськість. Учасники зробили хресний хід, прослухали композицію Моцарта «На крилах натхнення», яку виконав знаменитий Ужгородський хор, а також проголосили промови. У нішу, куди закладали наріжний камінь, поклали й коштовні речі, монети. Затим кожен вдаряв молотком по каменю і промовляв побажання. Після того камінь замурували, вклали разом із ним і послання для нащадків, яке присутнім зачитав директор гімназії.

Цього ж року міська рада прийняла рішення відзначити колишнього ужгородського мера Бейли Легоцького (був мером з 1867 до 1890 р., чотири терміни поспіль) й виділила на його портрет необхідну суму грошей. Викладач гімназії, відомий художник Ференц Евердле виготовив цей портрет, що зберігся донині.

У 1895 році будівництво переважно було завершене. У гімназії створили 14 класів. На той час у ній навчалося близько 600 учнів. У старій будівлі гімназії (де нині комерційний технікум) 1900 р. розмістили мерію Ужгорода. А на місці старої мерії (на площі Жупанатській) побудували школу (нині словацька школа).

Перший на території Закарпаття сейсмограф та власний музей,
експонати для якого збирали відомі
Олександр Грабар та Іштван Лаудон

Гімназійний комплекс складався з трьох частин: головний корпус, зимовий спортивний зал і будинок директора гімназії. Перед будівлею був закладений парк у тисячу м2, у якому висадили різні дерева. Цим парком опікувався відомий орнітолог, викладач гімназії Олександр Грабар. Гімназія мала двір, у якому на перерві відпочивали гімназисти. А позаду спортивного залу були будинок та сад директора гімназії. У 1920 р. споруду, що нині є частиною ректорату УжНУ, віддали Шкільному реферату Підкарпатської Русі. Оскільки вона виявилася замалою, то в 1921 р. добудували ще один поверх.

Неподалік гімназії були два мости: транспортний – дерев’яний, – що з’єднував Підградську (нині Фединця) з площею Другетів (нині вулиця Панаса Мирного) та пішохідний – для гімназистів – містився там, де сьогодні пішохідний перехід на вулиці Фединця, навпроти автобусної зупинки (з 1901 р. – залізний).

Як будували гімназію Другетів – сучасний хімічний факультет і колишній головний корпус УжДУБудівля гімназії зведена в так званому італійському стилі «arcadia attica» флорентійських палаців ХVI ст. У ній є підвальні приміщення і три поверхи за сучасними мірками, а за старими – два. У підвальному приміщенні були кімнати для проживання кількох гімназистів, кухня, дроварня, пивниця директора, столярна майстерня, вбиральні для студентів. В одній кімнаті був встановлений сейсмограф для фіксування коливань земної кори. Це був перший такий сейсмограф на території Закарпаття. Його встановила Угорська академія наук і географічне товариство. На першому поверсі (у партері) були навчальні класи, професорська бібліотека. У чеський час – квартира директора гімназії і канцелярія.

На першому поверсі (сучасному другому) були класи, хімічна, фізична лабораторія. У лівому куті – природничий музей, яким певний час завідував орнітолог Олександр Грабар. У цьому музеї зберігали геологічні зразки, опудала тварин, птахів, зокрема привезені ужгородським педагогом і натуралістом Іштваном Лаудоном із Єгипту. На другому поверсі (сучасному третьому) містився великий зал для рисування, класи, а також історичний музей, в якому зберігали археологічні, нумізматичні та історичні колекції, зібрані студентами й викладачами гімназії. Завідував музеєм викладач Тиводар Гулович. Всю колекцію музею ужгородської гімназії згодом передали в Земський музей ім. Т. Легоцього в Мукачеві. Нині експонати зберігаються в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького

Перед будівлею гімназії, у парку, 1909 р. був встановлений пам’ятник колишньому викладачу гімназії, поету Габору Дойці авторства відомого скульптора родом із Великого Березного Едмунда Самовольського. У радянський час скульптуру зняли з постаменту і на її місці встановили пам’ятник Леніну. 1994 р. старий пам’ятник, що був виготовлений з карабаського (Італія) мармуру повернули на місце. Донині це один із перших пам’ятників просто неба в Ужгороді.

На фронтонному фасаді будівлі були встановлені барельєфи трьох історичних постатей – Дєрдя і Яноша Другетів як засновників гімназії та цісаря Франца Йосифа. Автором цих мистецьких творів був відомий ужгородський скульптор, засновник місцевої керамічної школи і заводу Янош Петрідейс. До речі, значна частина орнаментальної ліпнини на ужгородських будівлях кінця ХІХ – початку ХХ ст. була виготовлена саме під його керівництвом на згаданому заводі. У чеський період центральне зображення замінили на зображення чеського педагога Яна Коменського.

Викладачі і студенти ужгородської гімназії були першими футболістами на території Закарпаття

У чехословацький період стало зрозуміло, що будівля не могла повноцінно виконувати освітню функцію, бо в ній навчалося понад 900 студентів. Спортивний зал був розрахований тільки на зимовий період і в ньому проводили заняття з гімнастики.

Як будували гімназію Другетів – сучасний хімічний факультет і колишній головний корпус УжДУЗ 1893 р. в Угорщині почали переводити школи на нову систему шкільного фізичного виховання, що була заснована на групових, ігрових видах спорту. Тому під впливом центральної влади, яка пропонувала всім великим містам створити спортивні площадки, мерія в Ужгороді вирішила безоплатно надати учням гімназії місце площею майже в 4 гектари землі в урочищі Фізеш (Вербник). Там було збудовано і перше футбольне поле в Ужгороді. Викладач гімназії, орнітолог, музикант Іштван Медрецький побував на спеціальних курсах в Будапешті та привіз до Ужгорода футбольний м’яч, правила футбольної гри. Так гімназисти і викладачі гімназії (7–8 осіб) стали першими футболістами на території Закарпаття і складали кістяк футбольної команди Ужгородського атлетичного клубу. Кольорами цього клубу стали синій і жовтий. 15 серпня 1901 р. вони провели перший офіційний товариський матч із Будапештським атлетичним клубом. Цю подію можна вважати початком футбольної історії на Закарпатті.

Історичний анекдот про подію в спортивному залі гімназії

Спортивний зал ужгородської гімназії згадується в літературі, з ним пов’язаний історичний анекдот. Так, угорськомовний письменник, комуніст Бейла Іллеш в одному зі своїх художньо-публіцистичних творів описує таку ситуацію. Напередодні приєднання нашого краю до Чехословаччини в Ужгороді зібрали представників різних населених пунктів, щоб вони підтримали приєднання Закарпаття до Чехословаччини. Збори тривали у спортзалі. Перед присутніми мав виступити чеський урядник і розповісти їм про ситуацію, переваги приєднання. Але більшість присутніх нібито не знала, для чого їх привезли. Коли почули, про що йдеться, прогнали празького урядовця із зали й він був змушений тікати через вікно. Після цього великий «демократ» попросив допомоги французького генерала, який був військовим представником Антанти в краї. Той швидко, без демократичних церемоній вирішив питання, оскільки зачинив людей у спортзалі і нібито не випускав їх доти, доки вони не погодилися на приєднання до Чехословаччини.

З французьким генералом пов’язаний ще один історичний анекдот, який пояснює, чому столиця Підкарпатської Русі в Ужгороді, а не в Мукачеві. Кажуть, що генерал, який часто любив випивати коньяк у ресторані «Корона», побувавши в Мукачеві і порівнявши тамтешній готель «Зірка» з «Короною», вирішив, що остання краща. Тому Ужгород став столицею Підкарпатської Русі, а згодом і обласним центром Закарпаття.

Гімназійна періодика та відомі викладачі

Як будували гімназію Другетів – сучасний хімічний факультет і колишній головний корпус УжДУУжгородська гімназія мала щорічне видання, в якому описували події, що відбулися в навчальному закладі упродовж року. До кінця Першої світової війни воно виходило угорською мовою. Крім того, видавали окремі брошури, книги про наукові дослідження викладачів гімназії. Наприклад, у 1913 р. викладач Еден Бланар написав велику книгу про історію цього освітнього закладу, оскільки того року виповнювалося 300-ліття з часу її заснування у Гуменному. Того ж року на боковій стіні встановили меморіальну дошку (знята в чехословацький період). Тоді ж площу навколо гімназії назвали площею Другетів.

У 1919–1936 рр. щорічні друковані видання гімназії продовжили вихід, але вже українською мовою (тодішнім правописом). Відтак щорічники стали російськомовними. Це було пов’язано з підписанням у 1935 р. договору про дружбу і співробітництво між СРСР і Чехословаччиною.

Директором гімназії у той час був Василь Сулінчак. Серед відомих випускників та викладачів, крім названих вище Олександра Грабаря, Іштвана Лаудона та Іштвана Медрецького, були краєзнавець Петро Сова; відомий український письменник, міністр освіти УНР у 1919 р., батько Соломії Крушельницької Антін Крушельницький (1924 р.); український живописець, педагог Йосип Бокшай; український учений, доктор філологічних наук, професор, знавець класичних мов Юрій Сак; музикант Дизидерій Задор; художник Золтан Баконі; педагог Фердинанд Серені та багато інших.

Як будували гімназію Другетів – сучасний хімічний факультет і колишній головний корпус УжДУКоли в листопаді 1938 р. Ужгород знову відійшов до Угорщини, постало питання правонаступності гімназії, яка в чеські часи називалася руською реальною гімназією. Кілька років угорські і руські класи існували в приміщенні гімназії, однак згодом їх розділили. Угорськомовна частина, як правонаступниця гімназії Другетів, залишилася в цій же будівлі, а руська перейшла на сучасну площу Жупанатську, де нині словацька школа. Відповідно  викладачі теж розділилися: дехто залишився працювати в угорськомовній (наприклад, Адальберт Ерделі), а інші перейшли до руської частини (наприклад, Йосип Бокшай, Василь Пронін, Юрій Сак).

У 1945 р. гімназія перестала існувати, а весь гімназійний комплекс передали під потреби університету. У колишній будівлі директора гімназії, а згодом і в спортзалі розмістилася адміністрація УжНУ. В основному корпусі гімназії з самого початку засування вишу працює хімічний факультет. Саме тут розпочали навчання перші студенти УжДУ, оскільки на той час для університету ще не встигли підготувати навчальні корпуси. Тому впродовж наступних років аж до зведення будівлі вишу на БАМі головним корпусом УжДУ вказували споруду колишньої Ужгородської гімназії Другетів.

Підготувала Наталія Толочко – спеціально для Медіацентру УжНУ.
Фото з сайтів «Old Ungvar» та «Wikimapia»

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.